"Буба Касторський": життя та еміграція актора Бориса Січкіна

Дивовижно: в кіно він знімався, як правило, в ролях другого плану, а глядачам запам’ятався навіть краще за багатьох головних героїв! Він зіграв більш ніж у тридцяти картинах в Радянському Союзі, встиг попрацювати в Голлівуді і в сучасній Росії, але його головною, зоряною роллю став, звичайно, Буба Касторский з «Невловимих месників».

Після виходу в прокат картини, більшість глядачів були впевнені, що так зіграти Бубу Касторського міг лише справжній уродженець «перлини біля Чорного моря», але це не так. Він — звичайний актор, що не був відзначений ніякими званнями або нагородами, окрім найбільш значимою — народної любові. Його ім’я — Борис Михайлович Січкін.

Біографія

Борис Січкін народився 15 серпня 1922 року в Києві в сім’ї єврея-шевця, який помер, коли хлопчикові було всього лише 4 роки. У родині Борис був сьомою, наймолодшою дитиною. Діти рано осиротіли, тому кожний з них намагався хоч чимось допомогти родині. Навчаючись в школі він зголосився бути городником. Попросив однокласників, щоб ті принесли з дому картоплю, квасолю, огірки, помідори і т. д. Все це Борис відносив додому, підгодовуючи сім’ю. Коли прийшла пора «збору врожаю», він збрехав про погані погодні умови. Однокласники повірили. Але після другого «неврожаю» в довірі заповзятливому «городнику» було відмовлено.

Його неймовірний талант танцювальної імпровізації більшість приписували якійсь хореографічній школі, але насправді першим вчителем танців став для Бориса Січкіна старший брат. «Ось він справжній талант», говорив актор пізніше.

Роль Буби Касторського стала своєрідною візитівкою актора. Важко уявити, але сценарій картини потрапив до нього випадково. Прочитавши його, він одразу закохався в образ балагура-куплетиста. Успіх був неймовірним. Крилаті вислови з фільму пішли в народ, а герої стали класикою кінематографу.

Першими оцінили його талант київські кримінальники. По сусідству з будинком, де жив Борис, знаходився базар. Увечері там збиралися кишенькові злодії, домушники і їх подруги. Для них Борис і виступав: бив чечітку, танцював «яблучко», «бариню», циганські танці. З часом перейшов на танці з куплетами. Кримінальники були першими, хто вручив йому гонорар — продуктами.

У 15 років Січкін був прийнятий в ансамбль народного танцю УРСР. Навчався Борис в хореографічному технікумі при київському театрі, хотів своїм «циганочці» та «чечітці» надати форму, навчитися приймати красиві пози і оволодіти пластикою.

Під час Другої світової війни Січкін гастролював у фронтовому ансамблі. Після закінчення війни з 1947-го по 1948-й роки Січкін був солістом Ансамблю пісні і танцю Радянської Армії імені Александрова, а з 1948-го по 1966-й роки працював артистом Москонцерта.

Буба Касторський

«Улюбленець публіки, оптиміст з неймовірним почуття гумору», говорили про Січкіна друзі. Ці якості допомагали йому в житті, на сцені і в кіно. Частково, завдяки їм він і отримав головну в своєму житті роль, роль з великої букви, про яку мріє ледь не кожний артист. Одного разу, він так майстерно перевтілився в свого персонажа, що для глядача став з ним просто нероздільним.

Роль Буби Касторського стала своєрідною візитівкою актора. Важко уявити, але сценарій картини потрапив до нього випадково. Прочитавши його, він одразу закохався в образ балагура-куплетиста. Успіх був неймовірним. Крилаті вислови з фільму пішли в народ, а герої стали класикою кінематографу. З того часу, Борис отримав на пам’ять про нього друге ім’я.

В 73-му році улюбленець публіки був несподівано заарештований. Причина була серйозною. Його звинуватили в тому, що, нібито, актор за свої концерти отримував невиправдано великі гонорари і знаючи про це, присвоював гроші.

Ув’язненим ізолятора міста Тамбова він був рік і два місяці, що в подальшому послужило поштовхом до еміграції. Правда «виплила» набагато пізніше. Як показало слідство, всі ці роки Борису Січкіну зовсім не переплачували, а навпаки недоплачували великі суми.

Актора випустили на волю, але доля зіграла з ним в злий жарт. Якщо про позорний арешт дізналася вся країна, то про те, що народний улюбленець виправданий і чистий перед законом, влада змовчала. Якийсь час Січкін працював в Ташкенті, але образа на існуючий режим не відпускала. Актор був внутрішньо подавлений.

Еміграція

У 1979 році Січкін разом з родиною вирішив виїхати з СРСР. Борис Січкін прожив в Америці майже 20 років. За цей час добре зрозумів — повернутися в нього не вийде. Всім і всьому, що він залишив в Союзі доведеться сказати «прощавай». Контакти з ним, м’яко кажучи, не віталися і за ним завжди хтось слідкував. В Америці Січкін також виступав, загалом, для таких же самих емігрантів, як і він сам. Актор знявся в п’яти голлівудських фільмах, але кумиром, таким, яким вважався в Союзі, не став.

Уже набагато пізніше, коли в Радянському Союзі розпочалися великі зміни в актора з’явилася надія на повернення, хоча б в якості гостя. Можливість приїхати з’явилася неочікувано. З Союзу Січкіну прийшло запрошення знятися в фільмі «Бідний Саша». Одна з ролей в картині писалася спеціально для нього. Роль відбулася, після цього Січкіна ще не раз запрошували у вітчизняні фільми. Він не відмовлявся, але багато хто вважав, що втрачено вже занадто багато часу.

Часи змінилися… Тоді Борис Січкін вже і сам вважав, що повертатися назад йому немає вже чого. Америка не стала для нього рідною, але його дім був уже там. Там працювали його дружина і син, яких Січкін дуже любив. Актор не вважав правильним «зривати» їх з місця заради власної кар’єри. Йому було легше самому на деякий час літати в Союз на зйомки і повертатися назад. Так тривало поки вистачало сил.

Він пішов життя занадто непередбачуваною смертю навіть для найрідніших. Січкін піднявся в свою кімнату, щоб переглянути пошту. Раптово його серце зупинилося. Він пішов, але залишився «Буба Касторський» і інші його герої.

За свою карьеру актор Борис Січкін знявся у багатьох відомих фільмах: «До побачення, хлопчики» – 1966 р. «Останній шахрай» – 1966 р. «Невловимі месники» -1966 р. «Нові пригоди невловимих» – 1966 р. «Золоті ворота» – 1969 р. «Варвара-краса, довга коса» – 1969 р. «Стежкою нескінченної любові» – 1971 р. «Останні дні Помпеї» – 1972 р. «Золоті роги» – 1972 р. «Невиправний брехун» – 1973 р. «Бідна Саша» – 1997 р. «ПМЖ» — 2001 р.

І наостанок одна з найгарніших цитат Бориса Січкіна.

«Я навчився до всього з гумором ставитися. Адже це головне в житті — вміти ставитися до своїх бід і проблем з гумором. Іноді подзвониш комусь й чуєш голос похмурий: «Так». Начебто з загробного світу людина говорить. І мені з таким не хочеться спілкуватися. Не треба ні скаржитися, ні мстити. У мене є такий улюблений грузинський тост. «Вип’ємо за те, щоб у наших ворогів було стільки грошей, щоб їм було не до нас». Найправильніший тост. Не треба думати про те, щоб твоєму ворогові було погано. Нехай йому буде добре. Він тоді тебе чіпати не буде. І тобі буде цікавіше, коли ти йдеш, а навколо люди посміхаються, а не дивляться на тебе зло. Мій найулюбленіший артист Чарлі Чаплін казав: «Ми сміємося, щоб не зійти з розуму».

Руслана Сторожук