«Алло, швидка»: історія появи і розвитку екстреної медичної допомоги Києва

11:26  |  07.04.2021
Швидка допомога

Насправді мало хто замислюється про те, як воно людям, які день у день виїжджають на виклики «03», особливо сьогодні – в часи пандемії. Саме вони приймають на себе перший удар, кожну хвилину ризикуючи собою в ім’я порятунку пацієнта. У ці дні кожна бригада швидкої, лікарі, медсестри та медбрати, водії, оператори гарячої лінії — це загін героїв, які цілодобово ведуть бій зі смертельною небезпекою.

Робота в службі швидкої медичної допомоги — одна з найскладніших в сфері охорони здоров’я. Тут можуть втриматися тільки справжні подвижники, безкорисливо віддані своїй справі, які вміють не тільки лікувати, але і співчувати. Це одна з найгуманніших і затребуваних професій в сучасному суспільстві — з тих самих пір, коли в 1881 році на вулиці Києва виїхала перша пара карет швидкої допомоги.

Поява ШМД у Києві

Будинок Міської Думи

Будинок Міської Думи (вул. Хрещатик, 18). На третьому поверсі працював пункт ШМД, 1883 р.

Появу ШМД у Києві можна віднести до 1881 року. За ініціативи Товариства київських лікарів був організований «Гурток лікарів з метою лікарських чергувань», який в тому ж році відкрив на Хрещатику пункт нічних чергувань. Незабаром свої двері відчинила і перша станція, яка розмістилася на вул. Хрещатик, 18, у будинку, де засідала Міська Дума. Тут на добровільних засадах працювало до двадцяти лікарів.

Як зазначалося в статуті, товариство мало на меті «безкоштовно доставляти швидку медичну допомогу при нещасних випадках і при раптових захворюваннях, що відбуваються на вулицях м. Києва, у всіх публічних місцях, на фабриках, заводах, залізницях і  т.д. в межах м. Києва. Подача медичної допомоги в нещасних випадках, що трапляються в приватних квартирах, проводиться лише у випадках, які загрожують життю». В інших випадках послугами рятувальної станції можна було скористатися за плату (до 10 руб. за перевезення). Інфекційні хвороби не обслуговувалися взагалі.

Читайте также: Нескорая помощь: почему в Харькове трудно дождаться помощи медиков

Організація повноцінної служби

Карета ШМД

Поступово кількість звернення збільшувалася, тому і назріла проблема організації повноцінної служби. У 1902 році Рятувальна станція почала свою діяльність на вул. Пироговська, 6. Тут в садибі був організований прийом хворих, кімната чергових лікарів, аптека, перев’язочна, канцелярія і т.д. У день відкриття станція мала в своєму розпорядженні австрійські кінні карети, придбані на пожертви.

Читайте:  SMAS-лифтинг в Киеве: преимущества процедуры и ответы на самые важные вопросы

Штат станції тоді складався з докторського персоналу (завідувача і 8 чергових лікарів), 5 санітарів, 3 візників, двірника, кур’єра і економа. Щодня з 9 ранку до 23 вечора чергували 2 лікаря. На ніч залишався чергувати один. Постійно при будь-якій погоді напоготові стояла запряжена кіньми одна карета, яка через 1-2 хвилини після звернення з проханням про допомогу виїжджала на виклик. Її місце тут же займала інша карета. У випадках виникнення пожеж з великою кількістю потерпілих на місце подій прямували додаткові медичні засоби і скликався весь персонал станції.

Санітари в коричневій формі

Санітари ШМД

Ніяких «03» або «103» в ті часи не було — для виклику карети потрібно було просто зняти трубку найближчого телефону і сказати: «Швидку допомогу!». Будь-яка телефоністка була в курсі, з ким з’єднати.

Потім, з’єднавшись зі станцією, слід чітко відповідати на питання чергового лікаря: що сталося, як давно стався нещасний випадок, адреса. Вислухавши, ескулап оголошував вердикт: «Приїдемо!» або «Не приїдемо!» (Це в тому випадку, якщо, на його думку, хворий в змозі самостійно прибути на станцію для отримання допомоги). Прийнявши виклик, черговий включав на станції спеціальну сирену. Почувши її, персонал карети і лікар збиралися біля будівлі, де на них чекала запряжена карета. Через 1-2 хвилини швидка виїжджала до потерпілого.

Про те, як виглядала бригада швидкої допомоги, можна дізнатися з мемуарної повісті Костянтина Паустовського «Далекі роки». В одному з епізодів — самогубство гімназиста — є опис: «По сходах піднімалися санітари швидкої допомоги, в коричневій формі, з французькими кепі на головах».

Згідно зі статистикою, найчастіше до послуг швидкої вдавалися чорнороби, потім — ремісники, далі — особи вільних професій (художники, письменники, музиканти, артисти), військові і, нарешті, чиновники.

Читайте также: Цена жизни: сколько стоит вызвать скорую помощь в Киеве

Філантропічний характер діяльності

Станція ШМД на вулиці Володимирській, 33 (1907-1913 рр.)

Станція ШМД на вулиці Володимирській, 33 (1907-1913 рр.)

Діяльність пункту мала характер здебільшого філантропічний. Фінансувалась діяльність організації самими учасниками. Не малу роль в цій справі відігравали жінки. Наприклад, завдяки їм був створений Дамський комітет, який організовував бали, вечори Cabaret, кошти від яких ішли на потреби станції швидкої допомоги.

Також для підтримки роботи проводили благодійні вистави, видавали календарі, довідкові та адресні книги, випускали художні марки, листівки. Також існував музей, де демонструвалися знаряддя побутових сварок через застосування яких викликали невідкладну допомогу: праски, ножиці і навіть зламане коромисло.

Читайте:  "Днепр затопил тоннели": как строили киевский метрополитен

Фінансові справи поліпшувалися і завдяки допомозі знаменитих філантропів. Завдяки діяльності меценатів Льва Бродського і А. Н. Терещенко лікарі отримали можливість придбати садибу на вулиці Володимирській, 33, куди станція переїхала у 1907 р. Але довго затриматися тут персонал не зміг, земельна ділянка була замалою. Тому в 1913 р. її обміняли на губернську земству ділянку на вулиці Рейтарській, 22, яка належала Київському губернському земству.

Вступити до спільноти міг кожен охочий, хто міг собі дозволити заплатити внесок. Натомість членство в організації не давало жодних пільг. Знову ж таки чистого роду благодійність.

 Викликати швидку як тижнева зарплата

Перші карети ШМД

За радянських часів, в розпал «нової економічної політики» — НЕПу, і на Швидкій допомозі ввели госпрозрахунок і платні послуги. При станції на Рейтарській чергувала автокарета для платних перевезень тяжкохворих. Послуга обходилася, на ті часи, недешево: брали до 15 рублів за виклик в залежності від відстані — для багатьох трудящих це була тижнева зарплата. Членам профспілки надавалася знижка в половину вартості, а жителям зовсім вже віддалених районів, типу Дарниці або Святошина, доводилося домовлятися.

Станція у період німецько-фашистської окупації

Санітари біля карети ШМД

У період німецько-фашистської окупації станція ШМД не працювала. Обладнання, майно, апаратура, майстерні, документація – все було розграбовано або знищено. Вціліли тільки приміщення. Після звільнення Києва в 1943 р. станція відновила свою роботу. Під час війни загинуло близько 100 осіб персоналу. Все потрібно було починати спочатку. Отримали лише один вантажний автомобіль і один візок. Лікарі ходили на виклики переважно пішки. Штат станції складався всього з 9 чоловік.

Передовий заклад Радянського Союзу

Будинок ШМД по вул. Рейтарська, 22

Будинок ШМД по вул. Рейтарська, 22

В 1948 р. колектив очолила Н. А. Ленгауер. І саме під її керівництвом станція перетворилася на передовий медичний заклад не тільки в Києві, а й в усьому колишньому Радянському Союзі.

У наступні десятиліття в Києві відкривається ще півтора десятка підстанцій, які тепер є в кожному районі міста. У 1977 р. центральна станція розділяється на дві підстанції: №1 і №13. Підстанція №1, де розміщується диспетчерська, нині перебуває на вул. Богдана Хмельницького, 37Б, куди вона перебазувалася в 1963 р. Нова будівля була побудована за індивідуальним проектом, мала 42 кімнати, конференц-зал на 300 місць, бібліотеку, їдальню, гардероб, гараж, мийку для автомобілів і унікальну на ті часи центральну диспетчерську, оснащену новітньою апаратурою.

Читайте:  Где провести старость: топ-12 домов престарелых в Киеве

Читайте также: Старый Киев: история улицы Рейтарской

«Зірка життя»

"Зірка життя"

Поглянувши на емблему київського Товариства Швидкої допомоги, багато хто тепер прийняли б його за сіоністів — знак дійсно нагадує шестикутну зірку Давида. Але, швидше за все, цей знак був прийнятий з тих же міркувань, що і зараз. В ряді країн використовується блакитна шестикутна «сніжинка» — «зірка життя», емблема американської Екстреної служби медичної допомоги.

Цей символ тлумачать як об’єднання шести головних функцій Швидкої допомоги: виявлення, оповіщення, відповідна реакція, допомога на місці, допомога при транспортуванні і передача в спеціалізований центр для подальшої допомоги. В СРСР в якості розпізнавального знаку швидкої допомоги використовувався червоний хрест, в той час як традиційно він використовується тільки для транспорту Міжнародного комітету Червоного Хреста. А в незалежній Україні на карети швидкої допомоги знову повернулася «зірка життя».

Амосов першу операцію на серці зробив на Рейтарській

Амосов на операції

З 1952 року в Києві жив і працював великий лікар Микола Амосов. Його хірургічна практика пов’язана і з будівлею по Рейтарській. У 1953 році Амосов захистив докторську дисертацію, і його запросили в наш медичний інститут завідувати кафедрою хірургії — санітарно-гігієнічного факультету, чия клініка знаходилася тоді на Рейтарській, 22. Згадуючи потім про стан цієї клініки, Микола Михайлович обмежився двома словами: «дуже погана». Але, тим не менше, взявся за роботу. Незабаром вразив всю кафедру, яка працювала по-старому, своїми новаторськими прийомами.

У 1955-му Амосов зацікавився серцевою хірургією: перші серйозні операції він провів саме на Рейтарській. Спочатку — при місцевому наркозі, як рекомендували московські корифеї. Але при цьому виникли ускладнення, які ледь не коштували пацієнту життя. Лікар зробив для себе висновок: «Ні, місцева анестезія для серця не підійде!».

І, вивчивши тонкощі анестезіології, Амосов провів першу операцію на серці жінки під загальним наркозом. Результат був цілком успішним — хвора прожила ще років п’ять. Слідом за цим Микола Михайлович освоїв оперативне лікування вроджених вад серця у маленьких дітей — причому все доводилося робити на старому обладнанні, побачивши яке, нинішні хірурги і близько не підійдуть до серця. А в січні 1957 року Амосов отримав нову клініку на Батиєвій горі — там, де і вулиця, і інститут тепер носять його ім’я.

Руслана Сторожук

Читайте Мой Киев в Телеграме telegram ico!

Если вы нашли опечатку на сайте, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: