Прибрати кінський гній та рознести дрова, розчистити сніг та провести нічне чергування, надати медичну допомогу та провести реєстр жителів будинку. Як організовувалася праця двірників у Києві та яким чином змінювалися їх обов’язки з плином часу?
Чому розстріл євреїв в Бабиному Яру пов’язують з людьми цієї професії та чи були колись доноси місцевій поліції частиною обов’язків працівників даної сфери? Відповіді на ці та інші питання — далі в матеріалі.
З переходом людей до осілого способу життя суспільні істоти почали дбати про чистоту навколо свого місця проживання. Часті інфекційні захворювання, спричинені поганими санітарними умовами, змусили їх приділяти увагу стану своїх жилих прибудинкових територій. Кожен власник особисто відповідав за прибирання свого подвір’я, а заможні люди наймали для цього спеціальних працівників.
Історія не зберегла подробиць про розвиток професії двірника в Києві до середини XVIII століття, проте відомо, що з приходом російської імперської експансії до міста, у сучасній українській столиці з’явилися нові порядки. Згідно з ними, господарі вже не могли просто так прийняти когось на роль двірника. Потенційний кандидат мав спершу успішно пройти співбесіду в поліції та бути там зареєстрованим.
Крім того, обов’язковою умовою було проживання у тому самому будинку, де й виконувалася робота, та отримання необхідного інвентарю. Зазвичай житло для двірника було тісним та темним, розташовувалося на першому поверсі або ж навіть в підвалі. Працювати двірник був вимушений майже цілодобово від ранку аж до пізньої ночі.
Пояснювалося це тим, що відповідальність за закриття воріт у дворах лежала на його плечах, тому навіть у нічний час двірник не мав можливості повністю відпочити, оскільки повинен був бути готовим відкрити ворота для запізнілих мешканців, які поверталися додому після опівночі. Під винятки потрапляли головні вулиці Києва, адже хвіртки в цих районах міста залишалися відкритими трішки довше.
Читайте також: «Алло, швидка»: історія появи і розвитку екстреної медичної допомоги Києва
В 1867 році після чергового замаху на царя Олександра II та як наслідок введення в державі військового стану, роль двірників різко змінилася. З того часу працівники не лише відповідали за чистоту вулиць і дворів, а й виконували функції й інших професій, зокрема правоохоронців, пожежних інспекторів, санітарів та паспортистів.
До переліку обов’язків двірників на той час входило:
Після отримання подібного роду повноважень, замість того щоб належним чином виконувати свою роботу, двірники почали зловживати своїм становищем, спати під час чергувань і навіть з’являтися на роботі у нетверезому стані. Це спричинило велику невдоволеність серед жителів, які почали подавати скарги на недбале ставлення двірників, а також неналежне виконання ними своїх обов’язків.
Зокрема, часто двірники не впускали людей до свого житла через те, що не чули їх сигналів, адже міцно спали на робочому місці. Належна реакція послідувала не одразу, тому бездіяльність влади лише підштовхувала двірників до ще більшого ігнорування потреб мешканців. Деякі двірники навіть почали вимагати хабарі у жителів, які пізно поверталися додому, погрожуючи негативною доповіддю в поліцію.
У 1901 році в імперії було видано наказ: «Нагадуючи, що особливі умови служби двірників у великих містах вимагають від них бездоганної моральності та вміння спокійно, стримано та запобіжно поводитись у стосунках з мешканцями міста.” В документі приставам доручалося ретельно контролювати поведінку двірників та вимагати від них шанобливого ставлення до мешканців міста.
У 1902 році додатково була видана пам’ятна книжка, де детально описувалися права та обов’язки двірників та їх план дій у різних ситуаціях. Кожен раз, коли двірник порушував встановлені правила, це фіксувалося міліцією у спеціальних картках. У відповідь на подібного роду зміни двірники для захисту своїх інтересів створювали артілі та профспілки.
Артілі організовувалися в більшій мірі за принципом земляцтва зі старшими працівниками на чолі. Наприклад, у будинку Гінзбурга функціонувало об’єднання, що складалася з 23 двірників. Управління артіллю здійснювалося трьома старшими робітниками. Одна з дружин старших керівників, відома як «матка», відповідала за приготування їжі для членів колективу.
Після приходу до влади більшовиків, права двірників через їх попередню співпрацю з царською поліцією значно обмежилися. До того ж, не в кращу сторону в ті часи змінилося ставлення до представників даної професії. Яскравим прикладом може слугувати цитата персонажа Шарікова з твору Михайла Булгакова, який в одному з епізодів повісті називає двірників «наймерзеннішою мерзотою».
Але разом з тим радянська влада не могла обійтися без послуг цих робітників, тому їх обов’язки, на відміну від прав, залишилися майже незмінними. Двірники і надалі мали підтримувати порядок у будинках, стежити за чистотою вулиць, а також контролювали мешканців (тепер вони мали звертатися з доносами до органів НКВС).
У роки Другої світової війни, коли у місті збільшилася кількість випадків мародерства і заворушень, двірники стали головними захисниками майна на доручених їм територіях. Більше того, навіть після приходу німецьких військ обов’язки двірників практично не змінилися. Відрізнялося лише одне — тоді комунальні працівники мусили таємно подавати інформацію не у відомство уряду СРСР, а в гестапо.
Згідно з деякими припущеннями, двірники навіть могли бути причетними до другої хвилі розстрілів євреїв у Бабиному Яру, оскільки їх доноси могли були бути одними з джерел інформації для поліції Третього Рейху про євреїв, які ховалися від переслідувань та облав.
Після звільнення Києва, робота двірників продовжилася без особливих змін: вони продовжували дбати про чистоту на вулицях та подвір’ях, хоча з плином часу їх обов’язки зазнавали деяких змін. Наприклад, у 1957 році комунальних працівників звільнили від доповідей міліції, а також правоохоронні органи втратили право залучати їх до допомоги у затриманні злочинців.
Починаючи з 1980-х років, у розвинених країнах світу робота двірників стала більш механізованою. До традиційних мітли та лопати додалися сучасна чудо техніка, зокрема трактори з різним спектром послуг, а також газонокосарки. На жаль, в Україні в ті часи цей процес був рідкісним. У 2018 році поруч з Київською обласною клінічною лікарнею перехожі помітили «роботизованого» двірника.
Чоловік креативно підійшов до того аби прискорити свій робочий процес. Він приніс на роботу гіроскутер та підмітав вулицю на швидкості з двома віниками одночасно. На жаль, сьогодні механізація роботи двірників в нас не надто поширена і науково-технічний прогрес залежить від ініціативності та творчості самих працівників комунального підприємства.
Читайте також: Стало відомо, які вакансії найзатребуваніші у столиці
В переважній більшості сучасний двірник:
На жаль, на сьогоднішній день професія двірник втратила повагу та авторитет минулих століть. Сьогодні влада згадує про працівників даної сфери лише раз на рік — в День працівників житлово-комунального господарства. Експерти стверджують, що вже зараз у Києві не вистачає 12-15 тисяч двірників, однак мало хто бажає обрати цю професію через низьку зарплатню, ранні підйоми та ризик професійних захворювань.
Для вирішення цієї проблеми необхідні системні зміни, такі як підвищення заробітної плати, покращення умов праці та більша соціальна підтримка працівників цієї сфери. Без таких заходів дефіцит двірників буде тільки поглиблюватися, що негативно вплине на якість життя у містах.
Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм 
, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!
