У Києві, попри наявність у багатьох районах міста захисних укриттів, більшість мешканців столиці під час повітряних тривог воліє ними не користуватися. Хтось, аргументуючи свій вибір, скаржиться на незручне розташування сховищ, інші — незадоволені їхнім технічним та безпековим станом, а дехто досі вказує на їх обмежену доступність.
У деяких районах Києва, щоб дістатися до безпечного місця, де можна перечекати повітряну тривогу, потрібно витратити щонайменше десять хвилин. Це створює серйозний ризик для мешканців, адже за цей час повітряна ціль вже може досягти районів міста. Особливо складною є ситуація в приватному секторі, якого в столиці чимало, — там спеціально обладнаних укриттів фактично немає.
«Я живу на Осокорках у приватному секторі. Поруч немає облаштованих укриттів, тому під час тривоги їдемо автівкою до станції метро “Славутич”, біля якої є підземний паркінг. Це комфортніше, ніж ночувати в метро, де і людей більше, і світло не вимикається. На паркінгу все ж таки зручніше…»,- розповідає Олег, мешканець Осокорків.
Проблеми з укриттями спостерігаються й у центральній частині міста. Висока щільність забудови та значна частка історичного житлового фонду не дозволяють інтегрувати захисні споруди в наявну інфраструктуру міста, що, в свою чергу, ускладнює оперативне забезпечення безпеки населення під час повітряної тривоги.
«Річ у тім, що в історичному центрі міста укриттів особливо й немає. Взяти, наприклад, вулицю Олеся Гончара, на якій я живу. Школи поблизу немає, метро немає, підземних переходів немає. Укриття є в підвалі нашого будинку. Але туди небезпечніше ходити, ніж не ходити…», – зазначає Артем Козирев, мешканець Шевченківського району Києва.
Разом з тим, чимало киян залишається вдома під час повітряної небезпеки не лише тому, що до укриття далеко йти, але й тому, що, як було зазначено вище, не всі вони є безпечними. У підвалах-укриттях будинків (таких сховищ у столиці найбільше) людей лякає брак вентиляції в приміщенні, наявність технічних споруд, протікаючі водопровідні труби, які часто розташовуються прямо над головами людей тощо.
«В історичному центрі міста сховищ мало. Укриття є в підвалі нашого будинку. Але туди небезпечніше ходити, ніж не ходити. Там труби з гарячою водою, вони в напіваварійному стані. Там часто і так тече вода… Є укриття на території ДСНС, але нас туди не пускають. До метро йти довго і під гору. Тому особливо ніде не ховаюся», — розповідає Артем із Шевченківського району Києва.
Також люди бояться опинитися під завалами будинку в разі прямого прильоту в нього. Наприклад, дуже поширені в місті панельні будинки (кількість укриттів у них зведена до мінімуму) здебільшого не проєктувалися як захисні споруди. Тому вони, за словами інженерки-будівельниці, архітекторки Ольги Лекової, мають обмежену здатність витримувати удари чи забезпечити повноцінний захист.
Читайте також: Шевченківський, Святошинський, Голосіївський: райони Києва, по яких найчастіше “прилітає”
Разом з тим, на четвертому році війни, в нас досі не вирішена одна з найважливіших проблем, яка вже не один раз призводила до людських жертв (зокрема, у червні 2023 року, під час однієї з ракетних атак, мешканці Києва намагалися сховатися в укритті вночі, проте двері сховища були зачинені, і внаслідок обстрілу люди, які були змушені залишатися на вулиці, загинули) – це зачинені укриття.
«Всі укриття мають бути відчинені під час тривоги. Якось нас не впустили до сховища під час нічної тривоги за вказівкою завідувачки навчального закладу. Довелося викликати поліцію і доводити, що це справді укриття. Тільки після цього поліція змусила охоронця відчинити сховище. Заяву прийняти відмовилися», – розповідає мешканка Русанівки.
Не варто забувати про ще одну серйозну проблему, яка також давно вже мала б бути вирішена – доступність укриттів для людей з обмеженою мобільністю. Відсутність пандусів, занадто вузькі двері, пороги – роблять велику кількість укриттів фізично недоступними для маломобільних груп населення. Незважаючи на те, що дане питання постійно на слуху, на жаль, проблема і досі повністю не вирішена.
Небажання йти в укриття посилюється тим, що останнім часом тривоги стали довшими. Якщо раніше можна було перечекати небезпеку пів години в сховищі, то зараз повітряна тривога часто починається ввечері й триває до ранку наступного дня. Це означає, що люди потребують умов саме для тривалого перебування в укриттях. В сховищах мають бути вода, туалети, лавки, матраци тощо, щоб лишатися там годинами.
«В облаштованих укриттях дуже не вистачає саме лежачих місць. Якісь відкидні лавки, розкладачки, матраци… Адже люди часто йдуть ночувати, бо тривога триває до самого ранку. Я не ходжу, бо не висиджу всю ніч на стільчику», — каже мешканка Оболоні.
Нещодавно Офіс омбудсмана виявив, що в Києві у 13% укриттів, позначених на офіційних картах, недостатньо місць для сидіння, а 23% — без запасів питної води. За оцінкою архітекторки Ольги Лекової, приведення до ладу найпростішого укриття в будинку приблизно на 50 осіб (проведення води, вентиляції, встановлення якихось меблів) коштуватимуть близько 5-6 мільйонів гривень.
Не звикайте до ігнорування сигналу «Повітряна тривога». Ворог розраховує саме на це! Якщо звучить оповіщення про небезпеку, негайно слідуйте до найближчого укриття, завчасно дізнавшись про його місцерозташування. Якщо не встигли добігти до сховища, негайно перейдіть у приміщення без вікон і скористайтеся правилом «двох стін».
Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм 
, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!
