Цей чоловік був справжнім сміливцем. У воєнні роки, не шкодуючи власного життя, він міг з легкістю висунутися з траншеї і пригрозити противнику кулаком. А у відносно мирний час шпигував спочатку на користь Російської імперії, а з часом для Української Держави.
Навіть в особистому житті був ще тим зухвалою. Дружину хотів лише українку і шукав її через оголошення. А коли постало питання померти чи відріктись від Батьківщини, він не замислюючись віддав перевагу смерті. Його кінцевою зупинкою стала станція Волноваха.
3 лютого 1879-го року в селі Верхнячка Уманського повіту Київської губернії в багатодітній родині Демида і Ксенії Макушеків народився син. Коли хлопчикові було 7 років батьки з невідомих причин вимушені були віддати маленького Федора на виховання в іншу сім’ю.
Всиновив його польський шляхтич Конрад Боржинський. Селом навіть ширилися чутки, що, можливо, малий доводиться полякові рідним сином. Але як би там не було, саме Конрада Федір вважав своїм батьком.
В рапортах він завжди підписувався як Боржинський і при першій нагоді, одержавши дозвіл, офіційно змінив всі свої документи на це прізвище. А ще саме шляхтич допоміг хлопцю в здобутті військової освіти.
Читайте також: Сергій Кислиця — представник ООН та дипломат з почуттям гумору
Здобувши освіту, до того ж не одну, в 1910 році Федір Боржинський почав займатися розвідувальною роботою. Працював в Монголії, Китаї та інших регіонах Далекого Сходу.
Диплом філолога-сходнознавця та вільне володіння китайською, монгольською, бурятською та японською мовами дуже допомогли йому в його роботі.
В Азії чоловік виконував різні розвідувальні завдання, одним з яких стало доручення доправити на секретні переговори до Петербурга монгольську делегацію.
Незважаючи на те, що місію виконати не вдалося – через зміну плану, пов’язаного з революційниии змінами, Федір Боржинський досяг неабияких успіхів на варті таємної дипломатії цього періоду.
Більше того, чоловік отримав від уряду Монголії княжий титул, який був визнаний російським урядом і прирівняний до дворянського.
З початком Першої світової війни, Федір Боржинський опинився на передовій. За спогадами очевидців, беручи участь в бойових діях, він проявляв себе як хоробрий та відважний воїн, який воював не шкодуючи себе, подекуди аж до відвертого молодецтва.
Чоловік міг піднятися з окопа на повний зріст і пригрозити пальцем або й кулаком противникам у траншеях навпроти, спровокувавши їх на хаотичну стрілянину. Неодноразово був поранений.
В серпні 1915-го року нагороджений Георгіївською зброєю. В січні 1917-го року отримав орден Святого Георгія IV ступеня, був удостоєний звання підполковника царської армії.
Читайте також: Бомбардування міста, розстріли та ріки крові на вулицях: як загін муравйова штурмував Київ у 1918 році
В особистому житті Боржинський поставив собі мету – його дружина обов’язково має бути українкою. Проте таке бажання було непросто здійснити – в місці його служби таку дівчину важко було знайти.
Чоловік вдався до непопулярного тоді рішення. Він почав розсилати по часописах шлюбне оголошення. На звернення відгукнулася студентка Київського музичного училища Олександра Ващенко.
Задля Федора вона поїхала до Іркутська, де пара взяла шлюб. Згодом в подружжя народився син Володимир та донечка Тетяна.
Незважаючи на довготривалу роботу на користь Російської імперії, чоловік ніколи не забував звідки він родом. У всіх анкетах у графі “походження” він завжди писав: “З селян Уманського повіту Київської губернії”.
В 1918-му році Боржинського захопила ідея створення української державності. Він остаточно для себе вирішив, що покладе весь свій досвід і знання на реалізацію цього плану.
Заступивши на посаду міністра-резидента Української Держави при Кубанському Уряді Федір продовжував свою розвідувальну діяльність, але тепер вже на користь своєї Батьківщини.
У таємних звітах повідомляв про нарощування сил Добровольчої армії. Акцентував на розгортанні інформаційної війни проти України.
Наголошував, що російський воєначальник Антон Денікін не приховує своїх планів з відновлення “єдиної і неподільної Росії” та знищення суверенних держав і республік.
Окрім цього, Федір проводив антипропагандистську роботу. За його сприяння місцева “Просвіта” видавала книги, друкувала газети й навчала українською мовою.
Читайте також: Циклічна історія. Частина 12. Як змінилась Гетьманщина за часів Івана Скоропадського?
За такі свої проукраїнські дії Федір Боржинський і поплатився. Коли антиукраїнська параноя досягла свого піку, був арештований денікінцями. Незабаром його звільнили з умовою негайно виїхати до України.
Незважаючи на відмовляння з боку отаманів донських і кубанських козаків, які переживали за його безпеку, у лютому 1919 року Боржинський вирушив до Києва. Чоловік сподівався на свою дипломатичну недоторканність як посла держави Україна.
13 лютого на станції Волноваха його фірмовий вагон оточили солдати Добрармії. Боржинського з підлеглими із дипломатичної місії вивезли до Юзівки (нинішній Донецьк). Вночі 14 лютого чоловіка розстріляли «за ізмєну Росіі».
Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм 
, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!
[…] […]
[…] на певні фінансові складнощі, Леонови, як і більшість дворян губернії, займалися доброчинністю. Найактивнішими в […]