Після відносної стабільності та розквіту за часів Івана Мазепи, з приходом до влади Івана Скоропадського стало зрозуміло, як важливо мати на чолі країни людину сильну, відважну та авторитетну, тому що в іншому випадку ніхто не зможе захистити свій народ від насилля, зазіхань на іхнє майно та на їхнє життя.
Козацький шинок
З самого початку офіційного призначення Скоропадського гетьманом, цар одразу почав втручатись у всі внутрішні справи країни, у фінансову в тому числі. Наприклад, у 1710 році на прохання жителів могильова (білорусь) цар доручив Скоропадському забезпечити їм проїзд без затримок та призначити низькі податки на митниці.
Найбільшими попитом купівлі-продажу в Гетьманщині користувались горілчані вироби та тютюн, а також мед, худоба, шкіра та прядиво. Продаж таких продуктів становив значну частину прибутків як країни, так і звичайного населення. Значна частина козаків мали свої винокурні та виробляли власну продукцію в обмежених кількостях.
За весь час торгово-економічних відносин продаж українцями горілчаних виробів в різний час більшою, чи меншою мірою обмежувався, оскільки національна риса росіян — пропивання грошей або як в ті часи казали “поруха и недобор в казне” була добре відома на їх батьківщині ще декілька століть тому.
Однак, 10 лютого 1711 року петром І був виданий іменний наказ, в якому цар заборонив будь-кому виробляти власні горілчані вироби і, звичайно, їх продавати. Це було зроблено з двох причин — 1. повальне національне п’янство, 2. встановлення монополії з метою власного збагачення. Таке рішення серйозно урізало козацький бюджет, а от московські гарнізони з міст Гетьманщини при цьому нікуди не ділись.
Однак, звичайно, ті вищі чини, які були на хорошому рахунку у царя мали певні привілеї, що призводило до значного збагачення окремих людей.
За часів гетьманства Мазепи був встановлений єдиний податок на торгівлю, як в межах країни, так і за кордон, він становив 2% з вартості товару. Коли гетьманом став Скоропадський, москва часто обмежувала торгово-економічні відносини Гетьманщини з іншими країнами, і більше схиляла купців до торгівлі з росією, де податки злітали до небес.
З кожним роком обмежень на торгівлю ставало все більше — в 1713 році обмежили збут селітри, бо цар вів війни, а це був ключовий компонент для виготовлення пороху, тому його можна було збувати тільки на артилерійські склади в пітері чи москві; 30 січня 1714 році був заборонений вивіз закордон сала, прядива та юхти; а 6 квітня того ж року у список додали ще й конопляну олію, насіння льону, віск, смолу, поташ, ревінь, щетину та ікру; за цим же наказом заборонялось ввозити в Гетьманщину срібні російські гроші; протягом 1718-1719 років було додатково заборонено ввозити до Гетьманщини панчохи та голки, а вивозити тютюн.
Однак, варто віддати належне Скоропадському, він не поспішав виконувати такі розпорядження, і, максимально, як тільки міг відтягував приведення наказів у дію, а інколи просто робив вигляд, що він нічого не бачить.
Читайте також: Циклічна історія. Частина 11. Гетьманування Івана Скоропадського: період втрат
Завдяки Скоропадському поштова справа в Гетьманщині розвивалась досить швидкими темпами. Він опікувався налагодженням транспортних сполучень, будував та забезпечував функціонування поштових відділень, призначав поштмайстерів. Транспортні сполучення були як між містами та містечками Гетьманщини, так і розходились по всім сторонам світу — росія, Польща, Крим тощо.
Козаки, які будують канал на річці ладога (російська імперія)
Ні для кого не стане несподіванкою той факт, що росіяни не цінують власних людей, тому з їх легкої руки майже все козацьке військо було знищено або на чужих війнах, або на каторжних роботах на будівництві (наприклад, той самий пітер, канал на ладозі). Забезпечувати себе провіантом, тягловою силою (воли, коні), кормом для тварин та інструментами мали козаки самі себе, а от поверталися (якщо (!) поверталися) зазвичай скаліченими та без худоби, бо на каторжних роботах гинуло все живе.
Українців постійно, буквально потоком забирали та відвозили в росію працювати. Це могли бути вузькі спеціалісти, а могла бути дешева робоча сила, але всі вони виїжджали за наказом царя. З 10 тисяч люду могло повернутись тільки 7.
Задокументовані факти того, як російські військові змусили козаків будувати мости через Дніпро, щоб вони змогли перебратись на інший бік та рушити на смоленськ (1712 рік).
Був задокументований ще один випадок, який породив гнів та бажання помсти направлене на все російське військо з боку українців. Коли стало відомо про зґвалтування 6-річної української дівчинки російським солдатом (1719 рік). Тоді подія набула широкого розголосу.
Скоропадський не раз і не два звертався з проханням про виведення хоча б частини російських гарнізонів з українських міст, але 1720 року князь меншиков поставив питання про те, щоб Гетьманщина обслуговувала існування всього російського війська. Тоді на це не погодились ні гетьман, ні козацька старшина.
Як було вже сказано в попередніх частинах, військова старшина часто-густо розживалась різними маєтностями, ґрунтами, млинами, селами тощо. Їх можна було купувати, отримувати або передавати у спадок, користуватись під час воєнної служби, займаючи певні посади.
Села дарували разом із жителями, тобто була певна верства людей, які відбували повинність. За часів Мазепи панщина складала 2 дні на тиждень. Проте, слово “козак” означало вільну людину, яку за військову службу звільняли від будь-яких повинностей.
Однак, на самому початку гетьманування Скоропадського мав місце кричущий випадок, коли гетьман не заступився за козаків свого ж нещодавнього Стародубського полку.
Річ у тім, що російські можновладці не гребували тим, щоб скупляти землі та маєтки, звісно ж разом з людьми, до того ж як можна більше. Разом з тим, відношення до селян в російській імперії та в Гетьманщині було разюче різне, про це неодноразово наголошувалось в попередніх частинах.
Отже, одним із таких можновладців був князь меншиков — фаворит петра І. Скоропадський віддав йому всі маєтності найбільшого гетьманського полку — Стародубського, разом з людьми. Однак, князя дратувало те, що звичайні козаки і місцева козацька старшина йому не підкоряються. Вони власне і не повинні були, але він звернувся зі скаргою до Скоропадського і той, судячи з тону універсалу, який гетьман видав, хотів йому якнайбільше догодити. В документі права козаків прирівнювались до кріпаків.
Згодом князь взагалі посмів вже без будь-якого дозволу просто відібрати у козаків із навколишніх сіл їхні землі і змушував їх відробляти йому якісь незрозумілі повинності, а також обклав їх податками по верху тих, які були до того.
У 1718 році той самий князь звернувся до царя по дозвіл на розмежування земель. Цим він хотів юридично закріпити за собою всіх звичайних селян. Коли він отримав позитивну відповідь, шляхом підкупів та фальсифікацій, розмежування провели так, як йому було треба. Це викликало хвилю невдоволення та скарг серед місцевого населення.
Скоропадський був розлючений та почав протистояти всевладному князю, однак вирішити цю справу на власну користь в нього так і не вийшло. Лише після його смерті у 1727 році 4 міста, 187 сіл, 14 слобід і волость в меншикова заберуть, але перепишуть на членів царської сім’ї.
І таким зажерливим був не лише меншиков, а й шафіров, долгоруков, шереметьєв, головкін і т.д. Вони випрошували або навіть вимагали від гетьмана все більше і більше маєтків, угідь, земель, людей і т.д. Всі ці володіння з часом передавались у спадок їхнім нащадкам.
Окрім російських можновладців все більшу кількість володінь отримували або скуповували й інші іноземці. До прикладу можна привести серба с. рагузинського; вихідця із Туреччини, грека за національністю в. капніста; волоського боярина савина бана і т.д. Вони отримували маєтності та землі разом з людьми як подарунок від царя або від гетьмана. Таким чином, кількість можновладних іноземців у країні збільшувалась досить значними темпами.
Після смерті Скоропадського процес закріпачення українського селянства та козацтва набував нових обертів.
Куптій Дарина
Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм 
, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!
[…] […]