Російська пропаганда досі трактує перемогу над нацизмом у Другій світовій війні як безкомпромісну та безпрецедентну перемогу Радянського Союзу. “Країна зла” впевнена, що гітлерівську Німеччину вона подолала сама, без будь-якої допомоги союзників.
Хотілося б сказати, що це небувала брехня, але для російської федерації дезінформація стала звичною справою. Якби не започаткована президентом Рузвельтом програма ленд-лізу, за допомогою якої постачалося все: від літаків до тушонки, то важко сказати якого ходу набрали б військом дії.
Історія ленд-лізу почалася в часи Другої світової війни. 15 травня 1940 року британський премʼєр-міністр Вінстон Черчилль побоюючись прямого вторгнення нацистської Німеччини в свою країну, попросив у президента США Франкліна Рузвельта надати Англії в тимчасове користування 40—50 старих есмінців.
В обмін на бойові кораблі він запропонував своєму колезі доступ до британських військово-морських і повітряних баз в Атлантичному океані. Існувало три можливі схеми розрахунку: безоплатний дар, оплата готівкою або оренда. Обрали третій варіант – лізинг, і вже у вересні 1940 року перші американські есмінці вирушили в оренду.
Читайте также: Пропаганда перемоги: як знімали кіно у Києві під час Другої світової війни
Рузвельту сподобалася ідея здавати союзникам в оренду озброєння. Він, бажаючи отримати громадську підтримку на запуск програми ленд-лізу, порівнював свій план з ситуацією, коли один із його сусідів просить позичити садовий шланг, щоб загасити пожежу у своєму будинку.
“Що мені робити в такій кризовій ситуації?” – запитав президент на прес-конференції. «Я ж не відповів йому, що оскільки мій садовий шланг коштував 15 доларів, то ти повинен заплатити мені цю ж суму. Я не хочу 15 доларів! Я хочу, щоб мій садовий шланг повернувся до мене після того, як вогонь буде потушений!» – пояснив американський президент.
Натомість опонент Рузвельта Роберт Тафт не сприймав подібної ідеї. Його позиція була наступною: «Військове обладнання в оренду схоже на лізинг жувальної гумки. Ви ж не хочете, щоб ця жуйка повернулася до вас після використання».
Не зважаючи ні на що, на початку 1941 року законопроєкт про ленд-ліз пройшов обидві палати парламенту, а 11 березня його підписав президент Рузвельт.
Ленд-ліз допоміг не тільки країнам-одержувачам допомоги, а й самим Сполученим Штатам Америки. Програма дозволила вирішити ряд як зовнішньополітичних, так і внутрішньополітичних завдань.
По-перше, відправляючи зброю, а не солдат, президент виконував свою передвиборчу обіцянку: «Наші хлопці ніколи не братимуть участі в чужих війнах».
По-друге, така схема дозволяла оновити американську промисловість, яка вийшла з тяжкої економічної кризи 1929-1932 років, та створити нові робочі місця.
І нарешті, США могли впливати на країни, які одержували допомогу. Країни, які потребували допомоги, зобов’язувалися надавати Сполученим Штатам фінансовий звіт. Тодішній американський міністр фінансів Генрі Моргентау-молодший зазначав: «Вперше в історії одна держава надає іншій дані про своє фінансове становище».
Окрім цього, наприкінці війни в боржниках у Сполучених Штатів опинилося майже пів світу — понад 40 держав Європи, Азії та Латинської Америки, які воювали проти Німеччини та її союзників.
Згідно з концепцією програми, американський президент мав повноваженння передавати в оренду іншим державам, які потребували допомоги, «різні товари і матеріали, необхідні для ведення воєнних дій”.
Поставки могли включати в себе зброю, військову техніку, боєприпаси, амуніцію, стратегічну сировину, продовольство, промислове обладнання, товари цивільного призначення для армії і тилу. Американська сторона також могла надавати важливу інформацію військового значення.
За поставлені позиції, які в ході бойових дій були знищені, втрачені або використані, оплата не стягувалася.
Американська сторона після закінчення війни мала право повернути собі все придатне озброєння. У цьому випадку борг міг бути списаний або ж оплачувався частково на підставі представлених США довгострокових кредитів.
Окрім цього, країни-одержувачі допомоги зобовʼязувалися, у разі потреби, взаємно допомагати Америці.
Спочатку закон про ленд-ліз з об’єктивних причин не поширювався на СРСР. Проте ситуація докорінно змінилася після того, як 22 червня 1941 року нацистська Німеччина, порушуючи раніше підписаний пакт Молотова – Рібентропа, напала на радянську державу.
Ситуація була критичною. СРСР після тактичних помилок командування втратив багато солдатів і військової техніки, великі промислові центри в європейській частині країни виявилися окуповані. Затягування з допомогою було вкрай небезпечним.
11 червня 1942 року посол СРСР в США Максим Литвинов і американський держсекретар Корделл Гелл підписали «Угоду між Урядами СРСР і США про принципи, застосовні до взаємної допомоги у веденні війни проти агресії», по суті угоду про ленд-ліз.
З Америки в СРСР пішла не тільки військова техніка, а й паровози, верстати, кольорові метали, нафтопродукти, порох, обмундирування, шкіра, ковдри, продукти і багато іншого. Постачали навіть валянки, для цього в США знайшли російського емігранта, який налагодив необхідне виробництво.
Читайте также: Революція червоної помади — як жінки протестували проти гітлерівської Німеччини
Загальний обсяг поставок для радянської армії важко переоцінити. За різними даними, західна техніка становила: у бронетанкових військах — 16 відсотків, авіації — 15, флоті — 32, зенітній артилерії — 18. Частка вантажних і легкових автомобілів сягала майже 70 відсотків.
Американські танки брали участь в операціях радянської армії під Ржевом, на Курській дузі і навіть дійшли до Берліну.
Радянські льотчики літали на американських літаках. Наприклад, тричі Герой Радянського Союзу Олександр Покришкін більшу частину своїх перемог здобув на американському винищувачі Bell P-39 Airacobra.
Солдати згадували, що вперше спробували шоколад або какао тільки на війні — і вони були американського виробництва.
Анастас Мікоян, на той час відповідальний за постачання, визнавав, що «восени 1941 року ми все втратили, і, якби не ленд-ліз, якби не американські поставки, не зброя, продовольство і теплі речі для армії — ще питання, як пішли б справи».
А в 1963 році «прослушка» КДБ зафіксувала такі слова маршала Жукова: «От зараз кажуть, що союзники ніколи нам не допомагали, але ж не можна заперечувати, що американці нам гнали стільки матеріалів, без яких ми б не могли формувати свої резерви і не могли б продовжувати війну».
Радянська пропаганда вже після перших поставок цитувала претензії Сталіна до технічних характеристик отриманих літаків і танків, або ж зовсім замовчувала американську допомогу.
Дійшло навіть до того, що в березні 1943 року американський посол в СРСР Аверелл Гарріман образливо сказав: «Радянська влада, мабуть, хоче приховати, що отримує допомогу ззовні. Очевидно, вони хочуть запевнити свій народ у тому, що Червона Армія бореться в цій війні одна».
Тільки на Ялтинській конференції в лютому 1945 року Сталін змушений був визнати, що «ленд-ліз — чудовий і найбільш плідний внесок Рузвельта в створення антигітлерівської коаліції».
Проте в радянській, а зараз вже в російській, історіографії так і залишилася схвалена Сталіним цифра в чотири відсотки «питомої ваги поставок за ленд-лізом по відношенню до вітчизняного виробництва в період війни».
Читайте также: Як працює путінська пропаганда і чому батьки не вірять власним дітям?
Дія закону про ленд-ліз завершилася 21 серпня 1945 року. Після цього США підрахували борги і виставили рахунки країнам-одержувачам. Найважче було з радянською державою.
Для СРСР спочатку нарахували 2,6 мільярда доларів, а до переговорів у 1948 році цю суму зменшили вдвічі з розстрочкою на 30 років під 2,3 відсотка річних. У відповідь Сталін заявив, що «СРСР цілком розплатився за боргами за ленд-ліз кровʼю своїх солдатів».
Угоду про порядок погашення боргів за ленд-лізом вдалося укласти у 1972 році — СРСР зобовʼязався до 2001 року виплатити США 722 мільйони доларів, включаючи відсотки. Але вже наступного року відносини між країнами знову погіршилися і Радянський Союз припинив виплати.
Остаточної обіцянки щодо виплати боргу американцям вдалося досягти лише в 1990 році. При цьому сума знизилася з $2,6 млрд до $674 млн.
Росія, яка взяла на себе всі заборгованості Радянського Союзу як його правонаступниця, повернула Сполученим Штатам борг з ленд-лізу лише у 2006 році – через 61 рік після закінчення війни та 65 років після початку допомоги.
Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм 
, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!
[…] Читайте також: Від танків до тушонки: історія ленд-лізу під час Другої… […]