Заслуженому тренеру України з фехтування Юрію Гельману довелося починати в Америці з миття посуду, а зараз на його рахунку участь у п’яти олімпіадах у якості головного тренера американської збірної та власний клуб на Манхеттені. Окрім цього, він був включений до Зали Слави фехтування США.
Рішення переїхати до Сполучених Штатів Америки було прийняте через хворобу доньки. У неї після Чорнобиля лікарі виявили ускладнення та порадили змінити клімат. Єдина людина до якої Юрій міг поїхати була його сестра у Філадельфії. Порадившись зі дружиною, рішення осnаточно було прийняте.
Адаптація після переїзду до Америки була дуже складною. Додатковими труднощами для чоловіка була мова, яку він не знав. Спочатку по знайомству, Юрій влаштувався мити посуд, згодом почав робити пончики на базарі.
Тоді коли в Києві в нього був власний водій, нові реалії були не зовсім приємними. Проте чоловік сприймав все як неоціненний досвід і продовжував працювати та водночас шукати можливості навчати фехтуванню.
Українець шукав роботу пов’язану з фехтуванням, але йому скрізь говорили, що він «overqualified», тобто компанія шукала на роботу кандидата з більш низькою кваліфікацією, тому не наймала Юрія, знань якого було занадто багато для цієї роботи. У підсумку йому вдалося потрапити в клуб фехтування, завдяки товаришеві.
«Мій друг працював в клубі фехтування в Нью-Йорку. Він мені подзвонив і сказав, що у них звільняється тренер. Мене прийняли», — згадує Гельман.
«Сара Джесіка Паркер приводила свого сина займатися, парочка інших селебрітіз, але вони так: прийшли та пішли, прийшли та пішли. Зірки, на мою думку, самі ніколи не знають, чого вони хочуть, коли багато грошей – це важко».
Як зазначав Юрій, тренувати американців набагато складніше, ніж українців чи росіян. За його словами, у нас все відбувається по-іншому: тренер сказав — ти повинен зробити, як кажуть, слово тренера закон для спортсмена.
В Америці зовсім інша система. Чоловікові потрібно було чимало, щоб зрозуміти, що спочатку люди хочуть отримувати задоволення від спорту, їм має подобатися фехтувати, а ось коли вони вже серйозно закохуються в цю справу, тоді можна змусити їх працювати.
Натхненням до занять фехтуванням рідко стають романи Дюма або «Пірати Карибського моря». Більшість починають займатися цим видом спорту з практичним розрахунком: навчитися керувати шпагою, рапірою чи шаблею для того, щоб потім вступити у хороший вуз. Це пояснюється тим, що фехтування – елітний вид спорту і всі університети Ліги Плюща мають свою команду.
У 2007 рокі Юрій Гельман відкрив власний клуб фехтування. Спочатку дуже сумнівався, адже для цього потрібні були чималі гроші, які потрібно було позичати, проте з часом наважився.
Сьогодні другий поверх офісної будівлі на Манхеттені, неподалік Таймс-сквер гордість українця. Тут білі стіни, спеціальне покриття на підлозі для зручного та безпечного фехтування та прапорці у кольорах американського прапора на стелі. Тепер у нього сотні членів клубу та з десяток тренерів. «Більшість із них – з колишнього СРСР, адже наша школа фехтування тоді була найсильнішою. І лише один – італієць».
Одним з своїх завдань Юрій Гельман вважає допомогу талановим фехтувальникам, які не мають достатньо коштів для занняття цим дороговартісним видом спорту. Він організовує безкоштовні уроки, отримує значну частину пожертв від членів свого ж клубу. Чоловік упевнений: дати дітям із незаможних сімей можливість фехтувати, значить дати їм шанс на гарне майбутнє.
«Я хочу, щоб кожна дитина, яка у нас займається, саме через фехтування стала добрим членом суспільства, вступила до хорошого університету, закінчила його. Це найважливіше, ніж якщо вона стане великим спортсменом, тому що великим спортсменом може стати один з мільйона, а решта – повинні стати просто хорошими людьми».
10 липня на Літньому національному чемпіонаті 2010 року в Атланті Юрія Гельмана було введено до почесного Зали слави фехтування США.
Юрій Гельман вважає збірну України дуже гарною командою. Особливо він виділяє Ольгу Харлан. Для нього, вона велика спортсменка і завдяки ній вся команда тримається на високому рівні вже багато років. Вважає, що якщо Харлан не зробить свого, то команда нічого не досягне.
На відміну від багатьох видів спорту, де спілкуються англійською, у фехтуванні панує традиція суддівства міжнародних змагань французькою мовою.
Світла форма — данина традиціям. Всі фехтувальники носять виключно світлу форму. Причина полягає в наступному: до винаходу цифрової системи зчитування очок на кінчик знаряддя спортсмена наносили шматочок тканини, просочений заздалегідь в чорнилі. Таким чином, на білій формі відбиток після уколу було видно набагато краще.
Серед відомих представників культури і політики є ті, хто фехтував на досить високому рівні, зокрема: прем’єр-міністр Великобританії Уїнстон Черчілль, президент США Теодор Рузвельт, письменник Олександр Дюма, кіноактори Кетрін Зета-Джонс, Том Круз, Вілл Сміт. Навіть зірку футболу Девіда Бекхема знають як непоганого фехтувальника. Засновник сучасних Олімпійських ігор барон П’єр де Кубертен також був вправним фехтувальником.
Руслана Сторожук
Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм 
, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!
[…] жити заново. Щоб підтримати та повернути віру в себе, тренер запропонував дівчині спробувати себе у спорті, […]
[…] Однак, незважаючи на сміливі коментарі, публіка обожнює Катерину Кухар, адже вона дарує шоу особливої родзинки. Нещодавно, 18 січня артистка святкувала своє 40-річчя та зізналася, що в планах має створення хореографічної школи. […]