Навесні 2025 року вийшла книга відомого київського історика І. Гирича «Саксаганського, Володимирська, Хрещатик…». У ній автор детально відтворює образ української столиці поч. ХХ століття, зосереджуючи увагу на постатях громадських діячів та інституціях, що формували основи національного життя. «Мій Київ» публікує, доступний у мережі, ознайомчий уривок, присвячений Десятинній вулиці та видатним людям, які на ній проживали.
Десятинна, 14
На Десятинній вулиці мешкали давні київські міщанські родини. Колись це була одна вулиця з Трьохсвятительською, яка починалася від Європейського майдану і закінчувалася Андріївською церквою. Назва її походила від Василівської церкви кінця ХІІ ст., збудованої за княжіння одного з героїв «Слова про Ігорів похід» великого київського князя чернігівської династії Ольговичів Святослава Всеволодовича.
У наступному за церквою триповерховому будинку родини Гиричів була відома в дореволюційному Києві друкарня «Просвещение», де друкувалися зокрема й томи «Літературно-наукового вісника» та козацька серія «Історії України-Руси» М. Грушевського. Це була й перша київська адреса Миколи Біляшівського, організатора першого київського міського, згодом Художньо-промислового музею, академіка ВУАН.
Найвідомішим з історичної точки зору з парної сторони вулиці є останній перед Андріївською церквою будинок № 14. Зведено його було в кінці 1840-х років. Він кількаразово перебудовувався та до революції належав кільком власникам. Будинок пов’язаний з кирило-Мефодіївцями, бо тут ніби мешкав певний час М. Костомаров. У середині 1880-х років тут мешкала родина Прахових відомих у Києві діячів мистецтва.
Професор мистецтв Київського університету, А. Прахов керував реставраційними і мистецько-оздоблювальними роботами у Володимирському соборі, Кирилівській церкві та Софійському соборі. Саме йому належить ініціатива запросити до Києва для монументальних живописних робіт художника Михайла Врубеля (1856-1910), який жив у цьому будинку на квартирі Прахових y 1886-1887 pp.
Тоді Михайло Олександрович Врубель створив на хорах Кирилівської церкви композицію «Зішестя Святого Духа» та зобразив архангела Гавриїла на північному підвівтарному стовпі. Також він працював над ескізами розписів Володимирського собору. На жаль, від його центральних сцен «Надгробний плач», «Воскресіння» і «Вознесіння» А. Прахов і комісія з розписів відмовилися.
М. Врубель. «Зішестя Святого духа на апостолів». 1884
Сьогодні з картонами цих зображень можна ознайомитися в Національному музеї «Київська картинна галерея». У будинку № 14, у 1921-му році помер інший визначний автор розписів Володимирського собору, монументаліст, представник київського живописного модерну, художник Вільгельм Олександрович Котарбінський.
Читайте також: Демон с большими грустными глазами: Киев в жизни Михаила Врубеля
Десятинна, 9
По вулиці Десятинній, 9 (дореволюційна адреса Трьохсвятительська, 23), розміщується посольство Великої Британії. Це колишній особняк Василя Федоровича Симиренка (1835-1915), визначного підприємця і винахідника в галузі цукрового виробництва, власника Сидорівської цукроварні на Канівщині (де діяв напів-професійний український театр).
Ексцентрична (міг у молоді роки замовляти для дружини квіти просто з Парижа) й небуденна постать Старої київської громади, Симиренко мав псевдо Хорс. Походив із селянсько-козацької родини на Черкащині, яка у Млієві розпочала свій цукровий бізнес. Його брат Платон фінансував Шевченків «Кобзар», двоюрідний брат був видатним помологом, що вивів відомий сорт яблук.
Сам Василь Симиренко був відданим і постійним покровителем меценатом української культури. Давав кошти на всі українські видання книжкові й журнальні, на хор М. Лисенка, на НТШ у Львові. Десять відсотків свого доходу добровільно віддав для громадських потреб. Дітей він не мав, сам був людиною скромною і ніколи не афішував своїх щедрих датків, за що його називали «українським Никодимом».
Василь Симиренко
У кінці життя створив негласний комітет, що керував його коштами для національних цілей, до якого входили В. Антонович, письменник-меценат В. Леонтович, адвокат І. Шраг, Є. Чикаленко, М. Грушевський, О. Лотоцький, П. Стебницький та інші. Перед смертю заповів свій будинок і банківські рахунки (більше ніж 2 млн. рублів, якими, на жаль, уже не встигли скористатися) на культурні, наукові та громадські цілі.
Будинок від часів революції займало Українське наукове товариство та його секція мистецтв. У 1917-1919 та 1920-ті роки з цим будинком пов’язано наукову працю таких учених, літераторів і митців, як М. Біляшівський, О. Левицький, Д. Антонович, М. Василенко, О. Грушевський, Г. Нарбут, М. Бойчук. Д. Щербаківський, М. Макаренко, В. Модзалевський, Ф. Ернст, О. Новицький та ін.
Після того як у 1921 р. Українське наукове тоариство злилося з відповідними структурами Української академії наук, у будинку залишилася археологічна комісія прообраз майбутнього Інституту археології Національної академії наук України. Тут працювали такі відомі археологи, музейники й мистецтвознавці, як Сергій Гамченко, Іполит Моргілевський, Федір Шміт, Теодосій Мовчанівський.
У часи Другої світової війни в будинку розміщувалася Спілка українських письменників, якою керувала Олена Теліга. 21 лютого 1942 р. на зібранні спілчан було заарештовано 40 осіб: подружжя Теліг, І. Ірлявського, І. Рогача та ін. Усіх їх незабаром гітлерівці розстріляли в Бабиному Яру. Із закінченням Десятинної вулиці на площі перед Андріївською церквою починається центральна частина княжого Києва київський акрополь.
Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм 
, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!
