Історія розвитку джазу в Києві завжди була непростою. Сьогодні це музика для справжніх естетів, хто полюбляє насолоджуватись як красою гри, так і майстерністю виконавців. Колись давно, народившись за океаном як голос пригноблених, у столиці України він став символом творчого опору й самовираження. Особливо це було в часи радянських заборон на будь-що, що не дуже вписувалось у соцрєалізм та пісні про партію та батьківщину. Пам’ятаєте це: “Сєгодня он іграєт джаз, а завтра родіну продаст”? От-це і є воно, цензура і обмеження.
Тим не менш, “совка” вже давно немає, а київський джаз є. В столиці регулярно виступають зірки як української, так і світової сцени. Також функціонують на постійній основі джаз-клуби.
Після Другої світової війни джаз у Києві почав набирати обертів. У 1946 році виступав Державний джаз-оркестр УРСР, де грали тромбоніст Ілля Гасс, трубач Михайло Медко й кларнетист Василь Петрусь. Вони стали першими, хто заклав основи для київського джазу. Петрусь очолював оркестр у кінотеатрі «Комсомолець України», знімався в кіно, а згодом керував колективами в будинках культури та Київському цирку аж до 1980-х. Медко, ставши керівником оркестру клубу МВС, залучив молодих талантів. Гасс створив оркестр «Мелодія» при трамвайно-тролейбусному управлінні, а Євген Зубцов і Василь Лисиця керували естрадними колективами Укрконцерту.
Ці оркестри грали переважно танцювальні мелодії, але серед музикантів були справжні фанати джазу: Юрій Братолюбов, Юрій Петін, Іван Бітус, Пилип Бриль. Особливо виділявся трубач Микола Кормушин, який привіз до Києва досвід виступів у Китаї з ансамблем Міккі Кея. Знайти джазові записи було важко — платівки діставали рідко, тож музиканти ночами слухали радіоефіри Вілліса Коновера, переписуючи мелодії для власних імпровізацій.
На початку 1960-х, коли «хрущовська відлига» послабила ідеологічний тиск, джаз у Києві розквітнув. У 1960 році київські музиканти, виступаючи в Москві на декаді українського мистецтва, познайомилися з оркестром Йосипа Вайнштейна. Це надихнуло Ігоря Петренка переїхати до Києва й очолити оркестр «Дніпро» разом із актором Миколою Гриньком.
У тому зірковому складі були саксофоністи Гідалій Варга, Адольф Степанян, трубачі В’ячеслав Виноградов, Борис Кудрявцев, тромбоніст Юрій Братолюбов, гітарист Станіслав Колесник та інші. Згодом до них приєдналися Марк Резницький і Вадим Ільїн. У 1962 році, коли до СРСР приїхав оркестр Бенні Гудмена, американські критики назвали «Дніпро» одним із найкращих у Європі.
У 1962 році піаніст Володимир Симоненко та активіст Борис Шелунцов відкрили перший в Україні джаз-клуб у кафе «Мрія» на вулиці Леонтовича. Там виступали ансамблі Євгена Яценка, Станіслава Колесника та КМ-квартет із Борисом Людмером і Юхимом Марковим. Джаз звучав у ресторанах «Дніпро», «Прага» та кафе «Марічка». У 1967 році джаз-клуб організував фестиваль «Джем сешн–67», де сяяли колективи В’ячеслава Новикова й Ігоря Сергеєва. Наступного року кияни представляли Україну в Таллінні, де журі очолював той самий Вілліс Коновер.
Після Празької весни 1968 року джаз у СРСР зазнав утисків. Його не забороняли прямо, але прибрали з медіа, закрили фестивалі, а в 1969 році розформували Федерацію молодіжних клубів. Дехто з музикантів покинув сцену, але джаз вистояв. У кафе «Хрещатик» Марк Резницький зібрав ансамбль із Євгеном Єременком і Анатолієм Самітовим. Частина джазменів грала в цирку чи ресторанних оркестрах. Гіві Гачечиладзе запросив кількох музикантів до естрадного оркестру радіо.
Просвітницька робота тривала: Володимир Симоненко видав книгу «Мелодії джазу» (1970), а колекціонери Олександр Глущенко й Леонід Гольдштейн діставали рідкісні записи, зокрема через фарцовщиків. Володимир Молотков і Валерій Колесников виступали на фестивалях у Донецьку й Дніпропетровську, підтримуючи джазовий рух навіть у таких жорстких умовах.
Наприкінці 1970-х зірками київської джаз-сцени були молодий піаніст Дмитро Найдич і клавішник Олександр Андрієвський. Своїй популярності вони завдячували тому, що грали зовсім по-новому, зухвало нехтуючи класичними традиціями та правилами. Вже трохи часу згодом, на початку 1980-х гітарист Станіслав Колесник зібрав джазовий ансамбль у складі Державного духового оркестру України. Його колегами і друзями по «банді», як це тоді називалось, були тромбоніст Віктор Лооса та контрабасист Геннадій Литвин.
У 1982 році, святкуючи 20-річчя Київського джаз-клубу, влаштували міні-фестиваль. На ньому запалили свої міні-зіроньки за рахунок віртуозних виступів джаз-бенди «Квадрат» і «Либідь», що захоплювали публіку джаз-роковими композиціями. Дуже шкода що загалом тих записів майже не лишилось, бо їх майже не вели, та і носії були такі собі за якістю.
У 1983 році піаніст Євген Дергунов узяв в свої руки управління оркестру вар’єте ресторану «Метро». Зміна рульового принесла і нову програму, у якій «цвяхом» був талановитий саксофоніст Ігор Дяченко. Того ж року гітарист Олександр Калантирський разом із саксофоністом Геннадієм Івченком створили ще один ансамбль. Їхньою «фішкою» була чудернацька але гарна комбінація традиційного джазу із модерновими мотивами. А вже у 1986 році піаніст Анатолій Алексанян зачаровував слухачів ансамблем «Джаз імпресіоністів», надихаючись класичними моментами з музики Равеля й Дебюссі.
Того ж року Київський джаз-клуб знов почав свою роботу, але тепер під орудою композитора Івана Карабиця. Важливою подією став фестиваль «Голосієве-88», що об’єднав музикантів із України, Польщі та інших республік СРСР. Відкриття естрадно-джазового відділення в училищі ім. Р. М. Глієра в 1980 році дало поштовх професійній підготовці нових талантів.
Після здобуття Україною незалежності джаз у Києві отримав нове дихання (як і українська музика в цлому). Після 1991 року джаз у Києві набув нового дихання. У 1990-х відкрився клуб «Динамо люкс», у 1995 році — Джазова асоціація України. У 2001 році з’явилася Школа джазового мистецтва. Caribbean Club і 32 Jazz Club стали осередками джазу, де виступає, зокрема, проєкт Олексія Когана. Фестиваль Jazz in Kiev із 2008 року привозить зірок, для прикладу згадаємо Енвера Ізмайлова. У 2025 році майстер-клас світової зірки Паоло Фрезу в академії ім. Р. М. Глієра показав, що київський джаз живий і продовжує мати як цікавість, так і авторитетність.
Що ж буде далі? Звісно що повномасштабна війна і пов’язані з нею проблеми не могли не сказатись на стані як жанру, так і музичної сфери в цілому. Тим не менш, фестивалі і концерти тривають, і будемо сподіватись що деякі артисти, які вимушено виїхали з України і столиці, згодом повернуться, і ми ще зможемо послухати їх чудове виконання у мирних закладах Києва.
Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм 
, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!
