Це одна з найвідоміших станцій київського метрополітену, про неї знають навіть ті хто взагалі ніколи не бував у Києві і не користувався нашим метрополітеном. Але от на честь якого університету вона названа і що є ще поряд зі станцією знають вже тільки кияни, тож розкажемо про це, адже це цікаво. Та і саме будівництво було багато в чому новаторським. Але про все по порядку.
Майбутній “Університет” з’явився в складі першої черги Київського метрополітену разом із ще трьома станціями – “Хрещатиком”, “Арсенальною” та “Вокзальною”. Його будівництво в 1950-х роках стало справжнім викликом: станція глибокого залягання (87 метрів) зводилася в складних ґрунтах із повітряними й водяними “кишенями”, які доводилося заморожувати, щоб прокласти тунелі. Похила шахта, а не вертикальна, як зазвичай, додавала складності через рельєф біля Ботанічного саду.
Унікальним досягненням стало спорудження проміжного вестибюля: у 1958 році 3500-тонну ротонду зібрали на поверхні, а потім опустили під землю за піонерською технологією, вперше застосованою в світі. Незважаючи на затримки з монтажем ескалаторів, будівельники встигли завершити роботи до відкриття.
Назву станція отримала завдяки сусідству з Червоним корпусу КНУ імені Шевченка, хоча ще ближче до неї знаходиться зелений оазис у вигляді Ботанічного саду. Але далеко не все було реалізовано, наприклад другий вихід на вулицю Скоропадського так і не було облаштовано.
Якщо зхарактеризувати станцію науковою мовою, то це є пілонна трисклепінна станція з острівною платформою довжиною 100,7 метра, оздоблена в стилі повоєнного неокласицизму. Архітектори Григорій Головко, Михайло Сиркін, Єжи Іванов та інші прагнули гармонії і водночас показу величі та монументальності: коричнево-рожевий мармур із Закарпаття, білі гіпсові орнаменти, скляні карнизи з бронзовими кріпленнями.
Можна сказати, що це не просто станція, а витвір мистецтва. Унікальність додають скам’янілі амоніти в мармурі, особливо помітні біля бюсту Горького, та вентиляційні решітки з вишиванковими мотивами. Звісно, вона не така дорога як ті ж “Золоті ворота“, але теж монументальна.
Наземний вестибюль можна назвати окрема гордістю творців станції. Квадратний, із куполом і шпилем, він гармонійно вписаний у ландшафт Ботанічного саду. Колонади з боків ведуть до саду, а вензелі з літерою “М” над дверима єдині такі у київському метро. Усередині касова зала вражає відвідувачів світло-рожевим мармуром, факельними світильниками та зимовим садом біля панорамних вікон. Але дещо вже не так як було, наприклад кафе на терасі, що працювало в 1960-х, давно зникло. Чи повернеться воно колись?
Оформлення “Університету” формувалося через конкурси 1950-х років. Ескіз “Червона книга”, що відсилав до архітектури КНУ, переміг, хоча проєкт під назвою “Троянда” також пропонував цікаві ідеї. У центральній залі, зокрема, тоді встановили вісім бюстів: чотири українських діячі (Шевченко, Франко, Сковорода, Богомолець) і чотири російських (Пушкін, Ломоносов, Менделєєв, Горький). Здавалось що вони там будуть стояти завжди, але все з часом змінюється.
Скульптура Леніна в торці, створена Михайлом Декерменджі, була демонтована в 1992 році, а на її місці з’явився фотоколаж до 60-річчя метро. Але це була лише перша ластівка з очищення станції від російського впливу. У 2022 році, після початку повномасштабного вторгнення, бюсти російських діячів закрили дерев’яними щитами.
Голосування 2023 року визначило нових героїв, бюсти яких мають бути встановлені на станції: Володимир Великий, Михайло Грушевський, Василь Стус і Микола Пирогов. Проте заміна бюстів затягується, викликаючи дискусії: чи вдасться зберегти історичний вигляд станції? Підлогу з асфальту давно замінили гранітом, а кахель на колійних стінах оновили в 1996 році. Навіть ескалаторні світильники-свічки поступилися місцем сучасній рекламі. Деякі кияни кажуть, що поступово станція втрачає своє обличчя.
“Університет” залишається однією з найжвавіших станцій метро з пасажиропотоком від 27,3 тисяч осіб на добу в 2013 році до 12,1 тисяч у 2023-му через війну та періодичні проблеми з електрикою. Розташована між “Вокзальною” і “Театральною”, вона з’єднує бульвар Шевченка з Крещатиком і проспектом Перемоги. Поруч — КНУ, Володимирський собор і НПУ імені Драгоманова, що робить її осередком студентського життя. Саме тому зустрітити тут багато молоді не є чимось дивним чи незвичним.
Проміжний вестибюль із кремовим кахлем і факельними світильниками має запасний вихід до Ботанічного саду, забезпечуючи безпеку. Але плани пересадочного вузла на Сирецько-Печерську лінію так і не реалізувалися, залишивши “Театральну” в ролі хабу. Також іноді станція виконує роль укриття під час повітряних атак росіян на українську столицю.
Зі набуттям статусу пам’ятки архітектури (а цей статус станція має з 1986 року), “Університет” захищений від радикальних змін. Проте декомунізація та оновлення ставлять питання: як зберегти історичний шарм, позбувшись радянських символів? Заміна бюстів — лише перший крок, але затримки з їх установкою викликають невдоволення. Адже це не така вже і велика проблема, і тим не менш вже два роки її не можуть вирішити.
Хотілося б, щоб станцію все ж “доробили” в цьому аспекті, бо це не найважчий момент який треба відновити у київському метрополітені. Важливо і загалом слідкувати за станом метрополітену, щоб не мати таких проблем, які стались на синій гілці минулого року.
Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм 
, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!
