Політ з Києва на Північний Полюс і назад: давно забута легендарна операція

15:56  |  09.07.2025
Політ з Києва на Північний Полюс

Це сьогодні про Україну знає увесь світ, нажаль це сталось через повномасштабне вторгнення Росії і величезні жертви та трагедію нашого народу. Але колись Україну сприймали як щось незрозуміле, ледь не частину Росії. І тому кожен унікальний здобуток, який міг би відзначити саме нашу державу, був на вагу золота.

Саме з цією метою було заплановано провести гучний захід, який би привернув увагу світу до України. За ідеєю, Україна мала забезпечити десантування своїх парашутистів на Північний полюс, а згодом забрати їх звідти за допомогою літака. Такого на той момент ще ніхто не робив в принципі. Про те, як проходила ця унікальна операція, сьогодні і піде мова.

Як готували експедицію

Комітет з організації всього дійства очолили народні депутати Іван Білас, президент Федерації авіаційного спорту України, та його заступник Георгій Манчуленко. Бюджетних грошей на експедицію не витрачали, все фінансувалось приватними спонсорами. Основним місцем для тренувань парашутистів слугував майданчик Центрального аероклубу імені О. К. Антонова під Києвом. Саме тут із листопада 1999 року почалася інтенсивна підготовка.

Парашутистів набрали зі складу досвідчені спортсменів, членів Товариства сприяння обороні України, серед яких були абсолютний чемпіон світу Ігор Тьорло, рекордсменка світу Лідія Яковлєва та юніорки Юлія Закорецька й Анна Покатілова. Всі вони відпрацьовували стрибки з літаків Ан-2 та Іл-76МД. Умови тренувань були максимально наближені до арктичних: стрибки виконували в суцільній хмарності, при низькій видимості та сильному вітрі. Кожен учасник здійснив у середньому понад 60 стрибків, а загалом всі виконали 1868 стрибків. Парашути довелося модифікувати, щоб забезпечити безпеку при десантуванні на крижину, адже Північний полюс – місце, де раніше гинули навіть досвідчені парашутисти, наприклад шестеро росіян у 1998 році.

Паралельно готували літак Ан-28, розроблений АНТК імені Антонова, до безпрецедентного перельоту за маршрутом Київ – Хатанга – Північний полюс – Хатанга – Київ. Його обладнали лижами для посадки на кригу, а екіпаж на чолі з командиром Володимиром Грибановим і льотчиком-випробувачем Анатолієм Хрустицьким провів численні тестові польоти. До того літак на дрейфуючу кригу ще не сідав, тому повноцінно підготуватись не було фізичної можливості. Екіпіровку для екстремальних умов шили в Україні: чернівецька фірма “Поларіс” створила одяг для температур до -50°, а “Акцент ЛТД” виготовила хутряні черевики. Усе від парашутів до літаків – демонструвало можливості українських виробників.

Початок експедиції

Все розпочалось 4 квітня 2000 року. Цього дня Ан-28 вирушив із аеродрому “Чайка” до Хатанги, віддаленого сибірського містечка, яке стало базою експедиції. Літак здійснив вісім проміжних посадок для дозаправки й технічного обслуговування. У Хатанзі екіпаж розпочав підготовку машини до польоту в умовах високих широт, а також проходили додаткове тренування з виживання в Арктиці. Зокрема, їх навчили, як діяти, якщо крижина розколеться.

9 квітня десантна група разом із групою забезпечення вилетіла з Борисполя на Іл-76МД Військово-Повітряних Сил України, яким керував полковник Костянтин Шушарін, досвідчений пілот, ветеран афганської війни. Літак був з Мелітопольського підрозділу. Перед вильотом у Володимирському соборі учасники отримали благословення, а в Борисполі їх проводжали Міністр оборони та Прем’єр-міністр Віктор Ющенко. Маршрут пролягав через Москву (аеродром “Чкаловський”) до Хатанги, де парашутисти ще раз відпрацювали дії в екстремальних умовах.

Десантування на кригу

15 квітня 2000 року о 8 годині за місцевим часом Іл-76МД із десантною групою вилетів із Хатанги до Північного полюса. Переліт тривав майже три години, і умови були далекими від ідеальних: наднизька температура, вітер 8–10 м/с, магнітна аномалія, що виводила з ладу навігаційні прилади.

Ан-28, який вилетів раніше, уже чекав на полюсі, а його командир Грибанов допомагав наводити Іл-76 на точку. Десантування почалося з другого заходу, адже перший виявив відхилення на 1,5 км. На висоті 1500 метрів першими стрибнули Іван Білас і Георгій Манчуленко, за ними – половина групи. Друга половина, включно з тандемниками (парашутисти з «пасажирами» – телекоментатором Валентином Щербачовим і лікарем Левом Грицаком), стрибала з 2500 метрів. Парашути типу «літаюче крило» дозволяли маневрувати, але видимість була майже нульовою через суцільну білу пелену й мерехтіння кристаликів льоду. Крижинки били по окулярах, а майданчик для приземлення ледве виднівся.

Незважаючи на це, усі 22 парашутисти приледнилися з точністю до кількох метрів від географічної точки полюса – рідкісне досягнення, адже крижина постійно дрейфує. Згодом Ан-28 блискуче виконав посадку на крижину розміром 300х300 метрів – першу в історії України. Завдання було схожим на приземлення на іншій планеті, як у фільмі “Армагедон”, але українські льотчики впорались із цим. На полюсі встановили прапор України, знамена ВПС, ВМС і спонсорів. Учасники провели близько двох годин на кризі, зігравши символічний футбольний матч між собою, адже російські колеги відмовилися.

Евакуація та повернення

Учасників забирали поетапно: Білас і Манчуленко повернулися на Ан-28, решта – на вертольотах до полярної станції на айсбергу, а звідти на Ан-26 до Хатанги. Усе зайняло 10 годин. Всі знали, що крижина може тріснути будь-якої миті. І вона таки почала розколюватися того ж дня. 17 квітня учасники повернулися до Хатанги, а 18 квітня Іл-76 доставив більшу частину команди до Києва через Москву.

Ан-28, після демонтажу лиж і перестановки на шасі, повернувся до Чайки аж 19 квітня. До того ж, спочатку не було до кінця врегульовано фінансові питання, тому екіпаж Ан-28 виступав і в ролі гаранта виплати коштів росіянам за перебування на їх аеродромі та використання інфраструктури.

Загалом, можна сказати що операція завершилася повним успіхом. Вона підтвердила високу кваліфікацію як пілотів, так і спортсменів-парашутистів, що приймали в ній участь. До того ж це був абсолютний світовий рекорд. Дуже шкода, що це унікальне досягнення на наш час вже трохи підзабулось у свідомій пам’яті, і про нього мало хто знає. А на той момент, на тлі кризи відтчизняної авіації, це був справжній тріумф.

Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм telegram ico, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!

Если вы нашли опечатку на сайте, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: