Кияни багато років звикли нарікати на кілометрові пробки, що виникають у місті завдяки урядовим кортежам. За старих часів у столиці можна було запросто зустріти припарковані автомобілі, що належали відомим людям – академікам, письменникам, діячам культури, членам уряду республіки. Таким автомобілем, причому іноземного виробництва, був американський седан із романтичною назвою «Лінкольн Зефір».
Період роботи Нікіти Хрущова в Києві залишив помітний слід в історії міста, зокрема і завдяки його особистому автомобілю, який став символом не тільки його влади, але й епохи в цілому. Під час перебування на посаді першого секретаря ЦК КП(б)У, Хрущов пересувався на розкішному та незвичному для Радянського Союзу автомобілі — Лінкольн Зефір. Цей автомобіль був свідченням його високого статусу, а також політичних та економічних змін, які відбувалися у той час.
Лінкольн Зефір був автомобілем американського виробництва, що випускався з 1936 по 1942 рік компанією Lincoln Motor Company, дочірнім підприємством Ford. Автомобіль належав до класу люксових машин середнього рівня і був важливим кроком у розвитку інженерної думки того часу. Завдяки своєму інноваційному дизайну та технічним характеристикам, Зефір став справжнім проривом в автомобільній індустрії.
Однією з найвизначніших особливостей автомобіля було його потужне 12-циліндрове V-подібне двигун, що надавав автомобілю високої продуктивності та плавного ходу. Машина вирізнялася також аеродинамічним кузовом і новітніми інженерними рішеннями, що забезпечували не тільки комфорт, але й швидкість. Завдяки передовим технологіям, Лінкольн Зефір був серед найбільш інноваційних автомобілів свого часу.
Придбання автомобіля такого класу для радянського посадовця було на перший погляд нетиповим, адже Радянський Союз був ніби ідеологічним противником капіталізму та розкоші. Як автомобіль, виготовлений у США, Лінкольн Зефір був символом буржуазного розкошування та високого статусу. Виникає питання: як ця модель потрапила до Хрущова?
Але насправді ситуація з іноземними авто для радянських керманичів була геть протилежною загальним тезам радянської пропаганди. Всі високі керівники тоді користувались іноземними авто вищого класу, бо в СРСР автомобілів подібного рівня тоді ще не виробляли. Сам Сталін їздив на американському «Паккарді», і цей приклад наслідували і його підлеглі, одним з яких був і Хрущов.
Існують різні версії щодо того, як саме Лінкольн Зефір опинився у власності Хрущова. За однією з них, автомобіль був подарований або придбаний за спеціальним замовленням під час перебування на дипломатичних заходах або переговорах між СРСР та іншими країнами. Деякі джерела припускають, що автомобіль був переданий радянському уряду через дипломатичні канали або в рамках підписання певних угод.
Під час перебування на посаді першого секретаря в Києві, Хрущов став використовувати «Лінкольн Зефір» як службовий автомобіль. На той час автомобіль не тільки підкреслював його високий статус, але й викликав захоплення та цікавість серед інших радянських чиновників. У країні, де автомобіль вважався предметом розкоші, Лінкольн Зефір був втіленням достатку, технічної переваги та зв’язку з зовнішнім світом.
Звісно, у Хрущова були і інші машини, якими він користувався під час свого перебування у Києві. Адже у його репресованого попередника, Станіслава Косіора, теж був доволі великий і престижний автопарк. Тим не менш, новий американський автомобіль чітко підкреслив престиж нового керівника республіки.
Автомобіль був відомий своєю комфортністю та надійністю. Його потужний двигун дозволяв безперешкодно пересуватися вулицями Києва, забезпечуючи плавний хід навіть на непростих радянських дорогах. Крім того, салон Зефіру був обладнаний відповідно до найвищих стандартів того часу: якісні матеріали оздоблення, зручні сидіння та широкий простір робили поїздки на ньому особливо приємними.
Після того як Хрущова перевели на роботу в Москву, цей автомобіль вивели з урядового гаража та передали академіку Євгену Патону. Той активно користувався автомобілем, хоча сам за кермом рідко їздив, зазвичай користуючись послугами водія. Були чутки, що академіку виділили цей автомобіль тому, що він мав високий зріст і у стандартні радянські автомобілі тих часів.
Академік часто підвозив на роботу своїх колег та співробітників, а от двох своїх синів, що працювали в тому ж інституті, він тримав в строгості. Право проїхатись разом з батьком в автомобілі їм ще треба було заслужити якимись досягненнями по роботі.
Саме в цьому автомобілі Євген Патон востаннє подивився на свій ще не відкритий міст. Побачити його готовим йому так і не довелося. А от його син Борис саме на «Зефірі» був першим, хто проїхався мостом. Через якийсь час автомобіль продали у нові руки, далі деякий час він ще був в користуванні. Двигун в ньому замінили, як і фари. Вже у 1990-х роках його слід трохи загубився, а поки не з’ясувалось, що автомобіль тепер у приватній автомобільній колекції.
Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм 
, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!
