Історична місцевість Татарка — одна з найстаріших у Києві. Вона розташувалась на правобережних київських пагорбах і звідси можна побачити ледь не усе сучасне місто. А ще це один з найзатишніших районів мільйонного мегаполіса.
Люди вподобали цю місцевість задовго до появи міста Києва. Про це свідчать археологічні розкопки, які здійснив у 1893 році відомий дослідник Вікентій Хвойка. На схилі неподалік Кирилівської церкви на глибині 20 метрів ним було знайдено чимало знарядь праці часів кам’яної доби, попіл і вугілля, що збереглися в глинистій породі, а також рештки мамонтів та носорогів.
На іклах доісторичних гігантів Хвойка розгледів карбовані орнаменти, що свідчило про певний рівень духовної культури наших прабатьків. Це поселення первісних людей отримало назву Кирилівська стоянка. ЇЇ вік — понад 25 000 років до н.е.
Така принада цивілізації, як водопровід на Татарці з’явилася лише у 1920 році
Піднятись на Татарку з Подолу можна крутою вулицею Олегівською. Сторожили київських пагорбів розповідають, що ця вулиця з’явилась на місці стежки, яка вела до могили київського князя Олега. Легендарний князь знайшов свою смерть у 912 році. Обставини його загибелі від укусу отруйної змії, що виповзла з черепа коня не раз оспівувались у літературі. У XIX ст. до його могили здійснювали паломництво А.Пушкін, М.Максимович, М.Закревський та багато інших видатних людей, що цікавились історією Києва.
Проте підтвердити чи спростувати факт поховання Віщого Олега на горі Щекавиці науковці не можуть. Достеменно відомо лише те, що у X-XIII ст. на цьому місці дійсно існував цвинтар. Це підтвердили у 1995 році археологічні розкопки. Деякі масові поховання відносять до періоду нашестя на Київ хана Батия, а згодом — Менглі-Гирея. Історики припускають, що в цей період гора була заселена й імовірно мала якесь укріплення, оскільки її розташування мало вигідні оборонні позиції. У XVI ст. тут вели господарство і вирощували виноград.
Під час страшної епідемії чуми, що прийшла до Києва у 1770 році, на пагорбах сучасної Татарки почали ховати мешканців Подолу. Закладений тоді цвинтар проіснував 150 років. Тут знайшли свій останній спочинок представники знатних київських родин. На кладовищі було поховано видатного українського композитора Артемія Веделя, архітектора Андрія Меленського, який відбудовував Поділ після сумнозвісної пожежі 1811 року і був автором генплану забудови Києва, історика, професора Київського університету Володимира Іконникова і багатьох інших відомих киян.
У 1786 році на території цвинтаря коштом містян було зведено барокову церкву Всіх Святих. Вона пережила удар блискавки, але не встояла перед атеїстичним ударом більшовиків. У 1935 році її було знищено комуністичною владою разом із більшістю давніх поховань.
Читайте також: Труханов остров: история «Киевской Венеции»
Свою сучасну назву район отримав у 1840 рр після заселення місцевості невеликою групою татар із російського Нижнього Новгорода. Що саме змусило цих людей подолати чималу відстань аби оселитися в Києві сьогодні не знають навіть їхні нащадки.
Першу вулицю, засновану татарами назвали татарською. Згодом і всю місцевість почали називати Татаркою. Мусульманські родини спочатку займалися миловарною справою та торгівлею. Свій такий необхідний всім товар вони розвозили Києвом і передмістям.
Згодом татари започаткували новий бізнес. Вони почали скуповувати у киян старі речі, лагодити і перешивати їх, а потім продавати. Так у місті на Лук’янівській вулиці з’явився базар із колоритною назвою “Шурум-Бурум”. Це був свого роду “секонд хенд”. З часом асортимент ринку розширювався. Кияни із задоволенням відвідували татарський базар, бо тільки там можна було придбати кінське м’ясо і ковбаси, скуштувати манти, пахлаву, рахат лукум та інші східні ласощі. Татари торгували традиційними килимами, виробами зі шкіри, прикрасами. Але, попри успішний бізнес жили вони досить скромно — у дерев’яних будиночках. А така принада цивілізації, як водопровід на Татарці з’явилася лише у 1920 році.
У 1897 році у Києві провадився перепис населення. Згідно з ним кількість киян, які сповідували іслам склала лише 1%. Але які цікаві цифри наведено у документах: чоловіків мусульман виявилося майже у 25 разів більше ніж жінок. Про що це може свідчити? Швидше за все під час проведення перепису правовірні мусульмани просто ховали своїх красунь — дружин і дочок від сторонніх очей. Отже, на той момент послідовників ісламу на Татарці було значно більше.
Для задоволення своїх духовних потреб релігійна громада мала будинок для молитви — “магометанський молитовний дім”, що розміщувався у двоповерховій дерев’яній споруді по вул. Мирній. Громада поступово збільшувалась і поставало питання про будівництво мечеті. Але політична ситуація — дві світові війни, пролетарська революція 1917 року, а згодом — панування в країні атеїстичної ідеології не давали здійснитися мріям київських мусульман про власний храм.
Натомість православна громада Татарки збудувала собі церкву на вулиці Стара Поляна у 1897 році. Це стало можливим після того, як на Байковому цвинтарі розібрали дерев’яний Дмитрівський храм. Дошки перевезли на Татарку і вони стали основним будівельним матеріалом для нової церкви. Її звели за півроку і освятили на честь митрополита Київського Макарія.
Макарівська церква стала осередком просвітництва і благодійності: тут працювала парафіяльна школа, сирітський притулок, діяла бібліотека. Так тривало до революції 1917 р., після якої діяльність православної общини припинилась. В 30-х роках більшовики спустошили церкву, зруйнували іконостас, зняли куполи з хрестами. Настоятеля храму Никодима Яновського було заарештовано у 1937 р. Згодом його розстріляли.
Але церковна громада спромоглася відродити храм під час німецької окупації Києва у 1942 році. Відтоді Макарівська церква стала однією з небагатьох київських церков, де навіть у часи радянського тоталітаризму і атеїзму правили літургію.
В 1911 році Татарка прославилась на весь світ завдяки сумній події — вбивству 12-річного хлопчика Андрія Ющинського. Ця справа набула шаленого резонансу, оскільки була політично сфабрикованою. У вбивстві православного хлопчика звинуватили єврея Менделя Бейліса, що мешкав із дружиною і дітьми на Татарці.
Чорносотенні організації Києва, що займалися відкритою антисемітською діяльністю, спробували надати вбивству ритуального характеру. Оскільки тіло Ющинського було знайдено неподалік від цегельного заводу Зайцева, де Бейліс працював прикажчиком, єврея звинуватили у вбивстві з релігійних мотивів — нібито кров християнської дитини була йому потрібна для звершення певних ритуальних дій напередодні юдейського Песоха.
Процес над Бейлісом супроводжувався активною антисемітською кампанією із застосуванням прокламацій провокативного характеру із закликами вигнати євреїв із Києва. Справу, яка тривала два роки, висвітлювали іноземні журналісти і вона стала найгучнішою в дореволюційній Росії. На захист невинної жертви піднялись впливові люди. Довіреною особою Бейліса в суді був батько письменника Володимира Набокова. Літератор і громадський діяч Володимир Короленко опублікував протест, під яким поставили свої підписи А.Блок, З.Гіппіус, М.Горький, В.Мережковський, Ф.Сологуб та багато інших діячів культури. Закордонна преса також долучилась до підтримки Бейліса і засудження антисемітизму в Росії. В Німеччині до протесів долучився Томас Манн, в Британії — Герберт Уеллс, у Франції — Анатоль Франс. Зрештою, Менделя Бейліса було виправдано.
Справжніми вбивцями Андрія Ющинського виявилися члени злодійської банди Віри Чеберяк, із сином якої дружив хлопчик. Цікавим є те, що сьогодні на тому місці, де стояв будинок бандерши знаходиться сумнозвісна недобудова афери Еліта-Центр.
Татарка відома тим, що тут на вулиці Верхньо-Юрківській жив відомий дослідник Арктики академік Отто Шмідт. Вулицю було перейменовано на його честь у 1944 році.
Стара Татарка зазнала радикальної перебудови у 70-х роках XX ст. Більшість одноповерхових будиночків із двориками знесли, аби спорудити новий житловий масив. У 2000 році засяяв півмісяць на першій мечеті у Києві. Двері мечеті Ар-Рахма, що в перекладі означає “Милосердя”, гостинно відкрились для віруючих і всіх, хто цікавиться історією ісламу. Тут завжди раді представникам всіх релігійних течій і готові провести безкоштовну екскурсію. Ввечері, підсвічена різними кольорами ісламська святиня виглядає просто фантастично.
Читайте також: “Здесь особая атмосфера”: как появилась Русановка
Татарка невпинно змінює своє обличчя і стає типовим сучасним районом, але тут ще можна відчути дух старовини, побачити старі маєтки із витими парадними сходами, затишні двори із садками, собачі носи, що стирчать з-під воріт.
My-Kiev.com
Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм 
, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!
[…] Читайте также: Один з найстаріших районів Києва: Татарка […]
Фотографию надо заменить (фото под заголовком «Дело Бейлиса»)