Нечиста сила і камені з неба: містика будинку Сулими

Київ – місто містичне. Тут чимало місць, про які ходять страшні легенди про привидів, духів і іншу «чортівню». Будинок на вулиці Лютеранській 16 теж має загадкову історію. Його називають “Сулимівка”, за прізвищем першого власника, померлого купця Сулими. Начебто у вікнах верхнього поверху цього будинку не раз помічали таємничу білу фігуру, а ночами чули страшний дикий регіт з горища. 

Купець Сулима сам проектував будинок

Побудувати будинок у східному стилі з елементами класицизму запланували в 1833 році. Разом з архітектором Людовіком Станзані будівлю проектував майбутній господар і замовник Яким Сулима – син Чернігівського генерального судді і далекий родич гетьмана Івана Сулими. Як виявилося, чиновник свого часу захоплювався архітектурою і навіть навчався мистецтву проектування, тому з радістю доклав руку до будівництва власної міської садиби.

Початковий фасад будинку Сулими прикрашав шестиколонний портик на рівні верхнього поверху, півовальний купол, а також трикутний фронтон.

Чарували своїм виглядом симетричні сходові марші, які вели на тераси та арки, що знаходилися в середині будинку. Зі сторони вулиці будівля була 3-ох поверховою, а з двору мала 2 поверхи. Всього в палаці було 37 кімнат, і ще 10 розміщувались у флігелях.

Садиба стояла ніби на гребені, а маєток із двору спускався терасами по схилам Винтової гори до Бесарабської площі. За планом Сулими там повинні були бути фруктовий сад та виноградник.

Читайте также: “Замок Ричарда”: почему не везло обитателям “дома с привидениями”

Трагічна загибель власника будинку

Однак, господарю побачити добудований будинок не судилося. Ще до закінчення будівництва, в 1840-му році, Сулима трагічно загинув. Версій, чому наступила смерть було кілька.

За однією з них, причиною гибелі Якима Якимовича стало вбивство, друга каже про нещасний випадок. Будинок перейшов у власність до його вдови. Трохи погорювавши, вона вдруге вийшла заміж за генерала Миколу Ловцова. Якраз після цього і почалася містика.

Мешканців та гостей добудованої садиби почав лякати привид Якима Сулими, якому, нібито, дуже не сподобалася «зрада» благовірної, а також те, що купець хоче жити в будинку за який покійник так дорого заплатив. Перехожі стали обходити страшне місце стороною.  Подейкували, що звідти долинали то стогони, то гучний сміх, а у вікнах можна побачити білу фігуру. Не минуло й року, як генерал Ловцов теж помер.

Після смерті Ульяни Ловцової, її будівля на Лютеранській відійшла племінниці Марії Кандибі, а в 1859 році була перепрофільована під притулок для малозабезпечених городян.

Маєток перетворився на богадільню, на території якої працювала їдальня для незаможних, притулок для літніх і малозабезпечених удовиць. У 1866 році в лівому крилі будівлі спорудили церкву Олександра Невського. Саме після спорудження церкви привид Сулими припинив свою руйнівну діяльність. Замість нього почали діяти «неідентифіковані» сили.

Жителів «Сулимівки» почали атакувати казна-звідки падаючі камені і дрібні предмети. Апогеєм розгулу «нечисті» стала масштабна пожежа, що сталася морозної ночі 1896 року. Вогонь повністю знищив дерев’яну частину будинку, а від кам’яної залишив жалюгідні руїни. Тільки завдяки щасливому випадку люди від пожежі ніхто не постраждав. Містяни переконували, що в полум’ї бачили білу фігуру Якима Якимовича.

Будівлю відреставрували, проте вона тепер зовсім не нагадувала той величний будинок, який створив Станзані. До 1919 року там продовжував працювати притулок для бідних.

В 1928 році будівля перетворилась на комуналку. Зараз тут офіси і магазини. Люди, які там працюють прагматичні і не забобонні, тому і не вірять у подібні легенди. На власні очі привидів не бачили.

Читайте также: Мистические места Киева: обзор 9 локаций

Згадки про будинок Сулими

Будинок Сулими фігурує в спогадах відомого художника Льва Жемчужникова про перебування в Києві разом з письменником графом Олексієм Толстим і їхнім другом бароном Розеном.

“Я знав в Києві, не в людному місці, великий кам’яний будинок, про який говорили, що в ньому живе нечиста сила, що туди бояться ходити, що домовики кидають в камінням в зацікавлених і т.д. Олексій Толстой, я і Розен затіяли туди піти в саму північ, а так як ніч була місячна, то нам зручно було туди пробратися <…> Ми розійшлися по різних частинах будинку і, причаївшись, чекали появи домовика або шахраїв <… > Довго ми чекали; вітер гудів в перебиті вікна і труби пічні, але гостей не було. Ми прочекали до світанку і тим же шляхом спустилися в двір, дуже засмучені невдачею”, – писав Жемчужников.

Руслана Сторожук