Як приймали Конституцію України: боротьба з комуністами та посилення повноважень президента

11:50  |  29.06.2020
Конституція України

Одним з найважливіших державних свят в Україні є день прийняття Конституції. День 28 червня – привід згадати, які сподівання мала новостворена держава та що ми маємо сьогодні.

Ця подія вже стала історією – підписання відбулось 28 червня 1996 року, проте актуальність теми не вщухає й досі, адже замість бути основоположним стовпом держави, цей документ норовлять змінити “під себе” різні політичні сили, приходячи до влади. Проте, не буде зайвим згадати цей визначний історичний момент і зануритись у надважливий для всієї країни процес.

Читайте також: 20 причин посетить Киев каждому туристу

Конституція незалежної України створювалась у конфліктах

Конституція України

Конституція незалежної України бере свій початок ще з 1991 року, коли 15 травня голова Верховної Ради УРСР Леонід Кравчук на сесії парламенту виклав концепцію Конституції України.

Протягом наступних років відбувались обговорення, створення комісій та написання, результат яких зрештою опинився на столі президента Леоніда Кучми. А перед цим відбулося засідання Верховної Ради, яке тривало безперервно 23 години – з ранку 27-го до ранку 28 червня.

Молода Україна жила перші пʹять років за Конституцією СРСР 1978 року, адже зосередити увагу лише на цьому питанні було неможливо – новостворена держава вимагала постійного прийняття невідкладних рішень задля нормального функціонування. Ми будували державні інститути, боролися з економічною нестабільністю, проводили приватизацію, вирішували питання зовнішньої політики, долали аграрну кризу. Тому проектом Закону займались “у перервах” між іншими справами.

Найбурхливішим був період з 8 червня 1995 року і до самої дати підписання, коли було вирішено покласти край безсистемності у роботі над Конституцією. Трохи більше ніж за рік до прийняття головного Закону України президент Леонід Кучма і спікер парламенту Олександр Мороз підписали Конституційний договір, який регулював взаємодію різних гілок влади і в якому йшлося про те, що нова Конституція має бути доопрацьована і прийнята не більше, ніж за рік.

В той час політична ситуація в Україні була надзвичайно складна: в політикумі лишались широко представлені ліві сили у вигляді комуністів та соціалістів, на противагу до яких активно виступали націонал-демократи. Окрім цього центристи та позафракційні депутати складали немалу частину парламенту. Ідеалістичні намагання лівих зберегти Конституцію 1978 року різко йшли у конфлікт з бажанням правих створити новий закон для молодої держави, який не матиме “пережитків минулого”.

Основними конфліктними темами у створенні Конституції були: статус Криму (націоналістичні сили виступали проти збереження його автономії), державна мова (представники лівого флангу критикували надання українській статусу єдиної державної мови), національна символіка, питання власності.

Для обговорення і затвердження рішень для цих пунктів були створені окремі робочі групи. Над написанням Закону працювала Конституційна комісія, яка складалась з фахівців-правознавців, науковців та юристів. Але паралельно, відштовхуючись від власних бачень та потреб, різні політсили та позафракційні депутати самостійно займались трактуванням та написанням Конституції.

Значно розширили повноваження президента

Конституція України

Не лишились осторонь і люди з Адміністрації Президента, які у своїй версії значно розширили повноваженням президента. Воно і не дивно, адже наближені до Кучми політики були тісно повʹязані з новим класом, що постав на руїнах радянської України, – монополістами, які відомі нам сьогодні під назвою “олігархи”.

Керманич країни навіть хотів винести питання прийняття Конституції на загальнодержавний референдум, якщо Рада не буде спроможна завершити процес вчасно. А це було дійсно важливим моментом, адже тиск суспільства все збільшувався, особливо на фоні того факту, що всі країни колишнього СРСР вже мали свою Конституцію. Остаточний варіант було представлено комісією депутатам ще 17 квітня. Для цього було створено окрему групу, в яку входило по два депутати з кожної фракції (яких тоді було десять).

“Процедура погодження тексту Конституції була простою і в той же час демократичною. Кожна депутатська група мала один голос. Головуючий на засіданні оголошував чергову статтю проекту Конституційної комісії, яка після докладного обговорення ставилася на поіменне голосування. Якщо хоч один представник групи або фракції не погоджував статтю, вважалося, що консенсус по ній не досягнуть, і вона переносилася на друге коло обговорення. Тільки при наявності повного узгодження між групами або фракціями переходили до наступної статті “, – описав у своїй книзі” Як приймалася Конституція? ” відомий політик та один з авторів головного документу країни Вадим Гетьман .

Прийняття Закону зривалось кілька разів через незгоду зі сторони комуністів та соціалістів, які не реєструвались на голосування. З боку президента було висунуто умову обовʹязкового прийняття 12 пунктів, які стосувались розподілення владних повноважень, особливо на місцях, які депутати приймати відмовлялись навіть частково.

Не обійшлося і без компромісів, які приймалися після довгих обговорень. Ліві політсили погодились на затвердження гімну, державних символів та статусу української мови як єдиної державної, праві ж зі свого боку пішли назустріч у тому, щоб залишити Криму статус автономної республіки.

О 9 годині 18 хвилин 28 червня Конституція України була прийнята – в її підтримку проголосували 321 депутат, при 45 голосах проти і 12 тих, хто утримався. Закон молодої української держави став своєрідним прикладом компромісу між ідеологічно різними фракціями та політсилами, які представляли різні регіони країни, є однією з найкращих Конституцій країн колишнього соцтабору, а з точки зору прав людини вважається взірцевою. Хоча, не всі вважають цей варіант документу таким. На думку Романа Безсмертного, одного з авторів української Конституції, варто було залишити незмінним варіант, розроблений Конституційною комісією, тобто спеціалістами і практиками у сфері права та політики.

Але варто зазначити, що у 1996 році були прийняті не всі статті, що протягом наступних десятиліть призводило до різного штибу “самодіяльності” політиків, адже не прийняті офіційно закони з легкістю можна було трактувати на власну користь. Це дало і можливість вносити зміни “під себе” елітам при владі у 2004 і 2010 роках.

Читайте також: Бандитский Киев: кто управлял столицей в 90-х

Навіть сьогодні, після 24 років з моменту прийняття, Конституції необхідні “локальні” виправлення чи доопрацювання, аби вона дійсно стала Законом, що чітко регулює існування держави.

Анастасія Уразбаєва

Читайте Мой Киев в Телеграме telegram ico!

Если вы нашли опечатку на сайте, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter