Київський Будинок моделей десятиліттями вважався осередком української моди. В ньому одягалися найвпливовіші жінки СРСР та відвідували світові законодавці стилю. Зокрема, французький модельєр П’єр Карден високо оцінював українські колекції та навіть пропонував нашим кутюр’є організувати спільні покази в Європі. На жаль, ця ідея так і не була реалізована.
Після визволення Києва від німецької окупації, мешканці міста, спустошені жахами війни та великими втратами, прагнули якнайшвидше повернутися до мирного життя. Виснажені роками бойових дій, горем, нестачею й побутовою скрутою, люди насамперед мріяли задовільнити свої базові потреби — зокрема, вони мали необхідність в чистому, зручному та практичному одязі для щоденного вжитку.
У 1944-му році на вул. Горького, 26, у зруйнованому війною місті, було відкрито Київський Будинок моделей, що розпочав свою діяльність в невеликому приміщенні з трьох кімнат. Через гострий брак інструментів і матеріалів організовувати швейну справу було надзвичайно складно, тож працівники приносили з дому власні швейні машинки, нитки, праски на вугіллі, яке купували за власний кошт на Житньому ринку.
Оскільки професійних модельєрів в Україні ще не готували, до роботи долучилися художники й конструктори з практичним досвідом у швейній галузі. Керівником установи став Н. Лозовський. Серед провідних фахівців були К. І. Флідермауз, Т. С. Трудолюбова, З. М. Плоскін, А. А. Гіро та М. П. Котлярський. Команда, що щойно сформувалась, працювала цілодобово, проявляючи велику відданість своїй роботі.
«Ще не закінчилася війна: навколо горе, розруха, злидні. Хоч якийсь одяг — вже добре. Але люди вірили в майбутнє. Їм хотілося свята, достатку і краси. І новостворену організацію пішли працювати кращі конструктори і модельєри, там була створена єдина на всю Україну, Росію і Білорусь текстильна лабораторія з найсучаснішим обладнанням», — розповідала колишня директорка Будинку моделей Світлана Титова.
Основним завданням Київського Будинку моделей було створення зразків одягу для швейних фабрик України та Молдови. Окрім виробничої діяльності, установа активно популяризувала моду серед населення: ознайомлювала людей з новими стилями й тенденціями, а також формувала культуру одягу серед широкого загалу в умовах повоєнної відбудови держави.
Щоб доносити моду з центру до периферії, Міністерство легкої промисловості УРСР ухвалило рішення влаштовувати виїзні покази. Перша подібна демонстрація відбулася у 1949-му році в місті Бровари на Київщині. На ній було представлено понад півтисячі моделей одягу, серед яких були халати для доярок, польові костюми для комбайнерів, практичні сукні для роботи на землі.
Від кінця 1950-х років Будинок моделей почав поступово виходити на міжнародну арену. Спочатку це були контакти з країнами соціалістичного табору — Болгарією, Польщею, Чехословаччиною, — а згодом відбулися перші виступи й у країнах Західної Європи, Північної Америки, Азії та Латинської Америки. Серед них — поїздки до Канади, Німеччини, Фінляндії, Бельгії, США, Аргентини, Франції, Індії та інших держав.
У цей період до колективу приєдналося нове покоління талановитих дизайнерів, серед яких А. А. Гладковська, Н. М. Калашникова, О. В. Сєрова та інші. У 1953-му році київський Будинок моделей презентував свої роботи на міжнародному конкурсі верхнього одягу в Празі. Із 54-ох моделей, які Радянський Союз представив на заході, десять створили київські майстри. Чотири з них отримали престижні нагороди.
Читайте також: Мода не за все деньги мира: топ-12 стоковых магазинов Киева
На поч. 1950-х років Будинок моделей переїхав до будівлі на вул. Богдана Хмельницького, 6, а у 1980-х роках колектив отримав нову семиповерхову будівлю на вулиці Шота Руставелі, 16. На будівництво цієї споруди, що тривало півтора року, було витрачено 2,5 млн. рублів. У проєкті активно брали участь працівники підприємства: кожен долучився до процесу, відпрацювавши по 30-50 годин на будівництві.
Титова пригадувала, що коли закладали фундамент нової будівлі, вона на знак радості кинула в котлован своє дорогоцінне грузинське намисто ручної роботи, яке отримала в подарунок від Сергія Параджанова. За словами жінки, навіть багато років по тому співробітники кепкували з неї: «скажіть де це було і ми відкопаємо вашу прикрасу».
Нова будівля на Шота Руставелі стала справжнім центром моди: її площа складала сім тисяч квадратних метрів, що включало три демонстраційні зали з оздобленням із кераміки та ліпнини, подіуми для показів, виробничі цехи, виставкові приміщення. У Будинку діяв рекламний відділ, виходив фаховий журнал «Практична мода», який знайомив читачів з новинками та тенденціями вітчизняного дизайну.
Щороку в Будинку моделей створювали понад тисячу моделей одягу, а покази моди були справжніми театралізованими виставами, з якими моделі гастролювали по всьому Радянського Союзу. Титова розповідала, що відомий французький кутюр’є П’єр Карден, який відвідував установу, був щиро здивований розмахом і рівнем організації роботи в закладі, тому неодноразово з подивов перепитував її: «Це все ваше, мадам?»
До речі, перед своїм поверненням до Франції на пам’ять про Україну він попросив подарувати дві пляшки рожевого Артемівського шампанського та два гранчасті стакани, які вразили його простотою і функціональним задумом. Карден зізнавався, що такого дизайну раніше ще не бачив та пояснював своє прохання тим, що в Парижі він має ресторан, і хоче привезти «це диво» для його декору.
Серед постійних відвідувачів Київського Будинку моделей були найвпливовіші жінки УРСР. Тут одягалися перші леді республіки, зокрема дружина першого секретаря ЦК КПУ Рада Щербицька, яка віддавала перевагу класичному стилю, а також заступниця голови Ради міністрів УРСР Марія Орлик, яка любила ділові костюми та вбрання з українськими мотивами. Іноді в заклад навідувалася Раїса Горбачова.
Під час одного з візитів до Будинку Горбачової, жінка звернула увагу на українські шовки і попросила зробити їй подарунок. Оскільки її супроводжували Рада Щербицька та Галина Менжерес, працівники закладу вирішили відрізати тканини для всіх трьох. Шматки матерії подали на витончених керамічних підносах, але Раїса Максимівна не поділилася з супутницями і залишила всі три відрізи собі.
Окрім радянських зірок, Київський Будинок моделей також приваблював і впливових іноземних гостей. Одного разу до закладу завітала дружина австрійського канцлера. Побачивши срібну трикотажну сукню роботи Лідії Авдєєвої, вона захоплено заявила, що хоче її придбати. Їй пояснили, що речі з колекцій не продаються, але гостя виявилася наполегливою та простягла валюту просто в руки Титовій.
«Мене кинуло в жар, адже за валютні операції тоді передбачалася кримінальна відповідальність. Я ледь вмовила пані сховати гроші, але вона твердо заявила, що без сукні не піде. Ситуацію врятували супровідниці жінки, які зателефонували міністру легкої промисловості Олегу Касьяненку. Він дозволив продаж виробу. Тоді сукню відпустили за 130 рублів, які буквально зібрали по гаманцях усіх присутніх».
Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм 
, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!
