Троєщина — це не просто район, а ціле місто в місті, де живе десь під триста тисяч киян, а може і більше. Але є одна біда: дістатися звідти кудись — це як пройти квест. Уявіть: ви прокидаєтесь, п’єте каву, а потім дві години товчетеся в переповненій маршрутці чи автобусі, щоб доїхати до роботи в центрі.
Приблизно третина киян живе на лівому березі — у Деснянському, Дарницькому, Дніпровському районах. Але роботи там — кіт наплакав, усього п’ята частина від усього міста. А весь бізнес, офіси, адміністрація здебільшого розташовані на правому березі, у Печерську чи Шевченківському. Тому транспортні проблеми стоять дуже гостро. Давайте розберемося, чому метро на Троєщину досі лише мрія і що з цим можна зробити.
Погодьтесь, дорога до роботи, яка тягнеться півтори-дві години, — це не просто незручно, а реально виснажує. Приїжджаєш в офіс уже злим і втомленим, і який там уже настрій працювати? Світовий банк має з цього приводу свої стандарти: 70% робочих місць мають бути в межах 45 хвилин від дому. Для троєщинців це звучить як жарт. Мости вічно забиті, маршрутки їздять як хочуть, а нормального громадського транспорту бракує. Коротше, шлях до Печерська чи Хрещатика — це ціла пригода.
Місцеві кажуть, що метро було б чудовим рішенням проблеми. Уявіть: 20–30 хвилин — і ви вже на місці, без пробок і тисняви. Недавно відкрили Подільський міст, де навіть передбачили місця під три станції метро. Це дає якусь надію, але, чесно кажучи, слабеньку. Експерти кажуть, що нова гілка обійдеться в 2–5 мільярдів доларів. А в нинішніх умовах це не просто дорого, це космос для нашого бюджету. Тож поки метро — це як історія про Попелюшку, тільки без доброї феї.
Про метро на Троєщину заговорили ще в 1980-х, коли район масово забудовували панельними будинками. У СРСР не шкодували грошей на грандіозні проєкти, і четверта гілка метро здавалася реальною. У 1993-му уряд навіть схвалив план Подільсько-Воскресенської лінії, яка мала з’єднати лівий берег із центром. Але настали 90-ті, економіка впала, і всі мрії пішли коту під хвіст. Адже тоді ніхто не думав, скільки це коштує, у Союзі просто малювали й будували.
У 2000-х до ідеї повернулися. У 2004-му гілку перейменували в Подільсько-Вигурівську і намалювали маршрут: від “Глибочицької” до “Райдужної” з заїздом на Троєщину. КМДА найняла підрядників, але їхні папірці виявилися сирими — ні чітких розрахунків, ні конкретики. Такі проєкти завжди були для міста як чемодан без ручки.
У 2006-му уряд знову пообіцяв дати грошей: 3,7 мільярда гривень на ділянку від “Вокзальної” до “Братиславської”, ще 15 мільйонів до “Солом’янської” і 587 мільйонів на Лівобережну лінію. У 2007-му навіть затвердили шість станцій і маршрут через вулицю Бальзака. Задум був в тому, щоб об’єднати все з Лівобережною гілкою, щоб закрити Воскресенку й Троєщину. Але грошей не вистачило, і все заглохло.
У 2008 році КМДА окреслила ділянку від “Глибочицької” до “Райдужної”, а в 2009-му оголосила тендер на Лівобережну лінію від Милославської до “Лівобережної”. Кошторис — 75 мільйонів доларів за кілометр! Ціна була захмарною, і у 2010-му тендер скасували, а ще через 2 роки перемалювали маршрут через проспект Червоної Калини, бо так зручніше пішоходам. Але знову — ні копійки.
У 2017 пробували залучити китайських інвесторів через їхню програму “Один пояс, один шлях”, але і цього разу нічого не вийшло. Вже наступного 2018 року чомусь усе переробили з нуля, викинувши купу грошей, а тендер 2019-го зрештою скасували. А в 2021-му ще 100 мільйонів пішло на “коригування проєкту”. А потім почалася повномасштабна війна, і все зупинилося.
У 2023 метро на Троєщину вписали в транспортну програму на 2024–2025 роки з бюджетом 34,8 мільярда гривень. З них 19,9 мільярда мав дати Київ, 0,8 — держава, а решту шукати десь інде. Планували почати зі станції “Глибочицька” і прокласти 10 метрів до “Райдужної”. Але програму не затвердили через війну й брак грошей.
За підрахунками і засновуючись на досвіді інших країн, гілка до “Милославської” коштуватиме від 2,5 до 5 мільярдів доларів. По результату ціна буде як збудувати ціле місто. Один кілометр метро тягне на 150 мільйонів доларів — як у Нью-Йорку чи Токіо, але для України це нереально. Для порівняння: за 500 мільйонів можна збудувати аеропорт, як “Бориспіль”, а за 200 — як у Львові. За ціну метро на Троєщину можна купити, наприклад, 100 швидкісних потягів Hyundai.
Чому все так складно і дорого? Ось головні причини:
Поки все вищеперераховане не вдастся вирішити, навіть початку робіт скоріш за все не буде. Наочним є приклад метро у Дніпрі, яке теж вже дуже довго не можуть добудувати і завершити через низку проблем. Лише посеред міста фактично знаходиться будівельний майданчик, який тільки заважає всім навколо, а мерія витрачає купу грошей без жодного результату. Те саме може бути і в Києві. Тому сподіватись на будівництво метрополітену скоріш за все не варто, якщо не розраховувати на здачу лівобережжя в оренду якомусь арабському шейху.
Урбаністи кажуть, що метро — не єдиний вихід. Якщо можна зробити дешевше й швидше, то навіщо гнатися за підземкою? Є два альтернативних варіанти: швидкісний трамвай і BRT, а тепер розберемось з кожним окремо.
Швидкісний трамвай має перевагу в екологічності, надійності й ще він у рази дешевше. Кілометр колій коштує 10–20 мільйонів доларів проти 100–150 за метро. За один кілометр метро можна прокласти 10 кілометрів трамвая. Ідея — пустити трамвай по Подільському мосту, з’єднавши Поділ, Воскресенку й Троєщину. Зробити це реально за 2–3 роки, а якщо захочеться метро, колії можна переобладнати за пів року. Хоч пасажирів буде менше, ніж у метро, зате проблему сполучення вирішать уже скоро. Такий варіант виглядає набагато більш реалістичним.
Що ж до іншого варіанту, а саме BRT (Bus Rapid Transit) — це швидкісні автобуси чи тролейбуси, які ганяють окремими смугами, виділеними спеціально для них. Це в 3–5 разів дешевше за трамвай і в рази доступніше за метро. У 2018-му КМДА пробувала домовитись про спільний проект зі Світовим банком думали про BRT-тролейбус через Північний міст на 20 кілометрів. Але проєкт відклали. В цілому, це ще швидший і простіший проект.
Влада щороку обіцяє метро на Троєщину, але поки що це більше схоже на передвиборчі байки. У 2023-му КМДА говорила про три станції: “Подільську” з пересадкою на “Тараса Шевченка”, “Глибочицьку” з переходом на “Лук’янівську” і одну на Воскресенці. Екс-керівник метрополітену Віктор Брагінський казав, що проєкт займе рік, а будівництво — чотири.
У планах — пересадка на “Вокзальну” й маршрут через п’ять районів: Солом’янський, Шевченківський, Подільський, Дніпровський і Деснянський. Ще хочуть облаштувати станції типу “Суднобудівна”, “Труханів острів” чи “Райдужна”. На даний момент більш-менш збудовані тільки “Подільська”, “Труханів острів” та “Суднобудівна”.
Усе впирається в Подільський міст, де в 2023-му почали другу чергу до проспекту Шухевича. Але без грошей, прозорих тендерів і стабільної економіки метро так і залишиться мрією, як і модернізація мосту доречі теж. Троєщина заслуговує на нормальний транспорт, але це залежить не тільки від грошей, а й від того, чи захоче влада нарешті зробити щось толкове і реалістичне.
Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм 
, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!
