Покровська церква
Немало дивовижних людських доль ховає минуле. Серед них брати Василь та Іван Григоровичі-Барські. Розповідь про їхнє життя та творчість пропонуємо вашій увазі. Долі у братів різні. Перший – мандрівник, половина життя його минула поза Києвом, другий – постійний радник при магістраті
Що спонукає людину кидати спокійні житейські пристані та вирушати у нескінченні дороги, де чекає не лише відкриття і пізнання світу, а й підстерігають негода та хвороби, смертельна втома та ночі без притулку, неприязнь людська? На ці питання український мандрівник і письменник Василь Григорович-Барський відповів усім своїм життям.
Василь Григорович-Барський, колаж
Народився у містечку Бар 1701 року в родині не багатого купця. Дитячі роки пройшли в селі Літки поблизу Києва. Згодом батьки переїхали до Києва та оселилась у Печерській Слобідці. Початкову освіту здобув дома. Читати і писати його навчив батьком, а згодом в академії був найнятий вчитель. Здобуті в домашніх умовах знання не задовольняли допитливого юнака.1715 року вступив до Київської академії – навчального закладу, що сформував його і визначив подальші погляди. Студенти повинні були вільно писати й розмовляти латиною, але водночас вивчали старослав`янську, українську літературну, російську та польську мову. У середніх класах вивчали поетику та риторику. Далі йшли курси філософії та богослов’я. Через хворобу вдалося завершити лише вісім класів. Залишивши Києво-Могилянську академію, пробував лікуватись, але київські лікарі не змогли допомогти. Двадцятидворічний хлопець разом з приятелем Іустином Линицьким поїхали до Львова вчитися та шукати лікарів. Ногу вилікували швидко. Заради давньої мрії-мандрів по далеких країнах покидає Львів.
Подорожуючи, здебільшого пішки, через Угорщину, Австрію та Італію, мандрівники дійшли до Риму й побачили його дивовижі. Знаючи латину, Барський мав змогу познайомитися з усіма аспектами життя католицького Заходу. Розлучившись з товаришами планував повернутися до Києва. І ту ще одна випадкова зустріч з іншим українським кліриком переконала його змінити плани й податися до Греції: оглянути пам’ятки античної грецької цивілізації й побачити славетний православний осередок – гору Афон. Далі мандрував до Палестини та на Близький Схід, де почався новий і тривалий період його подорожей. Там Барський відвідав усі головні святині й пам’ятки раннього християнства та стародавніх близькосхідних цивілізацій на території сучасних Сирії, Лівану, Іраку, Йорданії, Ізраїлю та Єгипту.
Барський з інтересом придивлявся до арабів та ісламу. Саме він дотримувався православ’я та постригся в ченці, а відтак налагодив зв’язки з різними грецькими школами, що існували на Близькому Сході та узбережжі Малої Азії. Опанував грецьку мову, навчаючись в грецьких школах Дамаска, Триполі та Патмосу. Мандрівник не просто подорожував світами, а намагався побачити місця, де сформувалася християнська віра, й опанував мову, що давала змогу ближче познайомитися з творами отців Церкви. Набутими знаннями згодом поділився у книжці «Мандри по святих місцях сходу з 1723 по 1747 рік».
Читайте також: Пожежники і кримінал торгували водою: як у Києві побудували водогін
В одному з документів, виданому Григоровичу-Барському на острові Кіпр у 1737 році та принесеному ним у Київ, описано зовнішність мандрівника: «Василій Григорович чернець зросту високого, обличчям смуглявий, очі світло-карі, брови густі, чорні зрослися разом».
Зібравши останні сили, Барський повернувся в 1747 році до Києва. Минуло 24 роки, відтоді коли він вийшов з міста. Помер 7 жовтня 1747 року. Похований в Києво-Братському монастирі, біля вівтаря соборної церкви.
Мандрівник Василь
Яка ж інформація міститься у щоденнику? З нього найдокладніше можна довідатися, як люди з невеликими статками подорожували у 18 столітті. Ми дізнаємося про добре організовану систему притулків для подорожніх у європейських містах, про монастирі та релігійні заклади, які допомагали православним прочанам на Балканах і в Греції, а також про караванні маршрути Близького Сходу. Барський ретельно описав кожне велике місто, куди він заходив, звертаючи особливу увагу на архітектурні пам’ятки, фортифікації храми та церкви. Крім того, він придивлявся до базарів, водопостачання, вуличне освітлення, а також вбрання місцевих мешканців. В записках можна знайти нотатки про те, хто і що давав йому їсти чи приязно поставилися до нього в тій або іншій місцевості, чи гостинні тут люди. Автор робив свої нотатки по свіжих слідах подій послідовно і хронологічно. Прагнучи розповісти читачеві якомога більше із побаченого, почутого, відчутого в дорозі, мандрівник де свідомо, а де інтуїтивно йшов на порушення канонів жанру, аби не збіднювати свою розповідь. Він прагне зафіксувати всі перипетії мандрівки, зокрема, й незначні, точно відтворити свій маршрут, описати якомога достовірніше все, що зустрічається в дорозі. Описав життя і звичаї різних народів, зробив майже 150 малюнків храмів і монастирів, які здебільшого виконав пером. Григорович-Барський так уявляв своє завдання, нотуючи історію своїх мандрів: «Не книги і повчання пишу, а мандрівку свою».
Книга Василя Григоровича-Барського «Мандри»
Велике враження справляє фізична витривалість, якої вимагали мандри: він долав, іноді майже не відпочиваючи, багато тисяч кілометрів, серед спеки і холоду, майже без грошей і з мінімальним запасом харчів. Присвятивши життя пізнанню, дослідженню та спостереженням, був цілковито позбавлений потягу до збагачення. Його найдорожчим скарбом були подорожній щоденник і кілька дорогих книжок, що лежали в торбі за плечима.
Читайте також: Киево-Могилянская академия: виражи истории и выдающиеся выпускники
Постать Василя Григоровича-Барского видається просто незвичайною. І справді, така людина, як він, завжди дивувала. Тільки-но вирісши. Барський мандрував усе своє життя, і його подорожі були тяжкі та виснажені. Найпривабливіша риса цих мандрів – мотивація: тільки дивовижна допитливість спонукала Барского стати невтомним подорожнім. На його думку, що більше він побачить, то краще зрозуміє життя, віру і світ, у якому живе
Архітектор українського бароко
По іншому склалася доля його брата Івана. Він купець та водночас відомий майстер, будівник трубного водопроводу. Іван як член магістрату забезпечував імператорські будови матеріалами і робочою силою. Разом з тим виявив себе як «майстер архітектурного мистецтва». Народився 1713 року в Києві, на Подолі, в сім’ї дрібного крамаря, який був старостою Успенського собору. Навчався у Києво-Могилянській академії, де здобув світську освіту. Крім гуманітарних, природничих наук, вивчав основи архітектурно-художнього мистецтва. Творчу діяльність почав у зрілому віці. До того служив у магістраті, встиг одружитися, виховати 15 дітей. Сини Олександр та Іван були підприємцями. Пройшовши вишкіл на будовах інших зодчих, приступив до самостійної творчості. Стислий перелік його архітектурної спадщини міститься у епітафії, текст якої зберігся до наших днів: «Трудившийся в разных строениях, воду привел в различные места в городе чем от различных источников с-под гор, а потом стоит каменные церкви, колокольни и полки. Первую церковь, зделав у Кирилловском монастыре, а звоницею и брамою, и погребами, церковь Покровскую и Набережно-Никольсеую; у Козельце церковь, штукатурнею украшали и тынковал, и колокольня вновь построил у Золотоношском Красногорском монастыре церковь, колокольни у Петропаловском монастыре, у Соборно-Успенском соборе с церковью. Еще магазин городской и гостинняй дом, жилые покои Греческому монастырю и Юрию Дранчеву…».
Починається цей перелік з водогону. У 1748-1749 роках Григорович-Барський побудував на Подолі водогінну мережу. Частиною цієї системи був фонтан-запобіжник, над яким зодчий поставив вишуканий цегляний павільйон. На його даху встановлено статую апостола Андрія. Вода витікали з посудини, яку тримав янгол. Вже на початку ХІХ сторіччя янгола замінив Самсон, що роздирає пащу леву. Це творіння стало улюбленим місцем киян і численних паломників. Останні мали звичай вішати на шию левові хрестики та образки та загадувати бажання. Існувало повір’я, що той, хто тричі напився води із Самсонового джерела, назавжди оселиться тут.
Фонтан «Самсон»
Водночас із фонтаном займався забудовою Кирилівського монастиря на околиці Києва. Він заново декорував старовинний храм Святого Кирила, влаштував огорожу з брамою, а також чудову за деталями та силуетом триярусну дзвіницю з невеликою церквою у другому ярусі. На жаль, ці пам’ятки не збереглися. Так само не збереглася монументальна дзвіниця Петропавлівської церкви та дзвіниця Успенської церкви на Контрактовій площі.
Григорович-Барський побудував і відродив багато храмів, які, на жаль, не збереглися. Від пожежі в 1811 році на Подолі згоріли більшість національних святинь. Вогонь знищив 1240 будинків, 3 монастирі, близько 20 церков. Дивом уцілів лише Катерининський монастир. У 1750 році на Липках за участю архітекторів Григоровича-Барського, Мічуріна, Нейолова почалося будівництво будинку царського палацу для імператриці Єлизавети
З нинішніх будівель особливу увагу привертають Покровська церква та Набережно-Микільська церква. Зберігся, хоч і дуже перебудований колишній хлібний склад по вулиці Братській, 2. Останнім витвором була дзвіниця Успенського собору Києво-Печерської лаври. Час від часу працював за межами Києва, зокрема Козельці, Межигір`ї, Золотоноші.
Покровська церква
Помер Іван Григорович-Барський 10 вересня 1791 року, так записав у своєму щоденнику його син Олександр. Довідкові видання вказують дату 1785 рік. Біографи покладаються на написану самим Григоровичем епітафію, де вказані рік і місяць, а замість числа прочерк. Похований був на Подолі, біля відбудованої ним церкви Богородиці Пирогощі. Точне місце розташування могили невідомо.
Читайте також: «Добрый мальчик» киевский генерал -губернатор Илларион Васильчиков
Серед великої культурної спадщини до наших днів збереглися деякі малюнки періоду навчання братів у Києво-Могилянській академії: Василя в двадцяті, а Івана – тридцяті-сорокові роки XVIII сторіччя. Виконані вони на різних сортах рисувального паперу. Роботи Василя пронумеровані архаїчним способом – літературним, а Івана – арабськими цифрами.
На згадку про талановитих діячів у Києві одну з вулиць в Святошинському районі назвали — Григоровича-Барського. Національним банком України випущена срібна монета «Родина Григоровичів-Барських» номіналом 10 гривень.
Автор: Катерина Травень
Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм 
, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!
[…] Читайте также: Життєвий та творчий шлях братів Григорович-Барських […]