Насправді, недарма в Одесі місцеві футбольні вболівальники не дуже гарно ставились до київського «Динамо». Адже саме до Києва неодноразово забирали кращих гравців місцевих колективів. Втім, саме у Києві вони стали зірками футболу. Сьогодні ми поговоримо про трьох одеситів, які у різний час були голкіперами київського «Динамо».
Микола Трусевич народився в Одесі 5 грудня 1909 року. Як багато одеських хлопчаків, з дитинства захопився футболом, у 16-річному віці почав грати у клубній одеській команді “Харчовик”. З 1928 по 1932 рік виступав за основний склад «Харчовика», швидко потрапив до числа провідних воротарів міста. У 1933 році був призваний до лав одеського «Динамо», де грав до 1936 року. З 1930 року неодноразово виступав за збірну Одеси, у тому числі у міжнародних матчах із командами Австрії, Туреччини.
1936 року Трусевича було переведено до провідної команди України – київського “Динамо”. 24 травня 1936 року брав участь у першому матчі Першого Чемпіонату СРСР між динамівцями Києва та Москви. У цьому чемпіонаті кияни посіли друге місце. Усього ж із 1936 по 1941 роки Микола Трусевич зіграв у 73 матчах радянського чемпіонату. У складі киян ставав чемпіоном та володарем Кубка України. Регулярно виступав за збірні Києва та України. Брав участь у матчах зі збірною клубів Туреччини, збірної Басконії та інших матчах. У 1938 був визнаний другим воротарем СРСР.
Вперше у практиці радянського футболу Микола Трусевич використав новаторські прийоми воротарської гри. Маючи атлетичні для свого часу дані (зростання 178 см, вага 65 кг), Трусевич не просто стояв у створі воріт, а сміливо вступав у єдиноборство з нападниками суперників. Він вибігав за межі штрафного майданчика, верхові м’ячі вибивав кулаками, удари низом іноді парирував ногами. Вирізнявся сміливістю, незворушністю, вмінням точно адресувати м’яч партнерам ударами з півліта та рукою. Вважається предтечею Лева Яшина. Серед інших футболістів М. Трусевич виділявся навіть зовні: на полі виходив у екстравагантному на той час яскраво-малиновому з темними смугами светрі.
Війна застала футболіста у Києві. Досі залишаються нез’ясованими обставини, через які багато футболістів київського «Динамо» залишилися в окупації. За деякими версіями, вони повинні були діяти в підпіллі, за іншими – через плутанину їх просто забули вивезти з міста. Так чи інакше, але воротар залишився фактично без засобів для існування. Спершу він намагався торгувати, але безуспішно. Потім друзі влаштували його на хлібозавод, де знайшли притулок і інші товариші по команді.
Футбольна команда хлібозаводу «Старт» у 1942 році зіграла кілька матчів з різними командами, у тому числі з військовослужбовців Вермахту, і всі виграла. Але невдовзі після цієї серії Трусевич із кількома товаришами по команді опинилися у Сирецькому концтаборі під Києвом. 24 лютого 1943 року чотирьох футболістів – Трусевича, Кузьменка, Клименка та Коротких – було розстріляно за наказом начальника табору.
В історії футболу та пам’яті одеситів Микола Трусевич залишився легендою. У квітні 1966 року він посмертно нагороджений медаллю “За відвагу”. Того ж року було започатковано приз пам’яті Трусевича, який розігрують аматорські команди Одеської області.
Народився 20 листопада 1920 року в Одесі. Вперше Толя Зубрицький звернув увагу ще у 14-річному віці, коли почав грати за команду одеського Будинку піонерів. «Доросле» воротарське життя почалося в 1936 році в одеському «Буревіснику», звідки Анатолій перейшов у «Динамо» (1939), що в 1940 році стало «Харчовиком».
З ім’ям Анатолія Федоровича та поза Одесою пов’язані долі багатьох футбольних клубів: «Локомотив» (Москва), «Динамо» (Київ), інші українські команди («Дніпро«, «Кривбас», «Таврія», «Колгоспник»), кишинівський » Буревісник”… Але головним у його футбольній кар’єрі було київське “Динамо”. За киян він як воротар він провів 143 матчі.
З тих, хто грав у київському «Динамо» до війни, мало хто залишився живим. Команду очолив, ставши старшим тренером, Микола Борисович Махіня. Розпочався процес відродження команди. Шлях становлення був дуже важким. Стабільної гри ніяк не налагодити не вдавалося, змінювались тренери. Налагодились справи тільки з приходом тренера Олега Олександровича Ошенкова.
Можливо, Зубрицький грав би в «Динамо» і більше, якби не прикра травма. Її наніс йому відомий на весь СРСР Всеволод Бобров. В одному з єдиноборств він усією масою свого тіла впав голкіперу на ногу. Декілька років Зубрицький грав на всіляких уколах перед матчами, з еластичним бинтом на колінному суглобі. Муки тривали до 1951 року, коли його прооперували у Москві професор Ланг та його помічник Миронова. 1952 року пробував знову грати: ні, не те. Та й рік перерви дав про себе знати. Крім того, у «Динамо» було два молоді перспективні голкіпери: Лемешко та Макаров. Останній, доречі, теж приїхав з Одеси, хоча і не є корінним одеситом. Тому Зубрицький і вирішив завершити кар’єру, давши дорогу молодим.
Потім пропрацював (з перервами) тренером майже 12 років, і, звичайно, наш “Чорноморець” стоїть у його кар’єрі особливим пунктом. Цьому своєму улюбленому дітищу Анатолій Зубрицький присвятив загалом 38 років: у сезонах 1959-1962, 1971-1973, 1977-1979 р.р. — як старший тренер, а з 1975 по 1977 і з серпня 1979 по 2005 р.р. – директора СДЮСШОР “Чорноморець”.
На останньому місці роботи особливо яскраво розкрився талант тренера Зубрицького як вихователя молодих талантів. Назвемо лише деякі імена його учнів, добре знайомі вболівальникам: Сергій Жарков та Юрій Никифоров – чемпіони світу серед юніорів, Ігор Бєланов – володар “Золотого м’яча” 1986 року, що присуджується кращому футболісту Європи, Сергій Шматоваленко – чемпіон та володар Кубка СРСР, Ілля Цимбалар – найкращий футболіст Росії 1995 року.
Пішов з життя Анатолій Федорович після важкої хвороби 17 лютого 2005 року. Одеські любителі футболу вшановують пам’ять цього чудового воротаря та видатного тренера.
Нині футбольна школа клубу “Чорноморець” носить ім’я Анатолія Зубрицького. На його честь в Одесі традиційно відбувається міжнародний юнацький турнір на Кубок «Чорне море». І взагалі, чи може футбольна Одеса забути людину, яка зробила для одеського футболу більше, ніж будь-хто інший?
Георгій Бущан народився в Одесі 31 травня 1994 року. У рідному місті він і розпочав свою спортивну кар’єру в футболі, хоча у певний момент міг обрати інший шлях у спорті — плавання, яким також захоплювався. Улюбленцем хлопця в футболі був Андрій Шевченко. На початку він мріяв стати нападником, але тренер ДЮСШ-11 Одеси, Віталій Гоцуляк, прийняв рішення зовсім інше. Внаслідок високого зросту у 9 років Георгія спробували перевести на позицію центрального захисника, але ця ініціатива образила його. Він вирішив стати воротарем, про що і зробив вольову заяву тренеру.
Сам Бущан пізніше згадував:
Виріс у Київському районі, у народі це Таїрове. 9 гімназія, все дитинство пройшло там у мене. І стадіон такий, яма, всі місцеві, я думаю, розуміють, про що я говорю. Там грав за команду з тренерами на чемпіонат району, і я до 14 років виступав за них.
У 14 років його помітили селекціонери «Динамо» після вдалого виступу на турнірі ДЮФЛ. Тоді Бущан одночасно отримав пропозиції і від Динамо, і від Металіста. Коли приїхав додому і сказав про це батькам, мати відреагувала досить спокійно. Мабуть, до кінця не розуміла, що діється. Протягом 2-3 днів всі думали яку команду вибрати. Георгій хотів у Харків, адже тоді «Металіст» розвивався: і клуб, і дитяча школа. І керівник дитячої академії харків’ян Ігор Кутєпов підійшов до ньогопершим. А про Динамо він думав як про щось неймовірне та нереальне. Де він, а де Динамо! Але батьки наполягли, щоб Георгій поїхав до Києва.
Вперше в заявку першої команди воротар потрапив у 2011 році, але дебют у високому рівні УПЛ відкрився йому лише через кілька років. У 2017-му році Бущан вперше виходить на поле у стартовому складі «Динамо». Це був поєдинок проти «Сталі» з Кам’янського. Того ж року воротар дебютує у Лізі Європи у матчі проти «Янг Бойз». Але до початку сезону 2019/20 Бущан зіграв лише 13 матчів у УПЛ.
Наразі Георгію 29 років. Практично до 25 він провів більшість часу на лавці запасних, але коли йому випала можливість, він не втрачав її. У жовтні 2019 року основний голкіпер Денис Бойко отримав травму і вийшов з гри на кілька місяців. Бущан зумів настільки гідно замінити досвідченого партнера, що сам став основним воротарем. При цьому слід вказати, що боротьба за місце в складі «Динамо» була однією з найгостріших.
І саме Георгій виглядав краще. Він уникав грубих помилок, не піддавався стресам і запам’ятався ефектними сейвами. Також він частіше страхує захисників, не має страху грати високо в атакуючій лінії і впевнено володіє грою ногами.
З 2020 року є голкіпером національної збірної. Георгій Бущан увійшов в топ-5 воротарів турніру за кількістю відбитих ударів на груповій стадії Євро-2020. Наразі продовжує бути основним голкіпером «Динамо» та збірної України, своєю впевненою грою достойно продовжуючи великі традиції столичного клубу.
Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм 
, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!
