Важко уявити, але перший комп’ютер в континентальній Європі з’явився не в Силіконовій долині чи наукових центрах Заходу, а саме в Україні. Ця подія сталася понад 60 років тому, у 1951 році, й ознаменувала собою нову еру в історії обчислювальної техніки.
Первістком цього дива техніки стала «Мала електронна обчислювальна машина» (МЭСМ російською), яка, незважаючи на свою скромну назву, вражала своїми розмірами. 6000 електронних ламп, що складали її основу, ледь вміщались у просторому приміщенні колишнього гуртожитку на території Феофанії, що неподалік Києва.
Історія створення МЕОМ розпочалась ще в далеких 30-х роках XX століття. Молодий на той час науковець Сергій Лебедєв, працюючи над дослідженнями стійкості енергосистем у Москві, стикнувся з потребою в автоматизації та прискоренні обчислень. Ця проблема наштовхнула його на ідею створення машини, здатної самостійно виконувати складні розрахунки.
Однак плани Лебедєва перервала Друга світова війна. Проте, навіть у ці складні часи, він не полишав думки про реалізацію свого задуму. Як згодом згадувала дружина науковця Аліса Григорівна, в темні ночі війни, коли Москва ховалася в темряві, Сергій Лебедєв, при світлі газового пальника, заповнював ванну кімнату рядами одиниць і нулів. Ці записи, здавалося б, незрозумілі для оточуючих, насправді були кроками до оволодіння двійковою системою чисел — фундаментом майбутньої ЕОМ.
1941 рік. Початок осені. Сім’я Сергія Олексійовича Лебедєва рятується від жахів війни, евакуюючись до Свердловська. Там, незважаючи на складні обставини, вчений не полишає наукової діяльності. Його талант і знання стають у нагоді на фронті: він розробляє системи стабілізації для наведення танкової гармати та самонавідної торпеди, використовуючи аналогові елементи.
1944 рік ознаменувався для Лебедєва поверненням до Москви, а згодом і до Києва. Тут він очолює Інститут електротехніки АН УРСР, а вже наступного року його обирають академіком і призначають директором Інституту енергетики. Невдовзі інститут розділяється на два: Інститут електротехніки та Інститут теплотехніки, а Лебедєв стає директором першого з них.
В той час пріоритетними напрямками в науці були ракетна техніка, атомна енергетика та дослідження космосу. Проте Лебедєв не зраджує свою довоєнну мрію – створити цифрову електронну обчислювальну машину.
Для роботи над цим амбітним проектом йому виділяють напівзруйновану будівлю монастирського готелю у Феофанії, передмісті Києва. До війни тут розміщувався філіал Київської психіатричної лікарні. На жаль, трагічні події війни не оминули й цю будівлю. Вона була понівечена німецькими окупантами, які розстріляли хворих та обладнали тут госпіталь. Згодом, під час визволення Києва, будівля зазнала ще більших руйнувань.
Саме в такому жахливому стані вона й перейшла у розпорядження Академії наук УРСР у 1948 році. Її передали Інституту електротехніки АН УРСР, щоб там розмістити лабораторію директора інституту – С.О. Лебедєва.
Життя поступово поверталося до понівеченої війною будівлі. Її ретельно відремонтували, і ось вже на першому поверсі кипить робота над проектуванням тоді ще секретної електронної лічильної машини. Найбільша кімната з нетерпінням чекає на майбутнє дітище С.О. Лебедєва – перший український комп’ютер.
Окремі кімнати обладнано під механічні майстерні, а в підвалі вирувало життя – тут монтуються джерела електроживлення, які живитимуть цю дивовижну машину.
Коли згадуєш, скільки часу знадобилося на проектування, монтаж та налагодження МЕОМ – лише три роки! – й усвідомлюєш, що до створення цієї технічної перлини доклали рук лише 12 інженерів (разом з С.О. Лебедєвим) та 15 техніків і монтажниць. Для порівняння: над американською ЕОМ «ENIAC» працювали 13 основних виконавців, 200 техніків та значна кількість робітників.
Серед тих, хто безпосередньо брав участь у налагодженні МЕОМ, були справжні герої свого часу. С.Б.Погребинський, інженер, який пройшов війну і демобілізувався через поранення, щойно закінчив політехнічний інститут. Він з головою поринув у роботу, ставши одним з ключових налагоджувачів машини.
Г.Л.Гладиш, випускниця Київського інституту кінотехніки за фахом звукотехніка, зуміла швидко освоїти складні електронні схеми МЕОМ і також стала одним з провідних спеціалістів з її налагодження. Л.М.Абалишнiкова, інженер-акустик, за час роботи над МЕОМ здобула кваліфікацію досвідченого фахівця з ЕОМ. З.С.Зорiна-Рапота, ще одна випускниця інституту за фахом звукотехніка, завдяки роботі над МЕОМ стала кваліфікованим налагоджувачем.
Монтаж пристроїв та машини відбувався під керівництвом техніка А.Г.Семеновського, який з перших днів опанував цю нову для нього справу. Йому допомагали технік Ю.С.Мазира, душа колективу, та технік-монтажник найвищої кваліфікації С.Б.Розенцвайг. К.О.Шкабара відповідала за пристрій керування МЕОМ, а аспірант З.Л.Рабiнович – за пристрій введення.
Вагомий внесок у налагодження та запуск МЕОМ зробили також молоді співробітники та аспіранти лабораторії. Для них ця робота стала не лише «путівкою в життя», але й одним з найяскравіших спогадів юності.
Серце МЕОМ – її обчислювальний блок – розмістилося у просторій кімнаті площею 60 квадратних метрів у лівому крилі лабораторії в Феофанії. Ця дивовижна машина працювала з небувалою на ті часи швидкістю – 3 тисячі операцій за хвилину (для порівняння, сучасні комп’ютери виконують мільйони операцій за секунду!). Її можливості вражали: додавання, віднімання, множення, ділення, зсув, порівняння з урахуванням знака та за абсолютною величиною, передача керування, передача чисел з магнітного барабана, складання команд – все це було їй під силу.
Щоб втілити життя в цю дивовижну машину, знадобилося 6000 електронних ламп! Їхня загальна потужність споживання сягала 25 кВт. Перший запуск МЕОМ запам’ятався не лише як історична подія, але й як курйозний випадок. 6000 ламп, що запрацювали одночасно, перетворили приміщення на справжні тропіки. Технікам довелося терміново розбирати стелю, щоб хоч трохи знизити температуру в кімнаті.
Згадуючи про перші кроки МЕОМ, співробітники лабораторії Лебедєва розповідають про унікальний випадок, пов’язаний з першою тестовою задачею. Її склали для машини відомі київські математики С.Г. Крейн та С.О. Авраменко, попередньо самостійно виконавши розрахунки. Яким же було їхнє здивування, коли результат, отриманий на МЕОМ, не співпав з їхнім! Вчені, впевнені у власній правоті, схилились до думки, що сталася помилка в машині. Адже два незалежних розрахунки, виконані ними, не могли дати різний результат!
Сергій Олексійович Лебедєв особисто взявся за перевірку. Цілий день він ретельно перевіряв кожен крок обчислень. І наступного ранку з’явився в лабораторії з рідкісною для нього усмішкою. Окуляри, злегка зміщені на чоло, — вірна ознака його тріумфу, згадують колеги. «Не лайте машину, вона права! — рішуче заявив Лебедєв. — Помилка за людьми!». І справді, виявилося, що математики допустили однакову помилку в одному й тому ж місці. МЕОМ виявилася «розумнішою» за людей!
Наприкінці 1951 року до Феофанії з Москви завітала комісія АН СРСР, щоб остаточно прийняти МЕОМ до експлуатації. Ці три дні стали для машини справжнім іспитом. Академіки, не приховуючи суворості, ставили їй різноманітні «каверзні задачки», а потім збиралися в кабінеті Лебедєва для обговорення результатів. Нарешті, випробування завершилися, і 25 грудня 1951 року комісія прийняла рішення про введення МЕОМ в регулярну експлуатацію.
З 1952 року МЕОМ стає практично єдиною ЕОМ в країні, на якій вирішуються складні науково-технічні задачі з різних галузей. Її потужності використовуються для дослідження термоядерних процесів, космічних польотів, ракетної техніки, ліній електропередач, механіки та статистичного контролю якості.
Одним з найважливіших завдань, з якими успішно впоралася МЕОМ в цей період, стали розрахунки стійкості паралельної роботи агрегатів Куйбишевської ГЕС. Ці розрахунки ґрунтувалися на системі нелінійних диференціальних рівнянь другого порядку і мали на меті визначити умови, за яких максимально можлива потужність може бути передана до Москви без порушення стійкості системи.
Стрімкий розвиток реактивної та ракетної техніки також потребував нових обчислювальних потужностей. МЕОМ активно використовувалася для вирішення балістичних задач різної складності – від відносно простих багатоваріантних розрахунків траєкторій в межах земної атмосфери до складних завдань, пов’язаних з польотом об’єктів за її межами. При цьому навіть найпростіші розрахунки потребували високої точності результатів.
МЕОМ вірно служила науці аж до 1957 року. Після цього машину розібрали на частини, які передали до Київського політехнічного інституту для використання в навчальних цілях.
Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм 
, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!
