Червона калина, 1973 р. Колаж. ДВП, пальтові тканини.
Любов Панченко мала б ще точно прожити бодай один десяток років, та російські окупанти вирішили інакше. Українську художницю-модельєрку заморили голодом у Бучі. З молоду дівчина захищала та просувала в маси українську мову, культуру та традиції. Її полотна прикрашали музей Грушевського та Шістдесятників. Ця жінка вбачала свою місію в малярстві та творчості. Розповідаємо історію однієї трагедії з Бучі.
Люба Панченко — крайня праворуч. Дитячий садок села Яблунька, 1944–45 роки
Люба народилася 1938 року, напередодні Другої світової війни, у маленькому мальовничому селі Яблунька — сьогодні це район Бучі. Родина дівчинки поважала українські традиції, особливу любов малій Любі до її землі прививав дідусь і мама.
Щоб прогодувати родину, батьки дівчинки працювали, і лише ввечері мати могла трішки відволіктися — в той час вона шила рушники та латала старий одяг. Грошей у сім’ї було обмаль, і попри те, що дівчина прагнула малювати, ця розкіш була недоступною. Тому вже в дорослому віці Люба економила фарби та полотна.
Закінчивши школу, дівчина подалася вступати до Київського училища прикладного мистецтва на відділення вишивки. Тут не останню роль зіграв і вплив матері, яка вечорами завжди вишивала — її рушники прикрашали вікна та стіни домівки. Переїзд з маленького села до столиці дався взнаки, як і відсутність грошей.
Дівчина виживала на одну стипендію, через це часто недоїдала. Попри всі негаразди, студентка з усіх сил старалася добре вчитися. Її запал бачили і викладачі — часом вони навіть запрошували юнку до себе, щоб пригостити печивом із чаєм. Після закінчення училища дівчина почала працювати у кравецькій майстерні. Люба не могла дозволити собі перепочити — брак грошей змусив дівчину рано піти до роботи, водночас під час цього дівчина з Яблуньки знаходила час на свої забави — юнка захопилися ліноритом.
Довідка: Лінорит — це вид станкової графіки, гравюра на лінолеумі та відбиток зображення з неї; ручний спосіб виготовлення форми високого друку.
Читайте також: Греки, русалки та золоті монети — життя на острові Зміїний
Сочі, серпень 1963 року. Любов Панченко відпочиває, купаючись у морі
Дівчина росла вродливою — її довга коса часто була приводом для заздрощів серед жінок, а от чоловіки захоплено дивились вслід. Проте красуня була зайнята навчанням — вона вступила на факультет графіки у Львівську філію поліграфічного інституту. Заклад відкрився у столиці, тож Любов не могла пройти повз такої можливості, хоча і доводилося важко працювати. Новоспечена студентка купляла нові скатертини і рушники, які вона вимінювала на старі українські сорочки — для цього дівчина їздила по Богом забутих селам. У колекції Люби була навіть столітня жіноча сорочка, розшита оберегами-сваргами.
До слова, за таку річ у радянському союзі можна було поплатитися свободою. Але Любов була не з боязких — вона, навіть попри заборони, прагнула розвивати українську культуру. Згодом дівчина знайшла однодумців і стала членом літературної секції «Брама».
Тут почалося найцікавіше — юнка обзавелася друзями, почала співати в хорі, малювала плакати з Тарасом Шевченком та старанно вимальовувала написи “Борітеся — поборете”. Люба була так захоплена новим життям, що продовжувала вишивати сорочки навіть у міській електриці, коли їхала додому. Так несвідомо дівчина повторила долю своєї матері, яка також обожнювала вишивку і бачила в ній свою віддушину.
Батьки хвилювались за майбутнє доньки, та все ж їм довелося змиритися з творчою натурою. Їхня хатина стала культурним осередком для друзів Люби, тут гостювали у різний час тогочасні передставники інтелігенції — Алла Горська, Людмила Семикіна, Галина Севрук, Василь Перевальський, В’ячеслав Чорновіл, Іван і Надія Світличні. За участі художниці в Києві відродилася традиція різдвяного колядування та вертепу.
Читайте також: Які зміни чекатимуть Україну при вступі в Євросоюз
Любов Панченко
Волосся Любові завжди привертало увагу, а якось її добрий товариш, Василь Скуратівський, знайшов і віддав жінці пташеня ворони. Художниця виходила його, а те з вдячності не відходило від неї — найчастіше пташка сиділа на плечі майстрині. Разом з довгою косою, чорне, як вугіль, вороненя створювало незабутню картину. Любов завжди створювала світ навколо себе, туди ж впускала тільки найдорожчих людей.
Під час виставки її робіт у Національному музеї літератури письменник Євген Сверстюк зауважив: «Ці роботи явно несуть печать геніальності. Вона живе в своєму світі, вона відкриває нам цей світ».
Любов Панченко. Серія “Карпати”, акварель
Панченко вирізнялася не тільки своєю манерою малюнку, але й непосидючістю. Її вкрай важко були зупинити. Якось її друг Микола Плахотнюк, будучи студентом медінституту, запросив дівчину відвідати разом з одногрупниками могилу Шевченка, що в Каневі. Рано-вранці пароплав зі студентами причалив до берега, а всім було наказано залишатися на судні до 8 години.
Проте Люба зійшла на берег — її звабив схід сонця і притримані акварельні фарби в сумці. Вже згодом студенти, які разом з Любою зійшли на берег, отримали догану в інституті і навіть привернули увагу КДБ. Та от, там ніяк не могли зрозуміти, що це за дівчина посміла вчинити бунт, Панченко ж, нагадаємо, не була студенткою ВУЗУ. Саме тоді юнка вперше потрапила під приціл КДБ.
Читайте також: Повітряна тривога, або як живе Львів під час війни
Червона калина, 1973 р. Колаж. ДВП, пальтові тканини.
Хист до малювання у Любові був з дитинства, а розквіт її таланту припав на середину 1960х років. Повертаючись з Карпат, художниця привезла безліч мальовничих етюдів гір та водоспадів. Не нехтувала художниця і рідними краями — чимало полотен натхненні Бучею, Ірпенем та Києвом.
Любов Панченко. Серія “Київщина”, акварель.
У яких б краях не була Панченко, вона завжди звідти привозила нові замальовки. Новим етапом для жінки стала робота в Проектно-конструкторському технологічному інституті та в Республіканському будинку моделей. Художниця залюбки робила ескізи сорочок, спідниць та поясів, розробляла узори для вишивання, частина яких навіть друкувалася у журналі “Радянська жінка”.
Згодом про талановиту жінку навіть писали в столичних газетах. Ще однією винятковою рисою Любові була її винахідливість. Вона могла перетворити навіть старий шматок тканини на модну сукню. Слава про модельєрку розходилась поміж світом. Попри це, Панченко не любила, коли її хвалили — свої роботи вона віддавала добрим товаришем і друзям.
Власне, і зараз більша частина полотен художниці є в приватних колекціях її колег. У 2012 році у Музеї шістдесятництва було організовано низку мистецьких виставок Любові, а вже в 2020 мисткиня передала туди чимало своїх колажів. Ще багато полотен жінка надала музею перед війною.
Війна застала художницю у Бучі — там вона була прикута до ліжку і потребувала особливого догляду. В будинок малярки пошкодив російський снаряд. Під час цього пані Любов страждала від недоїдання, а в лікарню жінка змогла потрапити 2 квітня. Від наслідків голодування, що спричинило виснаження ослабленого організму, жінка померла 30 квітня.
«Жінка відійшла у вічність на 85-му році життя. Любов Панченко не змогли зламати в КДБ, але художниця дуже постраждала під час нової російської навали», — зауважив Анатолій Федорук, міський голова Бучі.
Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм 
, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!
