Георгія Якутович
Георгій Якутович — український митець, що працював у сфері графіки, був майстром ліногравюри та художником кіно. Саме Якутович розробляв ілюстрації до твору Івана Франка “Захар Беркут”, збірки Максима Рильського “Сонети”, “Повісті минулих літ” та навіть до твору М. Коцюбинського «Тіні забутих предків». Про те ким був Георгія Якутович, чи любив Київ та як формувався його світогляд у столиці — розповідаємо в матеріалі.
Георгій народився в столиці в родині військових, змалку хлопчик часто переїжджав, адже татова робота передбачала часті відрядження. Юнак навчився швидко пристосовуватися до змін, та вже після закінчення Другої Світової війни родина Якутовичів перебралася назад до столиці на постійне місце проживання. У Києві Георгій поступає до художньої школи, мистецтво припало хлопцю до душі, тож він вирішив зупинити свій вибір саме на ньому.
1948-го року Георгій розпочинає навчання на графічному факультеті Київського державного художнього інституту в майстерні Іларіона Плещинського. До слова, вчителем художника-графіка був і Василь Касіян, уродженець з Микулинців та депутат Верховної Ради УРСР.
За час навчання Георгій познайомився з майбутньою дружиною, художницею Олександрою Павловською. Олександра була відома своїми ілюстраціями до дитячих книжок, зокрема вона розробила дизайн до книжки «Коза-дереза», «Кирило Кожум’яка», «На зеленому горбочку» Лесі Українки. Талановите подружжя виховало двох синів, які слідуючи прикладу батьків також пішли працювати в мистецьку сферу.
Читайте також: Нафтова свердловина “Пілсудський” або забута колиска багацтва на Львівщині
Після закінчення навчання Георгія запросили до вчителювання у Київському художньому університеті, але педагогічна кар’єра тривала недовго. Якутович був доволі різким персонажем для тогочасного керівництва, мав свою манеру й думку, яку щиро висловлював, якщо йому щось не подобалося. Власне, через це він й поплатився посадою, митець залишає університет у знак протесту проти звільнення Григорія Гавриленка, одного з найближчих друзів Якутовича.
Гавриленко був відомий як перший неофіційний представник українського мистецтва (андеграунду) й шістдесятник. Якутовича й Гавриленка часто бачили разом, близькі по духу товариші, вони разом чинили опір тодішній радянській системі й хоча це не завжди вдавалося — друзі не впадали у відчай, рятувалися полотнами й картинами.
Крім ілюстрації, Георгій Якутович спробував себе у кіномистецтві, він працював переважно над книжковою графікою, подекуди займався станковою графікою та був художником-постановником фільмів. Якутович відвідав виставку у Москві, яка на той час переманювала до себе чимало талановитих митців з України. Саме ця виставка мексиканської графіки надихнула Якутовича на нові твори. Вже в 1957 році він працює над аспірантською роботою, за основу художник обрав ілюстрування книги Михайла Коцюбинського «Fata Morgana». Тогочасний мистецький осередок тепло прийняв творчість графіста, Якутовича хвалили за сміливість.
Читайте також: Мольфари Галичини: як зароджувалися в темну та світлу годину. Частина І
Терплячості ілюстратору вистачило на те, щоб 10 років працювати над ілюстраціями до повісті Михайла Коцюбинського, саме стільки років пройшло від ідеї до її втілення. На таку працю митця надихнули українські Карпати, тут потрібно зауважити, що раніше згаданий близький товариш Якутовича, Григорій Гавриленко особисто був знайомий з Параджановим й його світогляд неабияк вплинув на митця. Вже згодом сам Параджанов так відгукувався про Георгія:
«Він не просто художник, а художник, що мислить. Можна було б знайти, мабуть, талановитішого за нього, але вдумливішого – ні. Він привів нас у Карпати, як гід. Вони йому знайомі. Він врятував нас від пейзанства, від фальші»
Як відомо, Якутович став художником-постановником у фільмі Сергія Параджанова «Тіні забутих предків», він захоплювався творчістю бойчукістів й закохався у минувшину Карпат. Книга «Тіні забутих предків» ілюстрована киянином стала однією із найвидатніших його праць й повпливала на подальшу кар’єру. Відтак, у 1970—1971 році Якутович був художником-постановником фільму Леоніда Осики «Захар Беркут».
Попри успішні твори й постановки Якутович був напрочуд самокритичний до себе, він завжди вимагав більшого, прагнув досконалості у роботі був кропіткий й небайдужий. До слова, в народну культуру Якутович закохався через мексиканські традиції, його надихав фольклор Мексики та ставлення до своїх традицій самих мексиканців.
Наприкінці творчого шляху митець почав серію «Люди села Дземброня», яку продовжував розвивати до кінця. На жаль, єдина прижиттєва виставка робіт Якутовича відбулася в останній рік життя художника, в 2000-му році.
Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм 
, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!
