Ще якихось 150 років тому життя киян було значно іншим. Такі речі як освітлення та громадський транспорт були дорогим задоволенням або рідкісним явищем для багатьох. Пропонуємо вашій увазі історію появи електрики в Києві.
Моду на електричне освітлення в Київ привіз російський інженер Павло Яблочков. Після успішної демонстрації свого винаходу, плітки про нього рознеслись по всьому київському бомонду.
Зазвичай, всі нововведення починаються з місць скупчення буржуазії та дворянства, і Київ не став виключенням. Перші “свічки Яблочкова” з’являються саме в будинках київських сімей привілейованого класу. А потім в 1886 році, вони подбали про те, щоб таке освітлення було встановлено в Шато де Флер — сад, де збирались та відпочивали вершки київської громади. Сьогодні це територія стадіона Динамо. Саме там електричне освітлення в Києві з’явилось вперше.
Читайте також: Зелья, серебряные пилюли и собачий жир: что продавали в первых аптеках Киева
Вже потім, 23 травня 1890 року, після проведення необхідного конкурсу, був підписаний договір Київської Думи з компанією “Савицький і Страус” на встановлення та утримання 14 електричних ліхтарів, які почали освітлювати центр міста — Хрещатик, де у 19 ст., так само, як і сьогодні, знаходяться урядові установи та будинки місцевих вельмож.
Звичайно, з появою електричних ліхтарів жителі освітлювальних районів познайомились також з таким явищем, як тариф на електроенергію, тому воно стало розкішшю, доступною тільки для тих киян, які могли собі це дозволити.
Розвиток електричного освітлення в Києві відбувався повільно. За 10 років кількість ліхтарів збільшилась майже до 400, але всі були встановлені в центральному районі міста, на периферії нічого не змінилось, однак навіть ці ліхтарі горіли не всю ніч, а тільки до 24:00 (на Хрещатику до 3:00) і були одноразовими, після вмикались газові.
На початку 1902 року кількість електричних ліхтарів у Києві складала 401 шт, а в кінці 1918 вже майже тисячу. Однак, навіть не все місто освітлювалось, значна його частина з приходом ночі занурювалась у темряву.
У 1926 році місто повністю перейшло на електричне освітлення. У 1934 році Київ став столицею УСРР, а в наступному році відповідним наказом було створено підприємство “Київміськсвітло”, і темпи розповсюдження мережі електричних ліхтарів і їх подальше удосконалення значно збільшились.
До початку Великої Вітчизняної війни кількість ліхтарів у місті складала майже 8 тис., але після окупації Києва німцями вся мережа була зруйнована.
З 1945 року, після визволення міста, почалась відбудова, і до кінця 1950 року кількість ліхтарів вже складала більше ніж 13,5 тис., також було встановлено перший пульт телемеханічного управління, що на той час не мав аналогів не те що в Україні, але і на території всієї СРСР.
З 1960 року почалась модернізація електричного освітлення вулиць. Ще в 1956 році почали встановлювати люмінесцентні світильники, а вже після 1960-го газорозрядні, схожі на ті лампочки, якими ми користуємося сьогодні.
З 1964 року Київ починає використовувати освітлення не тільки в практичних цілях, але і в декоративних. Тобто, починає з’являтись підсвічування соборів, церков, пам’ятників, заповідників, мостів через Дніпро і т.д.
В 90-х роках минулого століття лише на Хрещатику та Майдані Незалежності вже було встановлено 984 прожектора.
Читайте також: Анекдоти, реклама, соціалізм: про що писали перші київські газети
Поряд з розвитком електричного освітлення вулиць, парків та житлових приміщень розвивалось також електротехнічна сфера.
В кінці 19 ст. Київ вже був процвітаючим великим містом, центром Південно Західного краю. Поступово кількість людей збільшувалась, місто розширювалось, збільшувались відстані, які проходили кияни кожного дня. Гостро постало питання громадського транспорту.
Читайте також: Київські «таксисти» в 1917 році
На той час в Києві міським транспортом слугувала конка — це трамвай, який рухався по коліям, а тяговою силою служили коні. Але такий вид транспорту був дуже не вигідним, оскільки тварини швидко втомлювались, враховуючи те, що місто знаходиться на пагорбах, і за один день роботи такого транспорту доводилось змінювати до 10 коней. Часто вони гинули через те, що кількість людей, яку вони перевозили за раз значно перевищувала дозволену.
Монополістом та власником конки був російський військовий інженер німецького походження Аманд Струве. Побачивши збитковість цього бізнесу, і знаючи про те, що в Європі вже курсують трамваї на електроенергії (Німеччина та Франція), Струве вирішив запровадити його в Києві.
Досить складно, але він все ж зміг домовитись з Київською Думою про створення пробного заїзду. 2 травня 1892 року від Європейської до Поштової площі проїхав перший трамвай на електричній тазі. Він був вдалим, і вже 1 червня (14 червня за новим стилем) того ж року Києвом став регулярно курсувати перший в Російській імперії (в Москві з’явився в 1899 році) електричний трамвай.
Це був успіх. Дохід Струве збільшився в кілька разів.
Тоді в Києві було прокладено 4 лінії конки, до 1895 року всі вони були переобладнані для електротрамвая.
В 1913 році в Києві діяло вже 20 трамвайних ліній. І всі вони належали приватним особам. Окрім “Товариства київської міської залізниці”, яке організував Струве, ще були Святошинське, яке належало АТ «Ломайєр і Ко» і Деміївське, яким керував громадський діяч, підприємець та меценат Давид Марголін.
Оскільки маршрути належали приватним підприємцям ціну проїзду вони могли ставити так, як їм захочеться, але, звичайно, за взаємними домовленостями вартість квитка варіювалась від 3 до 5 копійок, в залежності від маршруту, та з можливістю пільгового проїзду учнів, студентів та солдатів.
Цікаві факти:
Трамвайний маршрут до Пущі Водиці був прокладений в 1900 році, він є діючим вже 121 рік.
В Дарницькому депо знаходиться музей київського електротранспорту.
Куптій Дарина
Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм 
, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!
[…] […]