Старий Київ: будівлі з історією

Величні споруди, що ввібрали в себе історію і згадки тих часів, коли ще наші пра-пра відчували себе творцями та дихали повітрям минулого. Незвичайна архітектура, нові форми та політ фантазії творців – життя, що дісталося сьогодення.

Блукаючи вуличками можна милуватися неймовірними будівлями, бідкатися через незадовільний стан деяких, а також можна дізнатися їхню історію. Адже тільки в Києві, згідно з інформацією з сайту kyivcity.gov.ua, зареєстровано 3442 об’єкти історичного значення. І відкрити для себе завісу старого, дізнатися бодай про деякі, які щодня бачать тисячі — це познайомитися із містом Кия заново.

Рожевий замок барона Гільдебанта

Блукаючи історичним районом Липки можна бути впевненим, тут є про що помовчати. Один із таких — неоготичний замок просто в центрі міста, який у народі кличуть «Рожевий замок». Колись він мав інший вигляд: кілька невеличких споруд з одним поверхом і цілий сад, але під плином часу нові власники змінювали його вигляд.

Від самого початку маєток належив генералу Петру Костянтиновичу, діду майбутнього вченого Володимира Вернадського. Однак, після смерті генерала в 1870 році власницею будівлі стала баронеса Софія Ікскюль-Гільденбанд. Її син, барон Володимир Ікскюль-Гільденбанд продав частину споруд, а на місці тих, що лишилися, у 1901-1905 роках було збудовано прибутковий будинок у неоготичному стилі за проєктом архітектора Миколи Вишневського. Він мав сім квартир кожна з яких вміщувала п’ять кімнат і всі зручності. Хоча це й було дивним для цього району, адже на Липках переважно жили аристократичні родини, але ніяк не будівлі для винайму. Проте цей маєток також не став винятком, і яскраво вказував на походження власника, бо в найкращих традиціях угорі красується герб родини, а його незвичні форми можна пояснити модою того часу, бо чим оригінальніше – тим краще.

З роками інтер’єр квартир набував інших форм, бо в післявоєнні часи його було перетворено на комуналку. Але в 2000 році за рахунок приватних коштів Рожевий замок відновили та наразі ми можемо спостерігати за історією, що лишилася живою і донині.

Читайте також: 5 киевских замков и дворцов с интересной историей

Маєток Ковалевського

Унікальна, в усіх розуміннях цього слова, споруда, що була збудована на початку ХХ століття. Замовником став тогочасний чиновник Микола Ковалевський, який поставив вкрай складну задачу: розмістити на маленькій ділянці повноцінний за тогочасними мірками маєток. Проте в архітектора Павла Альошина вдалося спроєктувати потрібну будівлю і будівництво завершилося в 1914 році. Однак, будівля для родини Ковалевських виявилася навіть завеликою для нього з дружиною і сином.

Не обійшла стороною і романтична історія планування маєтку: Микола Ковалевський познайомився із дружиною в потягу в купе, тому перед архітектором стояло завдання одну з кімнат облаштувати в вигляді купе, як щоденне зізнання в коханні своїй дружині.

Проте сама родина Ковалевських недовго проживала в цьому маєтку, у 1918 році вони емігрували, а сама споруда відійшла до державної власності. З 1944 до 1992 року в ній розміщувалося міністерство з іноземних справ УСРС, наразі пустує.

 Маєток графині Уварової

Воістину дворянський маєток, що вмістив в собі пишність у всіх деталях, а особисті символізми роблять споруду цікавою для особистого дослідження, адже сама графиня приймала активну участь у плануванні, яка й наділила будинок усіма цікавинками.

Читайте також: Топ-10 мест, которые вам стоит увидеть в Киеве

Маєток було збудовано за замовленням графині Наталії Уварової, що походить із заможного роду Терещенків. За фахом вона була акушеркою, саме тому на фасаді можна зустріти богиню полювання і покровительку породіль Артеміду. Спроєктувати будівлю узявся архітектор Павло Голландський, а саме будівництво завершили в 1911 році. Попередньо він мав справу не з одним проєктом батьків графині.

У 1917 році родина покинула маєток, у ньому розміщувалися НКВС у радянські часи. Від 1987 і до сьогодні в ньому розміщується «Український фонд культури». Також споруда слугує часто для зйомок фільмів, проведення модних показів, а на другому поверсі проходять виставки.

Шоколадний будинок

Особняк Могильовського, фасад якого нагадує величезну шоколадну плитку,  і який нині слугує арт-галерею. Незвичайний вигляд поєднує у собі стиль італійського ренесансу та є одним з небагатьох його представників у Києві.

Читайте також: Ежик, Черный бык, бабушка: 25 необычных памятников в Киеве

Однак історія Шоколадного будинку бере свій початок ще 1901 року, коли за проєктом архітектора Володимира Ніколаєва було збудовано споруду. Замовником був купець першої гільдії Семен Могильовський. На першому поверсі знаходився його кабінет і контора, сам він був юристом за освітою, але під плином часу він зазнав чималих змін. Чого не можна сказати про другий поверх, який лишився майже в автентичному вигляді й донині. Перепланування першого відбулася у 1934 році за проєктом архітектора Павла Альошина. Саме там наразі й відбуваються мистецькі заходи й виставки.

Сама будівля неодноразово змінювала своїх власників, переважно ними ставали видатні діячі України, бо сам Могильовський помер у 1917 році, а все своє майно він заповів племінникам. Окрім того, з 1960 до 1982 року Шоколадний будинок слугував палацом для одружень. Після деякий час у ньому розміщувався дитячий шаховий клуб, а з 1986 року – дитяча картинна галерея.

Будинок вдови, що плаче

Проливний дощ – найкраща нагода прогулятися центром Києва та помилуватись архітектурою, бо саме під час дощу можна побачити сльози, що мають цілу легенду.

Особняк Аршавського було збудовано в 1907 році, його спроєктував архітектор Едуард Брадтман у стилі раннього модерну. Химерність і незвичні форми стали яскравим прикладом тогочасної культури. Замовником був Сергій Аршавський – полтавський купець — він витратив чимало своїх заощаджень, але врешті-решт перепродав будинок Тев’є Апштейну – підприємцю Південно-західного краю з родиною.

Легенда

Після смерті Тев’є Аптшейна, його дружина Труня почувалася себе вкрай невтішно, почала займатися дивними речами та намагалася піти в забуття. Однією із диковинок було виходити на балкон у зеленому капелюсі та темному платті кожного повного місяця, як виявилося, їй наснився сон, у якому чоловік велів чекати на нього саме в такий спосіб. Згодом жінка померла, та незадовго до смерті воліла спорудити її кам’яне лице на верхівку будинка, а в заповіті написала замурувати своє серце в флаконі та заховати його за камінням.

Раніше на території знаходився фруктовий сад, квітник і фонтан, але з роками там залишився тільки видозмінений водограй. Донині збереглися камін та унікальна ліпнина, незвичний фасад. А на кожному поверсі розташовано по десять кімнат. Сам Будинок вдови, що плаче наразі слугує радше готелем для високопоставлених людей, у ньому зупинялися і арабські шейхи, і політики, і держсекретарі США. Також він є однією з резиденцій президента України, на другому поверсі розташовано його кабінет.

Борознячи околиці на Липках можна зняти для себе потаємну завісу історії, яка спіткає на кожному кроці. А заплющивши очі, уявити, що знову Наталія Уварова обирає вікна в свій особняк, а Могильовський знову приймає відвідувачів у своєму кабінеті.

Дарина Валерко