Ця військова операція стала вже чимось міфічним. Наш ворог зробив її частиною свого військового міфу, розповідаючи про якихось «былинних богатырей», що в оточенні перемогли переважаючі сили ворога. Але чи справді так було? Як проходив десант, якою була його мета і чому глобально це стало поразкою, а не перемогою для ворога? Давайте розберемось разом.
Повітрянодесантні операції відігравали ключову роль у планах Росії щодо повномасштабного вторгнення в Україну. Їх основним районом мали стати околиці Києва. За задумом окупантів, десанти, в поєднанні з рейдом механізованих батальйонних тактичних груп з півночі з території Білорусі, мали забезпечити швидке захоплення столиці України. Ще одним чинником, що спонукав росіян до десантування, було прагнення розпорошити увагу українського командування та змусити його розкидати сили на кілька фронтів.
Важливо зазначити, що заплановані росіянами операції не були класичними парашутними десантами. По суті, вони планували десантно-штурмову операцію, яка передбачала захоплення аеродрому вертольотним десантом. На другому етапі на аеродром мали прибути військово-транспортні літаки Іл-76 з основними силами десанту та важкою технікою, зокрема бойовими машинами десанту (БМД). З усіх аеродромів, що були розташовані навколо Києва, росіяни обрали за ціль саме Гостомельский.
Однак, були у ворога плани і здійснення справжнього класичного парашутного десанту. Ми маємо фото, зроблені російськими військовослужбовцями на одному з аеродромів. Як бачите, техніка підготовлена саме для десантування. Важко сказати, де саме планували десантуватись з парашутами російські командувачі, але цього так і не сталося. Як казав пізніше один з офіцерів росіських ВДВ: «Ця операція увійшла б в історію, але дуже добре, що вона не відбулася«.
Під час планування операції з десантування військ, росіянами ретельно обиралися ймовірні місця для висадки. Аеродром «Чайка» одразу ж відкинули, адже він не був готовий до прийому літаків Іл-76. Від висадки на аеродроми в межах Києва також відмовилися, зважаючи на ризикованість та складність такої операції. Біла Церква та Узин знаходилися занадто далеко від столиці. Бориспіль був незручним через річку Дніпро, що відділяла його від центру міста з усіма урядовими установами. Захисники Києва могли легко заблокувати або знищити мости через річку.
Таким чином, залишалося два основних варіанти – Гостомель та Васильків. Гостомель мав пріоритет, адже знаходився ближче до кордону з Білоруссю, що полегшувало просування наземних частин. Васильків, окрім того, що був розташований далі, також був місцем дислокації бригади тактичної авіації, і захопити його легко навряд чи вийшло б.
Російське командування задіяло для захоплення аеродрому елітний підрозділ – 45-ту окрему гвардійську бригаду спеціального призначення Повітряно-десантних військ. Ця бригада, дислокована у Кубинці під Москвою, спеціально підготовлена для рейдових дій, а її бійці є своєрідним спецназом ВДВ.
Також приймали участь в десанті 137-й повітряно-десантний полк з Рязані (входить до складу 106-ї повітряно-десантної дивізії) та батальйон 31-ї десантно-штурмової бригади з Ульяновська.
Одночасно до Білорусі прибували й частини армійської авіації, які мали висаджувати десант і забезпечувати йому підтримку. Загалом на майданчиках на південному заході Білорусі було зафіксовано (за неповними даними) близько 80 гелікоптерів. Більшість з них становили транспортні Мі-8АМТШ і ударні Ка-52; ударних Мі-28Н і Мі-24 було лише по кілька екземплярів.
Оборону аеропорту Гостомель мала забезпечувати 4-та бригада оперативного призначення імені Героя України сержанта Сергія Михальчука Національної гвардії України (відома також як бригада швидкого реагування). Вона мала підготовлений особивий склад та важке озброєння, тому в теорії могла б знищити десант ще на етапі висадки. Однак буквально напередодні вторгнення майже всі контрактники бригади поїхали на Луганщину, а в пункті постійної дислокації залишились в основному солдати-строковики. Зенітних засобів було обмаль, це були малокаліберні автоматичні зенітки та старі радянські ПЗРК.
Ворожі гелікоптери перелетіли наш кордон близько 11 години 24 лютого 2022 року. Це була велика група гелікоптерів, яка йшла на малій висоті. Вона нараховувала 16 ударних Ка-52 і 18 Мі-8АМТШ. Транспортні гелікоптери везли близько 200 десантників зі стрілецькою зброєю, а також протитанковими ракетними комплексами «Корнет» і 82-мм мінометами.
Спокійно долетіти їм не дали – ще на етапі польоту над Київським морем їх почали обстрілювати з ПЗРК. Росйські вертольоти мали системи активного захисту, які допомогли більшості уникнути ураження. Втім, декільком агресорам таки не пощастило, вони були збиті і впали у воду.
Ситуацію ускладнювало те, що розташування зенітних засобів росіяни знали заздалегідь. Цю інформацію їм надав один з посадовців «Антонова», що був згодом викритий і засуджений за державну зраду. Однак у момент вторгнення це надало ворогу суттєву перевагу.
Тим не менш, зенітний вогонь захисників не був безрезультативним. шість російських гелікоптерів, в тому числі три Ка-52 і три Мі-8, були знищені. Ворожі «Алігатори» літали по колу, постійно обстрілюючи позиції українців. Один з вертольотів зумів здійснити аварійну посадку та пізніше дістався українцям як трофей.
Десантики вискакували з вертольотів, і одразу розпочинали розосереджуватись аеродромом. Деякі окопувалися на місці висадки, інші просувалися в бік будівель комплексу аеродрому. Вони не дуже розрізняли цивільних та військових, зокрема росіяни розстріляли машину з працівником компанії «Антонов».
Завдяки підтримці з повітря вони поступово просувались і скоро оволоділи більшістю аеродромного комплексу. Спротив українців був серйозним, тому свою головну задачу десантники виконати так і не змогли. Забезпечити посадку транспортних літаків не було ніякої можливості. Також вони не могли евакуювати поранених, лише деяких вдалося вивезти гелікоптерами.
Строковики Нацгвардії, незважаючи на брак досвіду, змогли заблокувати російських спецназівців на аеродромі. Ті не могли просунутись далі, і вимушені були фактично захищати самі себе. Бій тривав приблизно до 19 вечора, після того у нацгвардійців почали закінчуватись боєприпаси, і вони відійшли подалі від аеродрому.
По злітній смузі нанесли удар українські бомбардувальники. Це остаточно унеможливило її використання. Окрім того, було перекинуто підкріплення. Це були кілька підрозділів 72-ї окремої механізованої бригади, 80-ї та 95-ї окремих десантно-штурмових бригад, а також 8-го окремого полку спеціального призначення.
Вони почали штурм аеродрому. Російські десантники змушені були відходити. Саме тоді з’явився міф про повне знищення десанту. Насправді ж, він був змушений покинути частину аеродрому, зазнав втрат, але знищений не був. Внаслідок атаки української групи росіяни остаточно відмовились від будь-якого десантування додаткових сил, тим більше посадки транспортних літаків. Згодом українці змушені були відійти від аеродрому, бо перевага росіян в повітрі все ж давался взнаки.
Ті росйські війска, що мали б бути десантовані посадковим та парашютним способами, змушені були рухатись до Гостомеля по землі. Це теж виявилося неприємною прогулянкою. Доїхавши до самого міста, вони то тут, то там потрапляли в засідки та зіштовхувалися з протидією українських військових та територіальної оборони.
Було спаленко кілька бойових машин десанту, росіяни зазнали важких втрат, зокрема і в командному складі. Зрештою, колона таки змогла пробитись до десантників та встановити стійкий зв’язок. Однак маршрут цей не був надійним.
Протягом наступних днів ще не раз російські колони зазнавали суттєвих втрат при намаганні організувати логістичний маршрут на аеродром. Це вдалося зробити лише за декілька днів. Підбита техніка так і залишалася стояти обабіч дорог, забрати її на ремонт не було ніякої можливості. Розкидані тіла своїх товаришів росіяни теж забирати не спішили.
В подальшому аеродром постійно піддавали вогневому ураженню. Тому окупанти там почували себе не надто комфортно. Утримання Гостомеля, після того як росіяни остаточно зрозуміли про неможливість увійти в Київ з цього напрямку, перетворилося більше на питання престижу. Протягом боїв ворог пошкодив або знищив більшість авіапарку «Антонова», що перебував на аеродромі. Зокрема, була знищена і знаменита «Мрія».
Саме тому при виводі російських військ з-під Києва, одними з перших відступили саме десантники з аеродрому. Також слід зазначити, що ті, хто захоплював аеродром, в подальшому його не обороняли. Після встановлення зв’язку по землі, тих хто вижив, відвели в тил.
В подальшому ці підрозділи продовжать воювати вже на Луганщині, де і зазнають важких втрат. Російські десантники з 31 ОДШБр і досі не дуже полюбляють згадувати Білогорівку, де загинула більшість бійців бригади. А щодо Гостомеля, то навіть сьогодні знайти якусь конкретику в російських джерелах важко. Вочевидь, тому що насправді хвалитись ворогу тут нічим, глобально задачу десант не виконав. Адже ціллю було забезпечити висадку літаків, а не просто захопити аеродром.
Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм 
, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!
[…] техніці, яку мали. Вони воювали, зокрема, і у битві за […]