Після початку повномасштабного вторгнення одним з напрямків, за яким почали стрімко рухатись російські окупаційні війська, був саме київський. І хоча згодом російські «говорячі голови» і почали розповідати, що задачі брати Київ не було, насправді росіяни будь-що рвались до столиці. Одним з важливих рубежів, які допомогли стримати окупаційну навалу, був Мощун.
Маючи величезну перевагу в силах та засобах, росіяни швидко просувались до північних рубежів оборони Києва. Єдиним виходом українське командування бачило організацію оборони по річці Ірпінь. Загалом, рубіж оборони чимось нагадував плани оборони Києва у 1941 радянським командуванням. Втім, воно і не дивно, адже реалії місцевості загалом залишились такими самими.
Росіяни ж теж не полишали своїх намірів. Командування угруповання військ “V” до 3 березня вирішило провести масштабний наступ силами 35 та 36 Армій у районах Бородянка-Макарів, вздовж траси Житомир – Київ та вздовж течії річки Ірпінь. Для проведення операції було залучено мотострілецькі, танкові та десантні батальйонні тактичні групи (БТГр), які мали бути підтримані авіацією та вертольотами з території Білорусі.
У районі траси Житомир – Київ діяли мотострілкові БТГр, а вздовж річки Ірпінь – десантні БТГр. Наступальні дії російського угруповання «V» були об’єднані єдиною метою — вийти до західних та північно-західних околиць Києва. Завдяки невеликим розмірам БТГр мали високу маневреність, і саме їх застосовували в боях у Київській області частини російських ВДВ. Кожна БТГр дещо відрізнялася за складом: за наявності техніки від 100 до 130 одиниць та чисельності особового складу – від 600 до 900 осіб.
За знищених мостів річка не дозволяла швидко прорватися до околиць Києва. Основні вузли оборони ЗСУ перебували у таких населених пунктах: Гута-Межигірська, Вишгород, Лютеж, Мощун, Горенка, Романівка та Стоянка. Окрім річки Ірпінь ЗСУ тримали оборонну лінію вздовж траси Житомир – Київ. Командування ЗСУ розмістило свої сили на східному березі річки Ірпінь, попередньо підірвавши всі мости, які могли бути використані російським угрупуванням.
З розгортанням до вечора 1 березня основних сил в основних місцях дислокації на Київському напрямку в районі Здвижівки та аеропорту Гостомель, командування російського угруповання планує проведення наступальних дій на окремих напрямках силами кількох БТГр, які мали вийти до західних околиць Києва. Так, у районі Ірпінь, Буча, смт Гостомель та Ворзель було задіяно для прориву 3 БТГр, посилених розвідувальним батальйоном.
Задумка російського командування передбачала: відведення з Бучі частин 104 гвардійського десантно-штурмового полку, які створять видимість відступу з міста, виманити основні сили ЗСУ з Ірпеня, після чого завдати двох ударів, що сходяться, двома БТГр, які оточують і знищують частини ЗСУ в Бучі, згодом БТГр повинні мали в Ірпінь. Попередньо по позиціям ЗСУ в Ірпені мали відпрацювати штурмовики СУ-25. Увійшовши до повітряного простору Київської області, літаки СУ-25 вночі 2 березня завдали бомбового удару по опорному пункту ЗСУ на північній околиці Ірпеня. При цьому українським захисникам вдалося збити один з штурмовиків росіян.
Реалізувати свої плани в повній мірі росіянам не вдалося, бо зламати опір українських підрозділів та добровольців швидко вони не змогли, до того ж, в ході протистояння проти добровольців територіальної оборони, підрозділів спеціального призначення та інших сил на одному з флангів і зовсім понесли важкі втрати. Втративши надію на швидке захоплення Ірпеня командування російського угруповання після 5 березня розпочинає новий етап операції з виходу до північно-західних околиць Києва, бойові дії тепер перенеслись в районі сіл Мощун – Гута-Межигірська.
Після того, як через Ірпінь не вдалося пробитися до західних околиць Києва, росіянами було виявлено, що в районі Мощуна є непідірваний міст, яким можна пройти. Російське командування вирішує спробувати з ходу пройти в цьому напрямку. З цією метою виділяється частина з БТГр 234 повітряно-десантного полку.
У цей час у Мощуні перебуває українська рота 72 ОМБр та кілька десятків бійців із територіальної оборони (ТрО) та Головного управління розвідки (ГУР) ЗСУ, які зайняли оборону. Росіяни розраховували швидко зламати спротив української залоги, враховуючи свою вогневу перевагу. Однак це зробити не вийшло, десантники отримали на горіхи і змушені були відійти. Тим часом мост було підірвано.
Тим не менш, росіяни не відмовились від своїх планів, адже саме тут, у Мощуні, можна було навести понтонний міст. Для прориву росіяни вирішили використати підрозділи морської піхоти (155 бригада). Колона рухалася вночі без освітлення, щоб не видати свого місця розташування, і, не дійшовши кілька кілометрів до Мощуна і вивантаживши особовий склад, повернулася назад у Гостомель.
Російські морпіхи максимально тихо підійшли до річки Ірпінь і почали її форсувати десь вбрід, де вплавь. У момент переходу через річку було заглушено системою радіоелектронної боротьби (РЕБ) як мобільний, так і радіозв’язок. Після проходу через річку морська піхота розділилася на дві групи: одна група пішла в обхід дачного кооперативу, інша група йшла до центру села. У той момент, як морпіхи підходили до перших будинків, їх помітили українські бійці, але передати по рації та телефонам не могли через заглушений зв’язок. Це призвело до того, що не зважаючи на сильний спротив, піхотинці 72-ї бригади змушені були відходити, а власне рота, що обороняла Мощун, понесла важкі втрати.
Для того щоб унеможливити наведення переправи та ускладнити положення росіян, було підірвано дамбу у Козаровичах. Зробила це група добровольців і фактично в останній момент, адже попередні можливості для цього було упущено. Лише завдяки неймовірній вдачі, мужності та не поганій погоді вдалося все зробиити і підірвати дамбу. Вода почала підходити до Мощуна, однак там хтось зачинив створки і вода прибувала повільно.
Тим часом в самому Мощуні бої йшли по нарастаючій. Жорстокі сутички точились ледь не за кожен будинок села, яке щедро накривали артилерією з обох боків. Мешканці, які в більшості своїй не встигли евакуюватись, змушені були рятуватись у підвалах будинків та сподіватись на швидке визволення.
Тим часом завдяки спеціалістам ГУР «вирішили» питання з закритими створками. ГУРівці та розвідники 72-ї бригади змогли підірвати гідротехнічний вузол, і вода почала прориватись і до мощуна. Російськи морпіхи почали буквально тонути у воді разом зі своїми БМП-3 та іншою технікою. Таким чином, навіть введення в бій додаткових сил (десантників та спецпризначенців 45-го полку) не дало окупантам можливості остаточно вибити українців з Мощуна. Ціною неймовірних зусиль вдалось втримати прорив елітних сил до Києва.
Після підходу додаткових сил української армії та посилення артилерійського впливу, підрозділи 72-ї бригади почали вибивати російських морпіхів з Мощуна. Втративши велику кількість техніки, а особливо – понтонних засобів, російська армія більше не мала можливостей та перспектив просунутись ближче до Києва з цього напряму. Втративши час та ініціативу, російське угрупування змушено було спочатку перейти до оборони, а згодом – і «зробивши жест доброї волі», відступати назад на територію Білорусі.
На 21 березня 2022 року Мощун було повністю звільнено від російських військ. В боях окрім 72-ї бригади приймали участь добровольці ТРО, підрозділи Національної гвардії, 101 бригада охорони Генерального штабу, добровольці ГУР (зокрема група «Реванш») та підрозділи Сил спеціальних операцій. Перемога далась великою ціною, в боях загинули щонайменше 118 українських військових. Вони ціною свого життя захистили Київ. Хроніку ж перших днів оборони можете почитати тут.
Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм 
, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!
