Цей маєток відразу привертає до себе увагу східним колоритом і одночасно нагадує середньовічний замок. Завдяки винятковим архітектурним особливостями та цікавій історії, він отримав кілька «народних» найменувань, а у його біографії пересікаються як кумедні, так і драматичні сторінки. Далі добірка цікавих і, можливо, маловідомих фактів про унікальну пам’ятку історії та архітектури початку XX століття — особняк Ковалевського.
Маєток побудований у 1911-1913 роках на замовлення Миколи Ковалевського за проєктом Павла Альошина.
Цікавий факт, але спочатку замовник уклав угоду про будівництво з підрядником П. Скультом. За умовами договору до кінця березня 1912 року мали бути завершені земляні роботи, а до 15 червня — мурування стін. Швидше за все, виконавець не зміг реалізувати поставлені перед ним завдання, адже 3 травня 1912 року Ковалевський заключив нову угоду з вже відомим на той час київським архітектором Павлом Альошиним.
Читайте также: Доходные дома и не только: топ-10 самых красивых зданий Харькова
Неофіційною назвою маєтку Ковалевського є «Арабський будинок». Називають його так завдяки характерному йому романському стилю.
Цікавий факт, спеціально надавати особняку східного колориту ніхто не збирався, але в результаті вийшло досить незвично та цікаво.
Арабський будиночок мав ряд новаторських для того часу особливостей. В будинку був ліфт, кнопка для виклику прислуги, вказівки до вбиралень, а парадні, житлові та приміщення для прислуги були ізольованими в окремі групи.
Окрім цього, водостічна труба будинку була захована в стіну, щоб її тінь не створювала на фасаді зайвої зміщеної лінії.
Одну з кімнат “Арабського будиночка” було обладнано як купе у вагоні поїзда — вузьке вікно, полиці, освітлення тощо. Це було особисте прохання власника маєтку, аргументоване тим, що зі своєю майбутньою дружиною він познайомився саме у вагоні поїзда.
За міськими переказами, при будівництві маєтку під кімнатою встановили спеціальну систему, що дозволяла трохи розгойдувати підлогу, імітуючи рух поїзду, однак під час реставрації нічого такого виявлено не було.
Читайте также: Нечиста сила і камені з неба: містика будинку Сулими
Існують факти про те, що замовник будинку був незадоволений кінцевим результатом роботи Павла Альошина. Особняк виявився занадто великим і незатишним для його невеликої родини. До того ж, план передбачуваних витрат на будівництво перевищував очікувані сподівання Ковалевського, архітектор мав намір побудувати справжній палац, для спорудження використовувалися дорогі матеріали та залучалися найкращі фірми тих часів.
Поговорюють, що кожний новий кошторис Альошина викликав у Ковалевського важке зітхання. Кажуть, що він навіть замовив фірмові бланки з підписом «Замок зітхань» і відправляв листи Альошину саме на них.
Оздоблюючи будинок, Альошин вирішив пожартувати над скнаристим власником маєтку і зобразив в горельєфі фасаду особняка надзвичайного схожого на себе вусатого кота.
Цікавий фактом є те, що пишні вуса архітектора самі по собі є причиною численних переоповідань. Згідно з переказами, архітектор так любив «рослинність» на своєму обличчі, що спав виключно на спині, аби не завадити своїй красі.
Сім’я Ковалевських недовго втішалася життям в своєму маєтку. З початком Першої світової війни власник будинку потрапив до діючої армії, а в 1919 році разом з родиною емігрував.
«…Ми знаходимося в пральній кімнаті мадам Ковалевської»
Після захоплення Києва більшовиками, в колишньому особняку Ковалевського розмістилося відділення ДПУ. Розповідають, що у 1923 році сюди був доставлений і сам автор будівлі, заарештований на залізниці. Слідчий, бажаючи залякати Альошина, голосно викрикнув: «Ти хоч розумієш, де знаходишся і що з тобою може бути?» На що затриманий спокійно відповів: «Звичайно, знаю! Ми знаходимося в пральній кімнаті мадам Ковалевської».
У 1920–1930 роках особняк займав дорожньо-транспортний відділ ДПУ Південно-Західної залізниці. З 1939 року і до липня 1941 року тут розташовувалося Управління у справах мистецтв при Раднаркомі УРСР, Комітет у справах фізкультури і спорту при Раднаркомі УРСР та Укрфізкультурпроєкт. Після війни, з 1944 року і до 1992 року в особняку містилося Міністерство закордонних справ УРСР. З 1992 року будинок перейшов у власність Державного управління справами при Президенті України.
Читайте также: Туристичний гід по Києву: замок німецького барона Штейнгеля
Маєтку Ковалевського присвячена ціла книга. Вона розкриває не лише історію самої будівлі, а й взаємовідносини архітектора Альошина з замовником Ковалевським: як вони домовлялися, доходили згоди та сварилися через перевитрати.
Книга складається з кількох частин: біографій домовласника і архітектора, історії будівництва та самого листування з докладними коментарями.
«Збереглося листування архітектора з замовником, яке дозволяє простежити весь творчий і будівельний процес, пошук художнього вирішення і майстрів,— розповідає автор-києвознавець Марія Кадомська.— Ми не могли не показати цей унікальний матеріал, тому майже половину книги складають листи і фотографії».
Руслана Сторожук
Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм 
, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!
[…] Читайте также: Зітхання власника, кімната-купе та пам’ятний кіт: топ-1… […]
[…] Читайте также: Зітхання власника, кімната-купе та пам’ятний кіт: топ-1… […]