Легенда про «скарби Ярослава» – сховище книг Ярослава Мудрого, захованих у підземеллях Києва, відома з давніх часів. Таємниці бібліотеки князя і досі не залишають в спокої археологів, дігерів, спелеологів та просто шукачів скарбів.
Розкрити місцезнаходження легендарної книгозбірні – справа життя для кожного зацікавленого в цьому. І хоча зараз все більше дослідників схильні до того, що існування бібліотеки це історичний факт, проте шукачі цінностей вірять, що у майбутньому комусь таки пощастить розшукати один із найбільших загублених скарбів давньої України.
В давні часи книги були неймовірною цінністю. Їх створення прирівнювали до зведенням храму, а по цінності ототожнювали з іконами. Важко повірити, але відкриваючи першу сторінку рукопису люди обов’язково перехрещувалися.
Виготовлення книги було непростим дійством. Здебільшого, на створення джерела мудрості потрібно було витратити кілька місяців, а іноді й років. До того ж, будь яка святиня писалася лише в одному екземплярі. Пояснювалося це великою собівартістю матеріалу — основою для сторінок виступала шкіра стада молодих телят.
Рукописні книги оздоблювали дорогоцінні каміння, а ілюстрації-малюнки до них створювали спеціально навчені художники. На кінцевому етапі роботи книгу освячували.
Справжньою колекцією дорогоцінних книг володів Ярослав Мудрий. Він розумів, що для розвитку людини та країни, необхідно вміти читати та писати, тому й наділяв цьому процесу неабияку роль.
У «Повісті минулих літ» писалось: «Ярослав же сен, як ото ми сказали, любив книги… У літо 6545 сей великий князь Ярослав, син Володимирів, засіяв книжними словами серця віруючих людей. Велика бо користь буває людині од учення книжного».
Формувати свою бібліотеку князь почав за 17 років до своєї смерті. Беззаперечно, тоді створювалися насамперед богослужбові книги. Але, були і інші видання, до прикладу хроніки, які мали велику цінність в ті часи.
Так звана майстерня в якій писалися книги знаходилася в Софії Київській. Саме у цьому соборі князь Ярослав зібрав наймудріших та найнавченіших людей, переписувачів, перекладачів, які займалися виготовленням книг.
Тоді було укладено перше руське літописне склепіння 1037–1039 років, написано знамените «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона, розроблено наш перший кодекс законів — «Руська правда», написано «Збірник Святослава» та безліч інших дорогоцінних творів.
Історики припускають, що загалом колекція могла налічувати близько тисячі унікальних видань. Літописи згадують про «безліч» книг, але от точної цифри не називають.
Читайте також: Оршанське Євангеліє і перша Енеїда: сім найстаріших видань в бібліотеках Києва
Будуть батьком 9-ти дітей, Ярослав Мудрий приділяв велику увагу їх освіті. Для нього було важливо, щоб всі його нащадки, незалежно від статі (дівчатам не прийнято тоді було навчатися) були грамотними.
До прикладу, його донька — французька королева Анна Ярославна, була відома не тільки своєю красою, а й освіченістю. Мабуть, за цим показником з нею не могла зрівнятися жодна жінка в тодішній Європі.
Не стояли навіть на одній лінії її знання та знання її чоловіка короля Генріха I. Монарх, в порівнянні з нею, навіть не вмів читати і писати. Тож дівчина, чи не з перших днів шлюбу, почала брати на себе певні зобов’язання по керівництву держави.
Про освіченість Анни свідчить хоча б те, що вона ставила свій підпис на документах великої державної ваги поряд з хрестами неписьменних королівських придворних та й самого короля.
Коли дівчата Ярослава Мудрого виходили заміж, унікальні та дорогоцінні книги з колекції князя ставали для них приданим. До прикладу, тій же Анні, в якості посягу, батько дав Київське Євангеліє, яке згодом назвуть Реймським. Саме на цей, колись привезений з Київської Русі подарунок, згодом присягали нові французькі монархи.
Кожній князівні Ярослав давав дорогий посяг — книгу з своєї бібліотеки. Тому цілком логічно, що частина видань все таки була перевезена до Європи, але основна колекція, вважають, залишилася в Києві.
Читайте також: Київська королева Франції: топ-8 міфів про Анну Ярославну
Наразі важко сказати, яка доля спіткала скарби Ярослава. Думки вчених з цього приводу різняться. Більшість істориків схиляються до того, що бібліотека під час захоплення Києва монголо-татарською навалою могла згоріти, адже в 1240 році місто було підпалене.
Також вони вважають, що одна частина книгозбірні могла бути розграбована і святині розкидані по всьому світу, а інша частина книг розійшлася по різних монастирях. Є припущення про те, що деякі джерела потрапили в бібліотеку Івана Грозного, яка теж безслідно зникла.
Проте існує варіант, за яким книги досі зберігаються в київських підземеллях. Надійною схованкою скарбів могли слугувати печери, тунелі та катакомби стародавніх храмів.
Можливо, не варто далеко шукати і скарб захований саме там, де з самого початку розміщувалася бібліотека князя Ярослава? Підтвердженням цього слугують дані однієї археологічної експедиції, яку в 1916 році на території Софіївського собору очолював Олександр Ертель.
Причиною експедиції стало дивне провалля, у якому вбачався стародавній підземний хід. Розчищення тунелів було важким завданням. Катакомби були завалені землею і багатовіковим будівельним сміттям.
Слід за слідом, рухаючись вглиб на не один десяток метрів, археологи нічого істотного не знаходили, тож відшукавши в глибоких коридорах частину кори, дослідники навіть не повірили, що набрели на справжню сенсацію.
На шматкові березової дощечки вчені помітили послання, яке промовляло: «Хто знайде цей хід, той знайде великий скарб Ярослава». Букви були надряпані на дереві і замальовані чорнилом. Чогось більшого, на жаль, відкопати не вдалося.
Проте знахідка наштовхнула Ертеля на важливе відкриття — підземні коридори Софії Київської є частиною широкої гілки лабіринтів, побудованих ще в великокнязівську епоху.
Скоріше за все, там є мережа коридорів про існування яких знало лише обмежене коло людей. Саме вони могли приховати там найцінніше — наприклад, бібліотеку Ярослава.
Читайте також: Воевал с теми, с кем не мог договориться: великий князь Ярослав Мудрый
У давні часи книги, як вже було сказано, дуже цінували, тому їх й намагалися вберегти від різних небезпек. В передчутті воїн чи інших негараздів, представники духовенства одразу ж переносили їх до підземних сховищ.
Літописці писали: «Книги від ворожих навал ченцями в печерах поховала». Такі схованки не були на вустах, тому часто місця потайників помирали разом з представниками чернецтва.
За одною з версій, ченці Києво-Печерської Лаври запросто могли сховати дорогоцінні джерела мудрості в безкраїх катакомбах храму. Історичні джерела свідчать, що до XVI століття в Успенському соборі Лаври налічувалося велика кількість книг.
Хто знає, можливо, в підземних коридорах святині надійно схована і бібліотека Ярослава? Не виключають і наступний варіант розвитку подій. Можливо, бібліотека Ярослава замурована в підземеллях Видубицького монастиря?
Існують дані, що, на момент закладання Всеволодом — сином Ярослава Мудрого, церкви святого Михайла на Видубичах, там вже діяв якийсь печерний монастир. Можливо, саме в ньому перед навалою монголо-татар в 1240 році ченці сховали цінну бібліотеку Ярослава.
В 1912 році році розпочалися детальні дослідження. Саме тоді і виявили древні тунелі, в яких розташовувалися келії. Проте нічого, що вказувало б на бібліотеку Ярослава, знайдено не було. Більшість замурованих катокомб досі продовжують зберігати свої таємниці.
Межигірський монастир теж є одним із кандидатів на місце схову скарбу. У радянські часи під час будівництва в Межигір’ї дачі першого секретаря Київського обкому партії Постишева знайшли підвальне приміщення, доверху заповнене стародавніми книгами.
Та чи був це скарб Ярослава Мудрого – невідомо. Тоді знахідку через брак часу та термінову здачу об’єкта поспішно засипали землею. З часом, спроби розшукати підвал зі святинями поновилися, але дослідникам так і не вдалося нічого знайти. Дискусії тривають…
Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм 
, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!
[…] […]