Як це було: Голодомор 1932-33 років

12:10  |  28.11.2020
Голодомор 1932-33 років

Голодомор 1932-33 років

Голодомор 1932-1933 років на території України вважається усвідомленим актом систематичного винищення українського народу. По різним оцінкам, за час голодомору померло близько 4 млн людей різного віку, та близько 6 млн ненароджених дітей.

Слово «голодомор» говорить саме за себе – люди пухли від голоду та хвороб, та помирали прямо на вулицях.  Їх тіла скидали в загальні могильники зовсім не цікавлячись, хто з них ким був. Це була буденна справа тих років.

Масові виступи про хлібозаготівель

Голодомор 1932-33 років

Голодомор 1932-33 років

Голодомор був штучно створений вищим керівництвом СССР на чолі зі Сталіним, щоб провчити українців за їх бунтівну поведінку по відношенню до радянської влади, та за рахунок експорту українського хліба підняти економіку та пришвидшити технологічний прогрес Радянського Союзу.

Найбільше постраждало українське село. Людей насильно зганяли в колгоспи і змушували віддавати власну їжу та майно для колективного використання, а всі посіви віддавати на хлібозаготівлю. Керівництво Радянського союзу відправляло офіційні постанови з необхідними нормативами, які повинно було виконати село за певний період часу. Вони було відверто непосильними та захмарними для селян, що породжувало невдоволення та збройні повстання серед сільського населення. Люди озброювалися чим могли: вилами, серпами, лопатами та виходили на мітинги, деякі сутички з правоохоронцями закінчувались травматично для обох сторін. По даним ГПУ за лютий-квітень 1932 року на території УСРР відбулося 1716 масових виступів.

Певна кількість партійних керівників на місцях отримуючи черговий наказ «зверху» бачили катастрофічну ситуацію голоду і неврожаю, і відмовлялись виконувати непосильні нормативи по хлібозаготівлі. І дедалі частіше їх ставало все більше. Почастішали напади селян на хлібні склади з ціллю розкрадання, супротив вивозу хліба в рахунок заготівлі, масові виходи з колхозів. Сталін посилював тиск на селян, почалися обшуки, арешти, розстріли та заслання, був прийнятий страшний закон про п’ять колосків.

Говорячи простими словами, закон про п’ять колосків являє собою заборону людям володіти їжею. Розкрадання майна колгоспів каралося або розстрілом (дозволялось розстрілювати на місці), або позбавленням волі мінімум на 10 років.

Пізніше вступить в силу постанова занесення сіл на так звані «Чорні дошки». Це означало, що села будуть повністю ізолювати, до них буде припинена поставка будь-яких продовольчих товарів до тих пір, поки вони не будуть виконувати план хлібозаготівлі в повному об’ємі.

Люди вимирали, або виїжджали в заслання цілими селами. Від голоду люди почали сходити з розуму, з’являлись масові випадки людоїдства. В той страшний час безпритульних тварин вже не було, їх з’їли першими. А от епідемія черевного тифу та водянки набирала обертів.

Читайте:  Подольский волк и дерево Рыльского: топ-11 городских легенд Киева

Багато селян, розуміючи, що вижити в таких умовах майже немає шансів, переїжджали до міст.

Читайте також: Як це було: Київ в окупації

Життя в Києві в умовах Голодомору

Хлібозаготівлі

Діставшись до Києва, селяни дізнавались, що у місті діє карткова система, отже, не працюєш – не їси.

Будні тогочасного Києва являли собою картину жахів та театр абсурду в одному флаконі. Прямо на вулицях на тротуарах та на дорозі лежали опухлі померлі люди, деякі хворіли водянкою, тому з трупів витікала вода та коло них кружляло багато мух. Кожного дня трупи по місту збирала велика вантажівка, в просторіччі «тритонка», її кузов був накритий брезентом, а під ним в декілька слоїв лежали «свіжі» трупи людей, їх везли на цвинтар і ховали в загальній могилі.

Пересічні кияни, як жителі міста, мали певні привілегії – картки на їжу (300 грамів кукурудзяного хліба і 200 грамів борошна на день). Люди, які працювали на виробництвах отримували більше (600 і 500 грамів відповідно). Але навіть в таких умовах вижити було важко, тому що кожен розумів, що вдома його ждуть голодні діти, тому зазвичай працівники мало їли в їдальнях, і більше забирали додому, для сім’ї.

«Елітою» того часу можна назвати міліціонерів, залізничників, парткомівців, урядовців. Їм видавали так звані «пайки» — продуктові набори, в які в числі іншого входило навіть  м’ясо, майже 4,5 кг на місяць. Їх сім’ї не відчували гострої потреби в їжі.

Студентів та учнів навчальних закладів годували в їдальнях, якщо, звичайно, просту юшку можна назвати їжою. Тому втрата свідомості від недоїдання прямо на заняттях була буденною справою.

Весною 1933 року стало трохи «легше» — з’явилась можливість купувати комерційний хліб втридорога, але вже без карток. Біля крамниць звечора люди займали чергу, але була  проблема, адже міліція розганяла селян (мали такий наказ), тому покупці домовлялись між собою, пронумеровувались та ховались по сусідніх вулицях, і спозаранку утворювали реальну чергу, міцно тримаючись за пояси один одного, адже боялись набігів безпритульних підлітків.

В той час безхатьки займались грабежами та шахрайством, тому гроші в них були, але навіть якби не було, голодні та озлоблені сироти, які розуміють, що по іншому вони не виживуть представляли реальну загрозу життю, тому їм віддавали все, що скажуть. Під час своїх набігів підлітки могли скупувати півмагазину, частину здобичі вони перепродавали на базарі спекулянтам. Люди, які втрачали своє місце у черзі, втрачали їжу на цілий день.

Читайте:  Бургеры по 2 гривны и очереди с утра: как в Украине появился Макдональдс

Сам комерційний хліб являє собою скоріше шмат спресованої тирси, ніж хліба, але це був шанс на виживання, на ще один день, хоча і нестерпного, але все ж життя. Разом із тим, цей хліб був ковтком смерті, адже селянин, більше схожий на обтягнутий шкірою скелет, збожеволівший від голоду, побачивши їжу міг одразу накинутися на неї та несамовито великими шматками їсти. Кінцевим результатом ставав заворот кишок – болюча смерть після життя, повного страждань.

Ще одним місцем де можна було знайти їжу був базар, але на базарі купувати було страшно. Ніхто достеменно не знаю, з чого зроблені наїдки. Бували випадки отруєнь, також ходили чутки, що начинкою м’ясних наїдок слугувало людське м’ясо.

Трохи пізніше Київ огородили заставами, щоб селяни не мали можливості пробиратись в місто, але голод змушував їх йти на ризик, і вони знаходили лазівки.

Читайте також: Конвейер смерти: Бабий Яр

Торгзін

Торгзін

Торгзін

У 1933 році з’являються продуктові магазини Торгзіни. Київський знаходився в центрі міста, навпроти Бессарабки. Це був атракціон небаченної щедрості – різні види м’яса, крупи, масло, цукор, стелажі вгинались від кількості їжі в цьому «продовольчому раю», але звичайно все було не так просто.

Торгзін – це абревіатура від слів «торгівля з іноземцями». В таких магазинах не приймались радянські гроші, лише іноземна валюта або дорогоцінні прикраси. Всі, хто мав таку можливість, оплачували свої покупки ланцюжками, срібним посудом, золотими монетами, сережками, обручками тощо. Всі ці коштовні речі магазини отримували за безцінь. В обмін на коштовності видавали спеціальні ордери на суму від 1 копійки до 25 рублів, на кожному ставили штамп «Київ», це означало, що за межами міста ордер втрачає свою цінність і не може використовуватись. Кожен ордер мав свій термін придатності, і коли він спливав, його можна було або обміняти на радянські гроші, або на наявний на стелажах товар. Були і махінації з ордерами, на «чорному ринку»: за 1 торгзінівський рубль можна було виручити 55-60 радянських рублів, але це було незаконно і каралось позбавленням волі.

Читайте:  Олег Антонов: создатель легендарных самолетов

Національний музей Голодомору-геноциду в Києві

Національний музей Голодомору-геноциду

Як дань пам’яті жертвам голодомору, в 2009 році відкрився Національний музей Голодомору-геноциду в Києві за адресою: вул. Лаврська, 3. Це цілий меморіальний комплекс споруд з символічним значенням кожної деталі, кожної споруди.

Вхід до царства пам’яті прикрашають скульптури янголів. Вони охороняють спокій душ померлих. Пройшовши повз них, потрапляєш на площу, де кожна деталь нагадує про трагедію українського народу. По центру знаходяться площа «Жорна долі» — це вимощена колом доріжка, що нагадує жорна – сільський інструмент для перемелювання зерна. В центрі площі розміщена скульптура дівчинки з колосками в руках («Гірка пам’ять дитинства»), як нагадування жахливого закону Сталіна про п’ять колосків, та вбивства простих селян, дорослих та дітей за прагнення прокормити себе та свою сім’ю.

Найбільшою скульптурою комплексу є «Свіча пам’яті». Вона заввишки 30 метрів і символізує душі померлих. Ззовні її орнаментовано скляними хрестами різної величини, що символізують померлих різного віку – дорослих та дітей. В основі пам’ятника стоять чотири металеві хрести, схожі на грати, як нагадування про тюремні ув’язнення та масові заслання в віддалені райони СССР на шалене будівництво промислових гігантів того часу. У підніжжі постаменту викарбувані дати років голодоморів, як пам’ять про мільйони втрачених життів, про які не забудуть. Перед скульптурою свічі встановлений ще один пам’ятник – «Жага до свободи» — це золота лелека, яка виривається з кам’яних лещат, та злітає в небо, як символ душ, які залишили свої тлінні тіла, та знайшли спокій на небесах.

Національний музей Голодомору-геноциду крім того має Зал пам’яті, де зібрані всі можливі матеріали про той час: фотографії, архівні документи, свідчення, а також Національну Книгу Пам’яті, яка містить інформацію про майже 900 000 померлих. Матеріали повсякчас поповнюються, оскільки ця тема має ще багато «білим плям», і досі продовжує досліджуватись. Представлені також предмети домашнього вжитку селян того часу.

Читайте також: Полковник «Паяльная лампа»: как любимчик Гиммлера истребил население харьковских сел Ефремовки и Семеновки

Виходячи із Зали пам’яті, відвідувачі потрапляюють до алеї «Чорних дошок» — це великі гранітні плити, на яких викарбувані назви населених пунктів постраждалих від геноциду.

Дарина Куптій

Читайте Мой Киев в Телеграме telegram ico!

Если вы нашли опечатку на сайте, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter

Метки:

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: