Сьогодні марафонський біг є однією з найпопулярніших спортивних дисциплін, що привертає увагу чисельних прихильників по всьому світу. Але так було не завжди. Наприклад, у Києві в 1913 році забіг на довгу дистанцію викликав чимало суперечливих емоцій.
Газета «Киевская мысль» в своїх матеріалах називала марафон варварством, а ще переконувала, що такий біг немає ніякого сенсу. До того ж, тодішня організація змагань була не найкращою: атлетам в ході подолання «кросу» в кросівки потрапляв щебінь, а дійство ледь не зірвав забутий суддею револьєр.
24 серпня 1913 року в місті Київ відбувся перший марафонський забіг, що входив в програму Всеросійської Олімпіади, організованої після невдалого виступу російських спортсменів на Іграх 1912 року в Стокгольмі.
У тодішньому марафоні взяли участь 15 підготовлених та пройшовших медичний огляд спортсменів з різних регіонів імперії. Їх маршрут розпочинався з Житомирського шосе і продовжувався аж до стадіону «Спортивне поле». Загальна довжина дистанції склала 38 верст 56 сажнів, тобто 40 657,88 метрів.
Розпочинався забіг о 7-й ранку поблизу села Гурівщина. Задля уникнення запізнень з боку атлетів, спортсменів на місце старту привезли напередодні ввечері, однак забезпечити їх комфортним нічлігом ніхто не зволив.
Бігуни спали прямо під відкритим небом — на сіні, недалеко від призначеного місця початку змагань. Через прохолодну погоду чоловіки неабияк замерзли, тому в якому стані вони виходили на марафон можна лише здогадуватися.
До речі, завадити початку змагань могли не лише втомлені та не відпочивші спортсмени, а й неуважність головного судді, який в той день забув взяти на спортивне протистояння стартовий револьєр. Щоб не ставити під загрозу проведення заходу, дійство розпочалося під звуки оплесків глядачів.
Читайте також: Українські спортсмени на Іграх-2024 в Парижі: герої минулорічних Олімпіад та інші заявлені таланти нашої збірної
Забутий револьєр далеко не єдиний конфуз, який стався в ході тих змагань (були й інші цікаві моменти). До прикладу, вздовж усієї дистанції марафону для спортсменів облаштували спеціальні пункти з водою для пиття та обливання, а також їжею для відновлення сил та енергії.
Учасники забігу мали можливість в ході забігу підкріпитися, запропонованими організаторами, шоколадом, апельсинами, лимонами, а ще, за деякими свідченнями, куркою і пивом. Тоді вважалося, що це найкращі продукти для бігунів.
Більше того, вочевидь сконцентрувавши всю увагу на харчуванні атлетів впродовж забігу, поза увагою упорядників заходу залишилося чи не найважливіше для марафонців — стан траси, по якій вони мали бігти. В ході марафону виявилося, що на дистанції, яку почали долати атлети, проходили ремонтні роботи.
Частини доріг були розритими та неготовими для проведення подібного роду змагань. Як наслідок, у взуття бігунів потрапляли щебінь та пісок, які сильно натирали шкіру спортсменів. Більшу частину дистанції учасники вимушені були бігти по вузьких узбіччях, що теж викликало чималі труднощі.
Газета «Киевская мысль» тодішнє дійство наступним чином: «Марафонський біг – це жах! Це інквізиція! Це просто варварство! Заради Бога, навіщо бігти 38 верст?! Ви подумайте, автомобілі ламаються на такій відстані. Не дивно, якщо людині бензину не вистачить.
У давнину, коли не було залізниць і телеграфу, такий біг мав сенс як засіб пересування та сполучення, але тепер при автомобілях, телеграфах, коли не потрібні, між іншим, швидкохідні звістки, такий божевільний біг не має жодного сенсу.
Людина конем ніколи не стане — в цьому легко переконатися побувавши на кінній виставці. З мотором людина теж змагатися не може. Щодо користі для здоров’я, то марафонський біг здатний лише руйнувати, а не зміцнювати його».
Разом з тим вважалося, що на Олімпіаді 1912 року в Стокгольмі кілька спортсменів, з числа тих, хто намагався підкорити забіг на велику відстань, померли прямо під час змагань. Зокрема, португальський марафонець Франсішку Лазару, після тридцятого кілометру дистанції через сильний тепловий удар втратив свідомість.
Чоловік екстрено був доставлений в лікарню, де наступного дня покинув білий світ. Як згодом виявилося, напередодні забігу, атлет, щоб уникнути сонячних опіків та зменшити сильне потовиділення, спричинене нецмовірною спекою, покрив своє тіло воском і, як наслідок, загинув від зневоднення організму.
Читайте також: Coca-cola на прилавках, руйнування будинків та зачистка злодіїв: як Київ приймав Олімпіаду 1980 року
Дійсно, марафонський біг на результат це надважке завдання, яке через високе навантаження на серце та шалений тиск не всім дано пройти. Зокрема киянину Алексєєнку, який в ході Всеросійського марафону 1913 року довгий час лідирував, не вдалося добігти до фінішу.
Через напад судом (мимовільне скорочення м’язів) атлет змушений був зійти з дистанції. На жаль, спортсмен став не єдиним бігуном, хто не зміг добігти до фінішу. Загалом в процесі змагань, через погане самопочуття, зійшло 4 атлети. Загальну ситуацію газета «Киевская мысль» описувала так:
«У Святошині маса дачників. Дивляться – хто з жахом, хто з жалем, в багатьох в руках вода, яку вони протягують атлетам. Тепер вони дійсно справляють гнітюче враження. В кожному кроці, в кожному подиху видно неймовірну втому та повне виснаження сил. Тепер нам зрозумілий весь жах та жорстокість цього знаменитого марафонського бігу».
Але разом з тим, незважаючи на всі складності, здолати чималу відстань вдалося 11 спортсменам, серед яких першість завоював петербуржець Максимов. Час з яким він подолав дистанцію становив 3 години 3 хвилини. Другим атлетом, якому підкорився п’єдестал, був ще один петербуржець Щипунов. Його результат складав 3:04:30.
Третє й четверте місця між собою розділили киянин Снімщиков і петербуржець Тимофєєв. Їх часові показники становили 3:20:00. Переможцю, окрім призу, згідно з олімпійською традицією, на голову одягли лавровий вінок.
Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм 
, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!
[…] Олімпіаді в Мюнхені гравець відчув незрівнянні почуття, […]