Свято Катерини, Зимовий Миколай, Андріївскі вечерониці: традиційні новорічні свята українців

10:34  |  07.01.2020
Різдво Христове

“…Зимова, ясна ніч настала. Глянули зірки. Місяць велично виплив на небо посвітити добрим людям та всьому світові, щоб усім було весело колядувати й славити Христа…”

Так починається відома повість Миколи Гоголя, яку він написав, аби познайомити із колоритною і неповторною культурою свого народу увесь світ. А чи знають нащадки великого письменника – сучасні українці про те, як і що святкували в Україні понад сто років тому.

Свято Катерини

Свято Катерини

Починався зимовий святковий цикл зі свята Катерини. В цей день, який припадав на 7 грудня, вшановували пам’ять святої, знаної у всьому християнському світі.

Катерина жила в Александрії у 3 ст. і була завидною нареченою. Про її вроду, розум і освіченість ходили легенди. До неї сватались найзнатніші та найбагатші юнаки, але жоден з них не міг зрівнятися з дівчиною за рівнем інтелекту. А найголовніше – всі вони були язичниками, а Катерина таємно прийняла християнство, не зважаючи на гоніння і ризик бути страченою. Легенда розповідає, що однієї ночі Катерині уві сні явився Ісус Христос і надів їй на палець обручку. З того моменту вона вирішила присвятити своє життя служінню вірі Христовій, вважаючи Спасителя своїм небесним обранцем.

Одного разу до Александрії прибув імператор Максиміан для участі у поганських гульбищах. У розпал свята на жертовному вівтарі опинилися не лише тварини, а й перші християни, яких в ті часи страчували за віру. Катерина була обурена цим жорстоким видовищем і не побоялася сказати про це імператору. Максиміан був вражений зухвальством дівчини і водночас полонився її вродою. Саме тому він вирішив змусити Катерину зректися своїх переконань, аби не піддавати тортурам.

З цією метою за наказом імператора скликали наймудріших вчених тих часів, аби вони довели Катерині хибність її віри. Проте дівчина продемонструвала їм не лише розум, а й надзвичайну силу духу. Згідно з переказами, їй вдалося перемогти в словесній баталії і схилити вчених на свій бік – всі вони визнали християнське віровчення істинним. Тоді Максиміан почав спокушати святу багатством і розкошами, аби вона зреклася віри, але Катерина була непохитною. Володар розлютився і відправив дівчину на страшну страту – колесування.

В українській традиції Катерина вважалася покровителькою дівочої долі і охоронницею жіноцтва. Вшановуючи святу наші предки не лише звертались до неї з молитвами, а й намагалися зазирнути у майбутнє за допомогою ворожінь.

Дівчата збиралися на вечорниці і намагалися дізнатися про свою долю різноманітними способами. Спершу долю закликали на вечерю. Для цього разом варили пісний борщ та кашу, загортали горщики з цими стравами в новий рушник і чекали півночі. Тоді по черзі виходили з ними до воріт і гукали: “Доле моя, іди до мене вечеряти!”. Добре було, якщо в цей час півень озивався. Це свідчило, що доля почула дівчину, і її наречений буде вродливим. Якщо загавкав собака – майбутній чоловік буде вірним, а якщо кінь – роботящим.

Читайте також: Гімн Різдва: як український “Щедрик” підкорив світ

Андріївські вечорниці

Андріївські вечорниці

Наступне свято – 13 грудня, день пам’яті святого Андрія Первозванного. Як відомо, апостол Андрій був учнем Христа і згідно з легендою навіть відвідав київські пагорби.

День пам’яті цього святого збігається з язичницьким святом Калити. Калита – це круглий обрядовий хліб, що символізує сонце.

На Андрія дівчата й хлопці збиралися разом “калиту кусати”. Для цього випікали хлібину з діркою посередині, прив’язували її до сволока. Хлопці по черзі підстрибували, намагаючись відкусити шматок, а дівчата кепкували з них, приглядаючи собі найспритнішого. В цей день було багато веселощів, але танцювати й співати було заборонено – бо тривав різдвяний піст. На Андрія також ворожили. Дівчата кидали через ворота чобіток, капали воском у воду, запускали в хату півня – робили все, аби дізнатися хоча б щось про свого майбутнього чоловіка.

Деякі з ворожінь нагадували ритуали чорної магії. Наприклад – ворожіння на дзеркалах. Їх собі могли дозволити лише заможні панянки, бо люстерка в старі часи були предметом розкоші. Їх ставили одне навпроти іншого таким чином, щоб утворилась галерея. Попросивши у люстерка показати судженого, дівчина пильно вдивлялась у галерею в надії побачити людську постать і навіть розгледіти обличчя.

Впізнавши парубка, слід було негайно перевернути дзеркало, аби постать не підійшла занадто близько і не побачила обличчя самої дівчини, бо тоді могло статися лихо. Зауважимо, що перед цим ритуалом дівчата знімали із шиї хрестики. Це є свідченням того, що вони свідомо зверталися до потойбічних сил. Напевно, бажання вдало вийти заміж було сильніше навіть, ніж страх Божий.

Зимовий Миколай

Зимовий Миколай

19 грудня – найочікуваніше свято дітлахів. Напередодні діти догоджали батькам, були чемними і слухняними, аби Миколай не підклав різочки під подушку замість солодощів. Але святий обдаровував всіх без виключення.

Святий Миколай за життя був архієпископом Мирлікійським і уславився своєю добротою і щедрістю. Житіє святого розповідає, як він допоміг одному дуже бідному чоловікові віддати заміж своїх дочок. Успадкувавши від батька чималі статки, Миколай вирішив допомогти знедоленим дівчатам, оскільки без посагу вони були приречені на самотність і жебракування.

Протягом трьох років він в один і той самий день підкидав сестрам у вікно по шматку успадкованого золота. Миколай робив це таємно, бо не хотів, щоб батько дівчат довідався про його вчинки – він не бажав, аби йому дякували. Така анонімна благочинність святого Миколая започаткувала традицію робити в день його пам’яті подарунки дітям, сиротам, хворим людям.

В Україні святого називали Миколою Угодником, бо він догоджав подорожуючим і знедоленим, рибалкам, охороняв від усілякого зла і дітей, і дорослих. Ікони з його зображенням були у кожній оселі поруч зі Спасителем і Богородицею.

Легендарний образ цього святого набув такої популярності, що згодом в Західній Європі трансформувався у Санта Клауса. В Україні після встановлення атеїстичного режиму більшовиків людську пам’ять про святого вирішили стерти, замінивши його образ героєм російського фольклору – Дєдом Морозом. Цей червононосий персонаж дуже швидко заполонив серця і дорослих, і дітей, ставши незмінним атрибутом комуністичної новорічної естетики.

Новий рік на Василя


Новий рік на Василя

Новий рік 1 січня почали відзначати на українських землях в складі Російської імперії за часів Петра I. Саме тоді, у 1700 році російський цар видав указ, яким змушував людей прикрашати ялини і сосни у дворах.

Тоді українці цією модною західною традицією не зацікавились, бо мали свою власну. Український традиційний Новий рік у XVIII столітті збігався з днем християнського святителя Василя. Його відзначали щедруванням, водінням кози, Маланкою.

Замість ялинки наші предки мали дідуха – останній обжинковий сніп, що зберігався з осені у кожній оселі. Ці традиції мали давнє язичницьке коріння і дожили до сьогодення. Але через зміни календаря у 1918 році з юліанського на григоріанський наш новий рік не збігається з європейським і припадає на 14 січня. Це пов’язане з тим, що православна церква відмовилась тоді переходити на григоріанський католицький календар. Таким чином в СССР виникло цікаве свято – Старий новий рік, який відзначали таємно після офіційного свята. Йому передувало свято Різдва – 7 січня, яке в Союзі також довгі роки було під забороною.

Читайте також: 10 украинских замков и дворцов, которые навсегда могут исчезнут

Різдво Христове

Різдво Христове

Різдво поєднувало ознаки релігійного християнського культу, найдавніших поганських вірувань, культу померлих предків, яких обов’язково запрошували на вечерю. Люди вірили, що в цей день відкриваються “портали” до потойбічного, говорячи сучасною мовою – паралельного світу. Ритуальні дії передбачали спілкування з померлими родичами, закликання добробуту і здоров’я, захист від нечистої сили і смерті.

Яскравою ознакою зимових свят було колядування, яке починалося від Різдва і закінчувалося на Водохреща. Дохристиянські колядки являли собою зразки вербальної магії, коли за допомогою тексту люди програмували собі щасливу долю. Тому було дуже важливо, аби колядники відвідали кожну оселю. Господарі з нетерпінням чекали на ватаги молоді і віддячували за коляду щедрими дарами. Не пустити до хати колядників вважалося страшним гріхом.

Язичницькі тексти органічно співіснували з пізнішими – християнськими, які сповіщали про народження Спасителя, славили його прихід у цей світ. Невід’ємною частиною зимового святкового циклу був Вертеп – давній зразок народної драми, що мав певний сюжет і перелік персонажів. Вертепні дії розігрували за допомогою ляльок, або гри акторів-аматорів. В Києві різдвяні театральні вистави відбувалися за участі студентів. Цей народний театр, маючи в основі традицію, був відкритим і завжди реагував на зміни політичної ситуації в країні. Тому серед негативних персонажів драми могли з’являтися політичні діячі, що уособлювали зло і несправедливість.

Як бачимо, наші предки, незважаючи на тяжку долю, вміли посміятися з лиха і завжди вірили в перемогу добра.

Сьогодні, в період глобалізації, наші унікальні національні традиції приваблюють все більше і більше людей. Іноземці з усіх куточків планети прагнуть потрапити до України в час зимових свят. Бо лише у нас можна зустріти на міській вулиці гурт молоді з різдвяною зіркою, послухати прадавні колядки і щедрівки, скуштувати у ресторані смачної куті, відчути неймовірну святкову енергетику і дух минувшини, а головне – прикликати до себе щастя й долю на весь наступний рік.

Катерина Шевчук

 

Нажмите , чтобы читать нас в Facebook!

Если вы нашли опечатку на сайте, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter

Афиша Киева