З нього їдуть або ж сумуючи повертаються, у ньому закохаються або ж вимушено розлучаються, хтось намагається його підкорити, а хтось звикнути до нових найменувань всередині нього. Сюжети вибраних нами фільмів настільки різні, що здавалося б об’єднати їх в одну підбірку зовсім неможливо.
Але якщо уважно переглянути кінострічки, то знайти в них спільну особливість не так вже і важко. Зокрема, в очі впаде один і той самий «актор», якого, як співають у одній відомій українській пісні, не можна не любити. Десь він виступатиме спостерігачем, а десь виконуватиме роль безпосереднього учасника подій.
Ролик з яскравою назвою «Ukraine. Pretty cool place» присвячений спогадам режисера про подорож до Києва. Головна ідея проекту – зруйнувати жахливі стереотипи та помилкове уявлення про країну та місто, створені голлівудськими фільмами та міжнародною пресою.
Кліп – це своєрідна пародія на те, як увесь світ уявляє собі Україну. У відео можна побачити кадри з подій Революції Гідності, визначні пам’ятки Києва, а також кадри з фільмів «Збройовий барон» (2005) та «Індіана Джонс та Королівство кришталевого черепа» (2008).
Стрічка “Не все буде добре” – це драма про чорнобильське покоління, яке намагається осмислити своє місце в сучасному світі. 25-го квітня 1986 року, за день до найбільшої в Європі техногенної катастрофи, молода румунська дівчина на 6-му місяці вагітності відправилась в Україну на екскурсію.
У кінці липня того ж року, у жінки народився хлопчик Адріан Пірву, в якого при народженні виявили глаукому. Матір пов’язувала фізичну ваду сина з вибухом на Чорнобильській станції. У віці тридцяти років чоловік приймає рішення поїхати до України, щоб зняти фільм про людей, які постраждали від аварії.
В Києві він зустрічає Хелену, яка зростала з наслідками катастрофи. Після того як вона кидає роботу і переносить складну операцію на спині, вони стають партнерами у створенні фільму. Подорожуючи разом, вони знаходять людей що живуть з наслідками того, що сталося у 1986 році.
Головні герої фільму — люди, що населяють різні регіони України, зокрема і Київ. Їхня реальність багатошарова та неприкрашена, позбавлена однозначних абсолютних трактувань добра і зла, гуманності і жорстокості, милосердя і байдужості. Ця історія — калейдоскоп, в окулярі якого усі ми: праведні, нещадні, смішні, наївні. Чесні.
Автор виступає спостерігачем за реальністю та не дає оцінки дійсності. Ситуації схожі на тимчасові Instagram Stories, котрі у кліповому порядку змінюються, нагадуючи глядачу про мить плинного часу та його шаленого ритму. Ця історія про гендерні відносини в стінах сучасних українських міст.
Читайте також: Топ-10 культових фільмів кіностудії імені Олександра Довженка
Короткометражка «Прощавай, Головін» — цікава історія про спробу поїхати і спробу залишитися. Це драма про те, як зміна звичного середовища може бути хоробрим вчинком мрійника чи втечею боягуза, а може й просто безвихіддю.
Ми застаємо головного героя, Яна Головіна, невдовзі після смерті батька. Блукаючи рідними дворами поміж панельних багатоповерхівок Троєщини, він раз за разом поринає у спогади про похорон і в той же час розмірковує про майбутнє.
Хлопчина збирається з силами, щоб відправитися закордон. Назавжди. Коли він готується піти і попрощатися з сестрою, юнак змушений зіткнутися з такими питаннями – чому він завжди сліпо рухається вперед і що залишає позаду? Чи вдасться йому поїхати і розпочати нове життя?
Головна героїня стрічки – самотня молода мама – закохується в хлопця, але не наважується розповісти йому, що у неї є син. Стосунки стрімко розвиваються, і зізнатися стає все важче. Зрештою перед Катею постає вибір між особистим життям і відповідальністю за дитину.
Київ у цьому фільмі контрастний. Режисерка протиставляє два життя головної героїні. Перше, безтурботне, – на Рейтарській, і друге – на вулиці Азербайджанській, де вона, перш за все, мама зі своїми буденними проблемами. Метро «Дарниця» виступає містком між двома життями жінки.
Пригоди дезорієнтованого суб’єкта в умовах стихійної декомунізації. Приводом для створення фільму стало перейменування станції метро «Петрівка» на «Почайну», після якого всі сповіщення про зупинки в потягах переозвучив новий диктор.
Київ в картині – місце для подій та сенсів, які режисерка іронічно втілила в пригодах героя. На екрані відчувається знайома кожному киянину розгубленість, що виникає через заміну звичних назв та звуків на поки що незнайомі нові найменування.
Головний герой фільму Жорік мріє підкорити столицю. Його вабить лакшері життя, дорогі магазини, модні галереї, але поки що дозволити собі товари розкоші він не може. Реальність хлопця – пивні кіоски, дешеві атракціони та брудні під’їзди.
Чоловік вірить, що дуже скоро йому вдасться подолати невидиму межу між двома вимірами великого міста. Але як знайти «соціальний ліфт», якщо навіть ліфт в будинку ніяк не вдається полагодити поки що невідомо?
Українська столиця у кінокартині виступає не тільки фоном, але й бере на себе деякі функції головного героя. На екрані місто постає перед нами як убогий, задрипаний, злиденний та брудний персонаж.
Київ зображується незатишним та некомфортним місцем, в якому щороку, незважаючи ні на які незручні умови, понад двісті тисяч людей намагаються спіймати за крила свого птаха щастя.
Фільм розповідає про хранительку квіткової галереї на київській ВДНГ. Вже 45 років жінка доглядає колекцію екзотичних рослин і оранжерею. Час виходу на пенсію невблаганно наближається, але прохання керівництва скласти повноваження шокує Валентину Миколаївну.
Вона протестує, вважаючи, що рослини без неї загинуть — та схоже що її сад живе за власними законами. Одночасно з цим група загадкових радіестезистів знаходить біля входу в павільйон канал потужної позитивної енергії.
Читайте також: Топ-10 іноземних фільмів, знятих у Києві
Події фільму розвиваються в сучасному Києві. Антон, музикант-вундеркінд, що не впорався з покладеними на нього сподіваннями, повертається додому після двох років навчання у Швейцарії і піврічного лікування алкогольної залежності в психоневрологічному диспансері, який знаходиться на околицях Києва.
Його дідусь, людина суворих принципів, вивозить хлопця в село, далеко від спокус великої столиці. Одного разу Антон зустрічає Катю, яка, як і він, намагається знайти своє місце в житті. Дівчина винаймає квартиру на Троєщині, але незабаром планує виїхати до Берліна.
В німецькій столиці разом із своїм хлопцем Йоганном, німецьким фотожурналістом, з яким вона познайомилася під час подій на Майдані, дівчина планує розпочати нову історію та знайти себе. Однак несподівано її плани про від’їзд руйнуються. Випадкова зустріч з Антоном приносить новий імпульс у життя героїв і глибоко впливає на них обох…
Валентина працює юристом в одному з банків Ліхтенштейну, де відповідає за зв’язки зі Східною Європою. До 13 років вона жила в Києві, тож непогано пам’ятає українську та російську мови. У 1996-му році, під час важкого для економіки України періоду, Валентина разом із матір’ю і вітчимом емігрувала до Швейцарії.
Фільм починається з довгого плану проїзду вулицею Верхній Вал, далі сучасний Подол, Житній ринок, будівництво і трамваї. Так зване постереження за Києвом очима головної героїні, яка повернулася в місто через 20 років.
Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм 
, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!
