Все почалося влітку 1925 року. Місто Київ зазнало хвилі масових арештів. Спецслужби активно займались затриманням міліціонерів. Понад 80 років тому, а саме 15 квітня 1926 року, розпочався судовий процес проти керівництва київської міліції, який мав антикорупційну спрямованість. На лаві підсудних опинилися 113 правоохоронців.
В результаті були ув’язнені начальники різних рівнів, включаючи губернські, міські, та районні. До лави підсудних потрапили і їхні заступники, помічники і багато підлеглих. Подібний розгляд був єдиним у своєму роді в історії Києва.
Відомий в ті часи злочинець Кельманський на прізвисько Мучник, отримавши за рішенням суду «вищу міру» покарання (смертну кару), з невідомих причин, вирішив розповісти київському прокурору про таємні зв’язки київської міліції з кримінальним світом.
Прокурор вислухав його, але не повірив свідченням бандита, оскільки вони здавалися неймовірними. Тим не менш, він наказав Генеральній прокуратурі перевірити подібного роду звинувачення.
Незабаром стало відомо, що начальник київської губернської міліції, Федір Коваленко, отримує хабарі через свою дружину Лідію від начальників районів, підлеглих та всіх інших, хто зацікавлений у вирішенні незаконних та корисливих справ.
Крім того, начальник промислової міліції, Малишев, передає лише половину зібраних коштів від охорони підприємств державі. Начальник постачання, Лялицький, закуповує канцелярські товари для міліції у приватних торговців за завищеними цінами, отримуючи великі відсотки.
Начальник міліції Центрального району, Родіон Менабде, організовує обшуки в магазинах, які відмовляють йому в «підношенні», під приводом їх руйнації. Наряди міліції за його вказівками просто нищали заклади: ламали підлогу, псували товари тощо.
Звісно, подібного роду слідства зустрічали на своєму шляху певні перешкоди. Наприклад, в середині січня 1926 року слідчий Євгеньєв перевозив важливі документи київської міліції з Харкова до Києва. Проте по дорозі трапилась неприємність — чималенька валіза з паперами безслідно зникла.
Слідчий повідомив, що сумку викрали злодії, хоча здавалося, що він сам міг бути причетний до її таємничого зникнення. Але раптом сталося непередбачуване — бездомні діти знайшли цю валізу, і не відшукавши в ній нічого корисного для себе, вони вирішили принести ці «бомаги» з печатками до найближчого відділку міліції…
Читайте також: Як і чому нам забороняли пити: антиалкогольні кампанії у Києві і Україні
Справу «київської міліції» розглядала спеціальна сесія Верховного Суду УСРР, яка розпочалася 15 квітня у великому залі червоного корпусу Київського університету (тоді відомого як Київський інститут народної освіти). На лаві підсудних сиділо 113 осіб. З них 16 були членами партії, що створило скандал, оскільки держава вважала партійців надзвичайно чесними людьми, які мали бути прикладом для інших.
Головою процесу був член Верховного Суду Романов. Також участь у засіданні брали члени Верховного Суду Тетін, Кумбикевич і Усачов. За обвинувачення відповідали троє осіб: прокурор Верховного Суду Пригов, прокурор Києва Зорін і його помічниця Короткая. Захист представляли 17 адвокатів.
Засідання тривали півтора місяці. Судді допитали 120 свідків і заслухали 13 експертів. Більшість підсудних заперечували свою провину. Деякі з них розуміли, що їм не вдасться уникнути вироку, тому зізналися у провині за окремими звинуваченнями. Але участь в організованій злочинності не підтверджував ніхто. За таку провину саджали надовго.
Натомість прокурори намагалися довести наявність саме організованої злочинної групи. Наприклад, вони вказували на створення спеціального кодового словника. Учасників групи називали «жандармами», зокрема одного з міліціонерів, Поліщука, який за дорученням начальника губернської міліції Ф. Коваленка збирав гроші у начальників районних міліцій. Самі ж кошти називали «транспортом на Київ» та іншими кодовими термінами.
Адвокати звертали увагу на колишні революційні заслуги підсудних. Наприклад, Родіон Менабде, начальник міліції Центрального району, був раніше засуджений до смертної кари царським судом у 1913 році за свою революційну діяльність. Інші підозрювані також мали бездоганні комуністичні біографії, хоча винищувалися корупційними діями.
Отже, процес був напруженим і тривалим, з протистоянням обвинувачення і захисту.
У березні-травні 1926 року, під час розслідування, київська газета «Комуніст» почала публікувати серію статей, які розкривали діяльність підозрюваних осіб (ще не засуджених) і розголошували їх професійне та сімейне життя.
Лише обрані особи з перепустками мали можливість бути присутніми на засіданні. Газета «Комуніст» щодня публікувала репортажі свого кореспондента Аграновського з судової зали. Статті від «Комуніста» допомагали публіці отримувати актуальну інформацію про події в судовій залі.
Читайте також: Від Kyiv Post до The Kyiv Independent: створення незалежного новинного видання західного зразка
Згідно з вироком, який був оголошений 28 травня, чотири керівники київської міліції були засуджені до смертної кари. Вони подали клопотання про помилування, але їхні прохання було відхилено. Ввечері 1-го червня їх розстріляли.
Іншим міліціонерам було призначено терміни покарання від 7-ми до 10-ми років. Дружини, які були залучені як посередниці в отриманні хабарів, отримали покарання у вигляді термінів від 2-ох до 5-ти років.
Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм 
, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!
[…] що було важливою складовою культурно-освітньої політики радянського режиму саме в 1920-ті роки. Як і інші […]