Радця, шарварок, вивірка: лінгвоцид української мови або як в Союзі «нищили» наші слова

18:42  |  31.08.2022

Неможливо за один момент знищити мову, однак можна поступово вилучати з неї слова, зумовлюючи цим її збідніння та деградацію, що згодом призведе до асиміляції.

Видатний письменник Василь Захарченко казав: «Рідна мова дається народові Богом, чужа — людьми, її приносять на вістрі ворожих списів». І це справді так.

Українська мова у часи російської, а згодом – радянської окупації території України зазнавала не лише заборон, а й суттєвих змін.

Влада СРСР намагалася стерти межу між російською та українською мовами, втручаючись у її внутрішні закони: штучно змінювали лексику й граматику, заважали природному розвитку мови.

Іменники

Українська моваУ часи СРСР під заборону потрапили такі раніше звичні для українців звертання, як «добродій» і «пан».

Перше слово дозволяли використовувати лише в іронічних випадках. Йому надавали негативний зміст та визначали як «звертання у націоналістичних колах за рубежем».

Подібна ситуація була й зі словом «пан». В часи радянського тоталітаризму його дозволяли використовувати лише до представника панівного класу.

Відомо, що в Радянському Союзі функцію звертання виконувало слово «товариш». В «Песне о родине» такі рядки: «Наше слово гордое «товарищ» нам дороже всех красивых слов».

Окрім попередніх 2-ох слів, в немилість потрапила й запозичена з латинської мови «рація» ( в значенні «розумна підстава») і, відповідно, вислів «мати рацію». Взамін примусово-добровільно запропонували вживати скалькований з російської зворот «бути правим».

Як невиправдані полонізми, що засмічують українську мову, кваліфікували слова: «філіжанка» («те саме, що чашка»), «краватка» («зав’язана вузлом під коміром сорочки, блузки смужка тканини, яку носять для прикраси»), «люстро» («дзеркало»), «краля» («те саме, що красуня»), «радця» («радник»).

До репресованих потрапила і характерна для території Західної України лексема «вивірка». Замість неї дозволили вживати російське слово «білка».

Архаїзмами та діалектизмами вважались такі слова, як «справунок» («дрібні справи; речі, пожитки тощо»), «робітня» («майстерня; цех»), «походеньки» («постійне ходіння; довге гуляння»), «шарварок» («напружена робота, здійснювана спільними зусиллями, гуртом; час, пора виконання такої роботи»).

А ще «причандалля» («те саме, що причандали – які-небудь предмети, речі, призначені для чогось»), «відсоток» («сота частина певного числа»), «часопис» («періодичне друковане видання у вигляді книжки; журнал; назва будь-якого періодичного видання»).

До пасивного фонду витіснено слова: «лицедій» («поганий актор; людина, яка вміє маскувати свої думки, вчинки тощо»), «дзиґарі» («годинник»), «будущина» («будучність, майбутнє»), «рішенець» («вирок суду, постанова, рішення якої-небудь організації, зборів тощо»).

Читайте також: «Паляниця», «ciciri», «lollapalooza»: за якими словами різні нації тестували та продовжують перевіряти ворогів

Прикметники

Українська моваHe пройшли повз увагу цензури і прикметники «зизий» («косий»), «звинний» («меткий, спритний»), «всенький» («весь, цілий»), «шарлатовий» (шарлат – «пурпур»), «понурий» («з опущеною головою, поглядом; похилений»).

Опинилися в немилості й такі слова, як «долішній» і «горішній». Їх настійливо рекомендували замінювати на «зрозуміліші» – «нижній» і «верхній».

Дієслова

Українська мова 3 дієслів були заборонені такі слова, як «витріщатися» («широко розплющувати очі»), «бавитися» («забавлятися, гратися»), «второпати» («сприйняти розумом, зрозуміти»), «картати» («гостро дорікати кому-небудь, лаяти когось; різко критикувати, осуджувати кого-, що-небудь») тощо.

До розряду діалектизмів зараховували: «переточувати» («точити ще раз, повторно або заново, по-іншому»), «стерятися» («те саме, що розгубитися»), «видряпуватися» («вилазити на що-небудь звідкись, чіпляючись за щось»), «дибати» («повільно і важко або невміло переставляти ноги»).

А ще «чудуватися» (його замінювали на «дивуватися»), «здужати» («бути здоровим, не хворіти»), «комизитися» («те саме, що вередувати – виявляти незадоволення, мати примхи»), «гайнути» («швидко побігти, помчати; майнути») і т.д.

Окрім цього, вилучали такі українські ідіоми, як: «здобутися на слово» («бути спроможним що-небудь вимовити»), «брати на глузи» («глузувати, насміхатися з кого-небудь»), «ударити себе в груди» («бити себе руками в груди, запевняючи кого-небудь у чомусь або виражаючи каяття, розпач тощо»).

Читайте також: Анекдоти, реклама, соціалізм: про що писали перші київські газети

Прислівники

Українська моваРізноманітних прислівників в українській мові чимало, що на думку Л. Булаховського є «виразною рисою індивідуальності української мови», яку і прагнула нівелювати радянська влада.

Сумна доля спіткала «сливЕ» («те саме, що майже»), «відтак» («після чого-небудь; потім, далі»), «зАвше» («те саме, що завжди»).

Як штучне утворення тлумачили слово «наразі» («поки, зараз»), «довкруж» (замість нього рекомендували використовувати навколо, навкруги) і «невзабарі» («те саме, що незабаром»).

До «штучних, невиправданих архаїзмів» додали прислівники «на позір» («з першого враження; напоказ»), «позаяк» («тому, що; через те, що») тощо.

Також «репресували» такі слова, як «нараз» та «враз» (їх рекомендували замінювати на раптом), «достоту» («точно; справді, дійсно, істинно»), «достеменно» (достеменний – «справжній»), «небавом» («незабаром, скоро»), «допіру» («щойно»).

Читайте також: Закарпатський листоноша, козаки та військовий корабель: якими були найвідоміші марки «Укрпошти»

Службові частини мови

Українська мова Заборони зазнали не тільки повнозначні слова, але й службові. Так, під заборону потрапив сполучник «аби». Використовувати його дозволялося лише в значенні «тільки» («хай усе так і буде, аби не гірше»).

Не можна було користуватися сполучником «себто», через те що він «галицизм». Його обов’язково потрібно було замінювати «цілком зрозумілим для громадськості» словом «тобто».

Гонінь зазнали також і вставні слова «либонь» («означає деяку непевність, сумнів у вірогідності висловлюваного; нібито») та «далебі» («правду кажучи, справді»). Така ж доля спіткала й очевидячки – діалектний варіант літературного слова «очевидно».

На жаль, це лише мала частинка репресованих та заборонених радянською владою українських слів. Незалежно від синтаксичної ознаки, усі вони були невід’ємною частиною нашої багатогранної мови, яку за допомогою штучного звуження лексики поступово наближали до російської, асимілювали з нею.

Зрозуміло, що остаточним завданням керівництва СРСР було не одноразове вилучення конкретних слів, їх мета полягала в систематичному та послідовному нищенні у свідомості українського народу будь-яких згадок про його національне «я». Обраний засіб був найефективнішим.

Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм telegram ico, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!

Если вы нашли опечатку на сайте, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: