Як фахівці підприємства наслідки аварії на ЧАЕС ліквідовували та до візиту прем’єра Трюдо готувалися? Чому інженери об’єкту врожай в колгоспах збирали, а згодом на базарах запчастинами торгували? Згадаймо, як працював і чому занепав лідер з виробництва комп’ютерної техніки в часи СРСР — київський завод «Електронмаш».
Історія науково-виробничого об’єднання «Електронмаш» бере свій початок з 1960 року, коли на київському заводі «Радіоприлад» почали виробляти обчислювальні машини. Першими цифровими виробами стали керуюча машина широкого призначення УМШН («Дніпро») та ЕМРТ (електронна машина розрахунку для тканин).
1 січня 1965 року на базі окремих підрозділів «Радіоприладу» було створено Київський завод обчислювальних та керуючих машин (ВУМ), до складу якого було передано виробничий корпус, що будувався на окремо виділеному майданчику, три цехи, а також конструкторське бюро. Загальна чисельність працівників на той час становила 460 осіб.
З березня 1965 року після передислокації підрозділів завод фактично розпочав виробничу діяльність. У 1972 році підприємство було перейменоване на «Електронмаш» і стало лідером у СРСР з виробництва комп’ютерної техніки.
Читайте також: Киевский завод «Красный экскаватор» – от процветания к исчезновению
Щоб запустити створювану техніку в серійне виробництво потрібно чимало зусиль, та безумовно, професійних фахівців, які б конструювали цифрові машини. Безумовно, основна ставка робилася на молодих спеціалістів. Для цього завод не покладаючи рук проводив їх підготовку.
В 1966 році при підприємстві було відкрито навчальні заклади: технікум та технічне училище. Варто зазначити, що подібні зусилля принесли непогані результати. Вже наприкінці 70-х років, у пік розвитку об’єднання, воно разом з усіма філіями налічувало понад 10 тисяч осіб.
Одночасно з розвитком потужностей та обсягів виробництва керівництво об’єднання, зокрема і директор підприємства Аполінарій Незабитовський, приділяло велику увагу соціальним питанням.
Для працівників підприємства будувалися житлові об’єкти, для їх дітей зводилися дитячі садки та школи, діяв літній табір «ВУМовець», сімейні бази відпочинку на річках Десна та Рось. На заводі була побудована їдальня з дієтичним залом та кафе, заводська поліклініка, обладнана найсучаснішою, на той час, медичною технікою.
Було створено заводський спортивно-оздоровчий комплекс, що мав величезний попит у працівників підприємства. Робітники отримували гідну зарплату, їздили відпочивати за путівками в санаторії, брали участь в організованих заводом активностях.
До прикладу, восени працівників виробництва відправляли на допомогу колгоспникам, які в цю пору активно займалися підготовкою землі до зими. Подібне дійство не залишало без роботи і дітей співробітників “Електронмашу”. Вони, наслідуючи працю агрономів, разом з батьками збирали врожай.
Протягом 30 років активної діяльності Київським НВО «Електронмаш», самостійно або ж кооперативно з іншими організаціями, були розроблені і виготовлені такого виду комп’ютери: УМШП «Днепр», «ЭМРТ», «ЭМРТ–2», «Днепр–2», «МИР–1», «МИР–2», «Каштан», «М–3000», «М–4030», «М–6000», «М–400», «СМ–3», «СМ–1810», «СМ– 1420», «СМ–1425», «СМ–1702» та інші.
Цифрові машини заводу використовувалися майже в усіх галузях народного господарства Радянського Союзу – і на станції «Північний полюс–28», і у Московському НДІ серцевосудинної хірургії ім. О. М. Бакулева, і на Олімпіаді 1980 р. у москві і в багатьох інших сферах. Дві УМШП «Днепр» керували великим екраном в центрі управління польотами «Союз»-«Аполлон».
Керівні обчислювальні комплекси СМ-3 закуповували Болгарія, НДР, Угорщина, Польща, Індія, Фінляндія, Чехословаччина, Швеція тощо. «ЕМРТ-3»-«Каштан» застосовувалась у швейній, металургійній, машинобудівній та інших галузях промисловості. За своїм призначенням була єдиною у світі, запатентована у США, Англії, Франції, ФРН, Італії та Японії.
У 1986 році підприємство «Електронмаш» успішно виконало термінове державне завдання щодо виготовлення електронних плат для дистанційного керування тракторами, які застосовувалась для ліквідації наслідків аварії Чорнобильської АЕС.
У 1988 році на заводі «Електронмаш» випустили перший персональний комп’ютер під назвою «Пошук 1». Тоді це справжнє технічне диво коштувало 1550 рублів. Обчислювальна машина була напівсумісна з IBM XT/PC та базувалася на процесорі КМ1810ВМ88, який був аналогом процесора Intel i8088.
Читайте також: Киевский мотоциклетный завод: от величия до упадка
90-ті роки стали темними часами для підприємства. Різко скоротилися обсяги виробництва, і як наслідок, кількість робочих місць. Через важкі економічні проблеми почалася хвиля еміграції технічних спеціалістів. Разом з родинами вони виїжджали до Німеччини, Італії та інших країн. Найбільша кількість робітників київського «Електронмашу» виїхала до США.
Працівники заводу, які залишилися працювати на підприємстві, місяцями не отримували заробітних плат. Замість них їм видавали запчастини від обчислюваних машин, зокрема і дисководи «Панасонік». Щоб хоч якось вижити, отриману техніку люди здавали перекупникам або ж самі торгували комплектуючими.
Через деякий час «Електронмаш» перестав виготовляти ЕОМ. Натомість він переключився на виготовлення калькуляторів, газових лічильників, касових апаратів. Останній сплеск активності був пов’язаний саме з виробництвом пристріїв, призначених для обліку коштів під час здійснення розрахункових операцій, але витримати конкуренції з іноземними аналогами їм не вдалося.
Певний момент на території «Електронмашу» знаходилися гіпермаркет, фітнес-клуб та магазин побутової техніки. Останнім часом там торгували лише секонд-хендом та шаурмою.
У 2021 році фонд державного майна (ФДМУ) виставив на приватизацію майновий комплекс ДП «Електронмаш» за стартовою ціною 66,7 млн грн. 12 листопада того ж року, майновий комплекс київського «Електронмашу» був проданий за 970 млн. грн.
Змагання відбувалося між двома підприємствами: ТОВ «Стрім Капітал» та ТОВ «Лортен Груп». Остання перемогла з відривом у 1 копійку, але у результаті компанія не підписала договір купівлі-продажу, і завод знову виставили на торги.
27 січня 2022 року майновий комплекс «Електронмашу» продали за 430 млн. грн. У торгах взяло участь 5 компаній. Стартова ціна становила 65,6 млн. грн. Аукціон визнали таким, що не відбувся. 29 травня 2023 року підприємство було повторно продане за 120 млн. грн. компанії «Інком рент».
Здавалось б, що колись головне виробництво обчислювальних машин в радянські часи, а сьогодні закинута будівля, особливого значення собою не несе, однак на стінах колишнього заводу в адміністративній будівлі підприємства та його їдальні і досі зберігаються доволі ціннісні барельєфи й мозаїчне панно, на якому відтворені романтичні сцени з життя.
Зображення створила у 1985 році художниця-монументалістка Олена Гнєдаш, учениця української живописниці Тетяни Яблонської. Авторству Гнєдаш належали ще два вітражі у Будинку культури «Електронмашу», але влітку 2021-го їх знайшли розбитими на задньому подвір’ї. Перед цим власники заводу не дозволили активістам вивезти ці вітражі та зберегти їх.
У зв’язку з продажем заводу припускають, що закинуте підприємство знесуть і на його місці збудують житловий комплекс, мозаїку може спіткати доля вітражів, тож активісти намагаються домовитися про її збереження з новими власниками.
Читайте також: Тут варили пиво для партійних чиновників: Київський пивний завод Йоганна Шульца
Існують перекази, що в 1971 році перед офіційним приїздом в Київ прем’єр-міністра Канади П’єра Трюдо, молоді фахівці підприємства «Електронмаш» виривали кульбаби на території заводу, а вночі висаджували на ній алею тополь.
У 1979 році вийшов роман відомого українського письменника Вадима Собко присвячений молоді в промисловості Вадима Собко «Ключ». У центрі твору постає образ Демида Хорола, налагоджувача електронно-обчислювальних машин заводу «ВУМ».
У 1983 році на «Електронмаші» режисер Григорій Кохан зняв радянський мінісеріал «Прискорення» за мотивами роману Павла Загребельного «Розгін».
Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм 
, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!
