На поч. XX століття на вулицях Києва можна було зустріти не кого іншого, як верблюдів, які, як на диво, зовсім не виглядали місцевим жителям екзотично. Городяни спокійно проходили повз тварин, взагалі не звертаючи на них жодної уваги — в ті часи ссавців активно використовували для обробки земель та перевезення вантажів.
Верблюди здавна вважаються надзвичайно цінними тваринами завдяки своїм унікальним фізіологічним особливостям. Зокрема, вони можуть до 15-ти днів обходитися без води і бути до місяця без їжі, при цьому ссавці спроможні долати відстані в 40-50 кілометрів на день і нести на собі до 250 кілограмів вантажу.
Зокрема, в Києві люди використовували верблюдів як ефективний засіб перевезення товарів, таких як сільськогосподарська продукція, будівельні матеріали, побутові речі. Завдяки тваринам стало можливим налагодження торговельних маршрутів. Здалеку вони транспортували в місто шовк, спеції, дорогоцінні метали та камені.
Окрім того, горбатих використовували й для обробки земель в якості тягових тварин. Завдяки своїй силі вони перевершували навіть волів, наближаючись до великих коней важкого типу. До того ж, популярними були прогулянки верхи на верблюдах, їх участь в церемоніальних парадах, святкуваннях тощо.
Читайте також: Лосі, лисиці, кабани: дикі сусіди киян, які стають все ближчими до людей
Верблюдів використовували не лише як транспортний засіб, але й як джерело харчування. Зокрема, люди регулярно вживали молоко тварини, в якому, до речі, практично немає лактози, а за вмістом білка воно перевершує коров’яче та козяче, а ще відрізняється вищою жирністю та меншим відсотком холестерину.
У Давньому Римі верблюже м’ясо вважалося справжнім делікатесом, а в Персії (Іран) його подавали на різноманітних народних святкуваннях. У деяких державах, завдяки своїй ніжній текстурі, солодкуватому присмаку і яскравому аромату, верблюжатина становила основу раціону, та й тепер залишається основним інгредієнтом повсякденного меню.
До того ж, товста шкура тварини використовувалася для виробництва спеціальних шкіряних мішків, у яких зберігали різні рідкі речовини, такі як воду, мед, жир тощо. Шерсть верблюда використовувалася для виготовлення наметів, килимів, ковдр та дуже теплого вовняного одягу. Окрім того, з давніх-давен люди помітили лікувальні властивості верблюжої вовни.
Підідшерстя, зване пухом, часто використовували для лікування невритів, артритів, ревматизму. Гній верблюда використовували також як паливо для багаття. Навіть свіжі експерименти тварини є настільки сухими, що годяться для розпалу без попереднього просушування. Гній верблюда дає невелике, рівне, дуже спекотне і майже бездимне полум’я.
Здавалося б, для повноцінної війни ці тварини малопридатні: бігають повільно, швидко втомлюються, не нападають на ворогів, кусати чи топтати їх не вміють. Проте верблюди мають низку переваг: як вже зазначено вище, горбаті здатні нести на собі вантажі масою до половини власної ваги, можуть довгий час обходитися без їжі та бути без води.
Окрім того, вони мають широкі ступні, що дозволяє їм впевнено пересуватися по піску та камінню, не провалюючись. Вони здатні лежати на дуже гарячих поверхнях, температура яких може сягати до 70°С. Густа шерсть захищає тварин як від холоду, так і від спеки, а довгі вії перегороджують шлях пилу та захищають очі від яскравого сонця.
Зокрема, у часи Другої світової війни, витривалість, невибагливість та фізична сила тварин дозволяли їм приймати участь у бойових діях, і не тільки на територіях Близького Сходу. Вони допомагали військовим СРСР у боротьбі проти нацистів. «Верблюжі батальйони» перевозили на собі пальне, боєприпаси, паливо, воду, їжу та навіть поранених бійців.
Цікаво, але тварини навіть могли відрізнити «своїх» від «чужих». До прикладу, під час підльоту німецьких повітряних об’єктів, горбаті швидко лягали на землю або ховалися поблизу захисних споруд. А ще верблюди вміли розрізняти звуки пострілів, зовсім не реагуючи, коли вистріли здійснювали радянські солдати.
Існують цікаві дані, що коли військовий верблюд по кличці «Коник», який служив в складі радянської армії, в ході боїв приблизився до зруйнованого Рейхстагу, недовго думаючи, виконав притаманну собі дію — плюнув прямо на ворожу будівлю.
Читайте також: Слон на антидепресантах, а горила з власним пунктом обігріву: як виживає Київський зоопарк під час війни
До речі, плюють верблюди не просто так — це їх природна реакція на різноманітного роду ситуації. Основна причина — самозахист. Коли тварина почувається в небезпеці, вона плює в очі своєму противнику, щоб тимчасово засліпити його і спробувати в цей момент втекти.
Під час конфліктів вони можуть плюнути в собі подібних, щоб уникнути фізичної сутички або показати свою силу, особливо коли змагаються за увагу самки. Тварини також можуть плювати, щоб висловити невдоволення або роздратування. У зоопарках це часто трапляється, коли люди поводять себе по відношенню до них агресивно.
В переважній більшості верблюди випускають смердючу суміш напівперевареної їжі спеціально. І найчастіше при цьому ціляться чомусь саме в фізіономію напасника. Тому той, хто хоча б раз отримав такий «ароматний» плювок від верблюда, наврядчи чи захоче повторити це знову.
Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм 
, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!
