Український фольклор багатий на перекази, серед яких чимало пов’язаних з Паскою та ритуалами, що супроводжують свято. У книзі Олекси Воропая «Звичаї нашого народу. Весна» зібрано великодні легенди, що передавалися через покоління в різних регіонах України. У цих коротких, часом наївних, але цікавих оповідях — народне бачення святого, грішного і буденного.
І. У Канівському повіті є легенда, в якій розповідається, що архангел Гавриїл явився Божій Матері в суботу і сказав: «Твій син воскресне з мертвих». Мати Божа саме снідала рибу. Коли вона об’їла м’ясо і зосталися самі реберця, Богородиця перехристилася і сказала: «Тоді мій Син воскресне, як ця риба оживе!». Риба вмить і ожила.
ІІ. На Галичині поширена легенда, в якій розповідається, що коли чоловік їв когута (півня), то до нього прийшов наймит і сказав: «Христос воскрес!». На це чоловік йому відповів: «Тоді воскресне, як цей когут (півень) оживе!» Як тільки він це промовив, кісточка до кісточки причепились, і когут (півень) ожив.
ІІІ. Колись в Україні була поширена ще така легенда: від дня свого Воскресіння, Спаситель посадив у підземелля, під тією скалою, де був Його гріб, головного сатану Вельзевула і наказав йому гризти дванадцять залізних ланцюгів, дванадцять залізних дверей і дванадцять залізних замків. Якщо Вельзевул перегризе все це від одного Великодня до другого, тоді буде кінець світу.
Сатана спочатку перегриз замки, потім двері і ось-ось мав перегризти останній ланцюг — ще тільки один раз треба стиснути зубами. А тут як заспівали люди «Христос Воскрес», то всі замки, двері і ланцюги Вельзевула відразу поновились, і він мусів гризти спочатку. А якби настав такий час, що люди перестали би співати «Христос воскрес», тоді сатана перегризе останній ланцюг, і буде кінець світу.
Читайте також: Обереги та зґарди — як кияни оберігали душевний спокій оселі. Частина І
І. Розповідають, що був колись чоловік Свирид. Як дочекався він Великодня, то подумав собі: «Кажуть люди «Великдень», а я ще побачу, чи й справді це день великий». І ось на перший день Світлого Празника запріг він волів та й пішов з наймитом землю орати, в той час, як люди в церкві Богові молилися.
Тільки він приступив до праці, то під землею щось страшно загуло, наче десь далеко загуркотів грім. Свирид разом з плугом і волами так і провалився крізь землю, а на тому місці стала могила, що й досі називається «Свиридова могила». Кажуть, що коли прийти до неї та прикласти вухо до землі, то інколи нібито можна почути, як хтось поганяє волів.
ІІ. Увечорі, після роботи, в добрих українських родинах батько, бувало, збирав своїх дітей і розповідав їм стару християнську легенду про те, що на Великдень, під час виносу плащаниці, саме тоді, коли весь народ хресним ходом обходить церкву, ангели виводять Спасителя з гробу, а святі сходять з образів і христосуються.
ІІІ. Великдень називається так тому, що в той час, коли Христос народився, сильно світило сонце і дні були такими довгими, що теперішніх треба сім зложити докупи, щоб був один тодішній. Тоді, було, як зійде сонце в неділю вранці, то зайде аж у суботу ввечорі. А як жиди розп’яли Христа, дні поменшали. Тепер тільки царські ворота в церкві стоять навстіж сім днів. Ось чому цей день і називається великим.
Читайте також: Обереги та зґарди — як кияни оберігали душевний спокій. Частина ІІ
I. На Київщині оповідають, що коли Ісус Христос ходив з св. Петром по землі, то вони проходили через одне село, де були жиди, які побачили Христа та почали шпурляти в Нього камінням та грудками. Як торкався камінь Ісусової одежі – робилася з нього писанка, а як торкалася грудка – робилася крашанка. Св. Петро позбирав усе те, а пізніше роздав людям. З того й пішов звичай готувати писанки та крашанки на Великдень.
II. В легендах, записаних на Поділлі, оповідається, що коли Ісус Христос воскрес, то він сказав воякам, які охороняли Його гріб піти й розповісти усьому люду про його воскресіння: «Ідіть і скажіть усім людям, що Христос воскрес, а щоб вам повірили, то ось вам знак». При цьому Спаситель узяв з свого гробу крашанку і дав воякам. Відтоді і пішов звичай робити крашанки на Великдень.
III. Ніс убогий чоловік яйця в кошику на базар продавати, а в цей час жиди вели Ісуса Христа розпинати. Хрест був тяжкий, і Спаситель падав під його тягаром. Чоловікові стало жаль Спасителя; він лишив свій кошик на дорозі, а сам пішов помагати Ісусові нести хрест — і ніс аж до місця розп’яття. Коли ж чоловік повернувся до свого кошика, то побачив, що яйця обернулися на писанки та крашанки.
IV. На Уманщині розповідають легенду, що коли Ісус Христос ішов на страждання, то жиди та всякі недовірки спокушали його. Зокрема, вони набрали в пелену камінців і спитали Спасителя: «Що в пелені?» — Христос відповів їм: «Крашене та писане!» Вони відкрили пелену, щоб посміятися, а там дійсно були крашанки та писанки.
V. На Гуцульщині оповідають, що коли Мати Божа писала писанки, щоб подарувати їх Пілатові, щоб він змилувався над її Сином, вона гірко плакала і слізьми обливала свою роботу. У зв’язку з цим, на Гуцульщині розповсюдилася техніка, у якій жителі Карпат вимальовують на писанках цяточки, подібні до сліз Божої Матері.
Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм 
, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!
