Гімн Різдва: як український “Щедрик” підкорив світ

Головна щедрівка нашої країни, яка давно стала світовим новорічним хітом, у 2016 році відзначила свій сторічний ювілей.

Простенька дитяча пісня, що складається лише з трьох нот, в обробці композитора Миколи Леонтовича отримала нову неймовірну енергетику. Почавши свою мандрівку світом у далекому 1919 році, український “Щедрик” заполонив серця людей з різних країн світу і досі живе своїм власним життям — розвивається, трансформується, але попри все завжди залишається самим собою. В чому ж секрет такої багаторічної популярності нашого “Щедрика”?

Де народився “Щедрик”

Де саме Микола Леонтович записав оригінал щедрівки достеменно невідомо. За “право власності” на “Щедрика” досі змагаються Хмельниччина, Вінниччина і Донбас.

Швидше за все, це сталося на Хмельниччині, де композитор закохався у свою майбутню дружину Клавдію Жовткевич.

Можливо, дитяче щедрування надихнуло Леонтовича у старовинному козацькому селі Чуків, що у Вінницькій області, де він якийсь час вчителював. Саме там у 1901 році композитор видав збірку народних пісень Поділля.

“Щедрик” може бути родом з Донбасу, із села Покровське, де молодий композитор організував робітничий хор і заснував музичну школу, в якій працював у 1904-1908 рр.

Проте знаємо точно, що оригінальна хорова обробка цієї дитячої щедрівки народилася у містечку Тульчин Вінницької області. Сьогодні у будинку, з якого “Щедрик” вилетів у світи, працює оновлений музей-квартира Миколи Леонтовича.

Читайте також: Котлета по-киевски: как украинское блюдо убило рейтинг Джорджа Буша

Три чарівні ноти

Українська республіканська капела

Леонтович працював над обробкою не один рік. Всього з-під пера композитора вийшло п’ять варіантів пісні. Остання редакція побачила світ у 1919 році.

Перше концертне виконання “Щедрика” відбулося у 1916 році у Київському університеті Святого Володимира. Прем’єра була надзвичайно успішною. Студентський хор так натхненно “защедрував”, що уже наступного дня ім’я композитора стало відомим серед київської інтелігенції.

Публіка була вражена тим, наскільки майстерно автор гармонізував три ноти, створивши неповторні підголоски, складну поліфонічну фактуру. Щойно прозвучавши, “Щедрик” одразу став визнаним шедевром української національної хорової музики.

В 1919 уряд Української Народної Республіки створив державний хор — Української республіканської капели.  Ідеологом створення хору був голова Директорії УНР Симон Петлюра, що прагнув заручитися підтримкою Європи і Америки.

Задля цього було необхідно познайомити світ з малознаною культурою українців. Так виникла ідея так званої культурної дипломатії, метою якої була популяризація національної музичної спадщини за межами колишньої Російської імперії.  Художнім керівником і головним диригентом капели став Олександр Кошиць — талановитий музикант і композитор. Саме завдяки цьому колективу наш “Щедрик” перелетів через океан і дістався Нью-Йорка.

Майже одразу після створення капели до Києва прийшли більшовики. Артистам навіть не встигли пошити сценічні костюми, оскільки державну скарбницю довелося терміново евакуювати. Самі співаки, тікаючи від більшовицького наступу, встигли взяти з собою лише найнеобхідніші речі.

Перше місто закордонного турне — Прага побачила хористів не в найкращому вигляді. Після важкої дороги вони були вкрай змучені, брудні і голодні. Кошиць спершу навіть побоювався за репутацію свого хору і радив співакам не виходити “в люди” до виступу. Проте, як тільки ці голодранці відспівали перший концерт, все місто почало говорити про дивовижний колектив з України, який вразив чехів не лише своєю виконавською майстерністю, а й цікавим оригінальним репертуаром.

Перше визнання

Українська республіканська капела

Капела виконувала переважно народні мелодії у блискучій обробці М.Леонтовича, М.Лисенка, К.Стеценка й самого О.Кошиця. Відомий чеський музичний критик того часу Зденек Неєдлі пише блискучі рецензії на виступ українців, а згодом присвячує хору цілу книгу, що виходить друком у 1922 році. До речі, він був присутній на всіх виступах капели разом з дружиною та дітьми, об’їздивши таким чином всю Чехію. Неєдлі був у захваті і від української композиторської школи, і від мелодики народних пісень, а найголовніше — від професійної майстерності, яка була на дуже високому рівні.

Після концертів чехи влаштовували бенкети на честь гастролерів, і наші артисти вперше відчули себе “зірками”. Отримавши таку високу оцінку за кордоном, вони з почуттям гордості за свої землю і творчим піднесенням помандрували далі.

З того моменту в Європі почали говорити про Україну, як про древню, самобутню і напрочуд музичну європейську націю.

Далі були Польща, Франція, Британія, Бельгія, Німеччина, Австрія, Іспанія, Швейцарія, Голландія. Тріумфальне турне Європою тривало два роки.

Перед концертами відбувалися невеличкі лекції про українську народну культуру, зокрема тлумачився зміст творів: історичних пісень, дум, колядок, псалмів. Кошиць взяв за правило виконувати під час виступів гімн “Ще не вмерла Україна” і обов’язково гімн тої держави, яка приймала гостей. Це викликало шалену реакцію публіки. На одному з концертів після виконання українцями “Марсельєзи” зчинився фурор — люди повставали зі своїх місць і довго не припиняли оплесків, бо такого досконалого виконання свого гімну не чули ще ніколи в житті.

В той час, як закордонна публіка відкривала для себе досі не знану країну і захоплювалася її культурою, Росія за цим пильно стежила і була далеко не в захваті від успіху України. Нерідко перед концертами влаштовувались провокації, з метою дискредитації наших співаків. Кошиць згадував, як рясно “шпигуни” розмальовували афіші колективу із застосуванням добірної російської нецензурщини. В Парижі хор намагалися ганебно освистати, проте провокаторам це не вдалося — оплески виявилися гучнішими.

Цікаво, що артисти капели співали без нот, концентруючи всю увагу на диригентові, який зі слів європейських критиків творив на сцені дива. Він перетворював хоровий твір на справжній шедевр.

«Якби в українській державі справи йшли так, як спів в цьому хорі, це була б перша держава в світі!» — такий несподіваний відгук про український колектив з’явився в одному з швейцарських видань у 1920 році.

Читайте також: “Выхование бакалавров ученых”: история Киево-Могилянской академии

“Carol of the Bells”

У 1921 році Українська республіканська капела повезла “Щедрика” разом з іншими творами через Атлантику до берегів Америки. На борту лайнера “Каронія”  також лунала пісня. Цікаво, що “Каронія” ледь не повторила долю “Титаніка”, зустрівши на своєму шляху айсберг.

В Нью-Йорку прем’єра нашої щедрівки відбулася у славетному “Сarnegie Hall”. Хорова капела здійснила запис багатьох своїх творів на відомій студії звукозапису “Brunswick”. Саме завдяки цьому ми маємо можливість почути заокеанське виконання “Щедрика”, датоване 1922 роком.

В Мексиці українці встановили світовий рекорд, заспівавши на стадіоні “Пляца де Торос”, де зазвичай відбувалася корида, в присутності тридцяти двох з половиною тисяч слухачів.

Гастролі були продовжені в Південній Америці, де наші співаки вперше побачили справжню екзотику, а заморські евкаліпти нагадували їм рідні верби. На жаль, чи на щастя із цієї тріумфальної мандрівки ніхто зі співаків додому не повернувся.

Незважаючи на всі намагання Олександр Кошиць також не зміг більше побачити Київ. Він змушений був залишитися в еміграції до останніх своїх днів, оскільки Україна вже була захоплена більшовиками. Миколу Леонтовича і Симона Петлюру було вбито радянськими спецслужбами.

Разом із українцями за кордоном лишився і “Щедрик”. В 1936 році американець українського походження Петро Вільховський придумав англомовний текст, і “Щедрик” перетворився на “Carol of the Bells”.

З тих пір обробка Леонтовича вже як “колядка дзвіночків” стала символом Різдва у всьому світі. Дивовижним чином наша простенька традиційна мелодія полюбилась людям з різних культурних регіонів. Понад сто років цей новорічно-різдвяний хіт лунає у найрізноманітніших варіантах, багатьма мовами по всій планеті. Його не тільки співають, а й грають на різних музичних інструментах, відбивають на барабанах. Баскетболісти NBA навіть примудрилися відбити ритм щедрівки баскетбольними м’ячами.

Здавалося б, цією мелодією вже нікого не здивуєш, проте кожне нове виконання звучить неповторно. “Щедрик” продовжує дивувати і приносити радість в кожну оселю напередодні зимових свят.

Катерина Шевчук