Таємний радянський військовий об’єкт поблизу зони відчуження та «місто-сателіт», якого не було на картах. Яке завдання виконувала радіолокаційна станція «Дуга», прозвана за кордоном «російський дятел», та що було у засекреченому поселенні Чорнобиль-2?
Щоб заплутати можливих противників, радянське командування часто позначало важливі міста номерами чи об’єктами, які не відповідали дійсності. На картах секретне місто Чорнобиль-2 позначувалося лише пунктирними лініями лісових доріг або ж маркувалося як піонерський табір.
Для переконливості щодо того, що на цій території дійсно розташовується дитячий заклад, поблизу населеного пункту навіть збудували автобусну зупинку та прикрасили її ведмедем – символом Олімпійських ігор у Москві в 1980 році.
Насправді ж, за колючим дротом ховалось військове містечко з однією вулицею Курчатова, яка вміщала в себе багатоповерхівки для родин військових, казарми, їдальню, склади, об’єкти з апаратурою, а ще — дитячий садок, школу, магазин, готель і, звичайно ж, секретну радіолокаційну станцію.
У часи СРСР, будь-яке існування секретного міста, а тим більше радара в ньому, заперечувалося. Американський журналіст Філіп Донаг’ю, один із перших, хто відвідав Чорнобиль після аварії, запитав свого супроводжуючого про конструкцію, яка потрапила в його поле зору. Відповідь була простою — це недобудований готель.
Читайте також: Сухість в роті та «вегето-судинна дистонія»: як радянська влада «вбивала» людей на Хрещатику
Радіолокаційна станція «Дуга» — таємний радянський військовий об’єкт, що представляв собою велетенський комплекс антен та турбін, висотою близько 150 метрів та шириною 700 м. Колись її планували використовувати як систему «загоризонтального стеження» — раннього виявлення запуску міжконтинентальних балістичних ракет.
Використовуючи відбиття радіохвиль від іоносфери, приймальна антена об’єкту здатна була виявляти та визначати швидкість, координати та траєкторію чужорідних цілих, таких як літаки чи ракети, на відстані від 900 до 4000 км.
В радянські часи, споруда відігравала важливу роль у військовій промисловості СРСР та стратегічних аспектах оборони країни, дозволяючи оперативно реагувати на можливі загрози і попереджати потенційні ядерні атаки.
У 1979 році відбулися перші випробування радара. Тренувалися на виявленні запуску американських «шатлів», про пуск яких американці попереджали заздалегідь. Під час навчань вдавалося зафіксувати старт балістичних ракет і ракет-носіїв з Східного ракетного полігону США.
Згідно з деякими джерелами – «… впродовж досліджень виконана перевірка адекватності моделей за результатами виявлення супутніх пусків балістичних ракет та ракет носіїв США, що підтвердило вірність вибраних моделей».
Незважаючи на непогані результати випробувань, система конструкції мала ряд суттєвих недоліків. Як відмічали самі спеціалісти «… в процесі підготовки … випробувань нам прийшлось вирішувати ряд практичних проблем, які були викликані тим, що до експлуатації приймалось абсолютно нове устаткування, яке не мало аналогів у світі … «.
При введенні в експлуатацію об’єкту, радар працюючи на частотах 3,26–17,54 МГц та передаючи сигнали з інтервалом у одну десяту секунди, почав видавати дивні звуки. Нагадували вони стукіт дятла. Звучання технологічного «птаха» заглушало високочастотні передавачі, а випадкова частота стрибків навіть порушувала мовлення радіоаматорів та громадських передач в інших країнах.
До того ж, частина діапазону робочих частот радару співпадали з системами цивільної авіації та риболовецького флоту європейських держав. Все це порушувало стандарти міжнародного радіомовлення. Іноземні спецслужби одразу виявили причини подібних перешкод передач.
СРСР отримало офіційне звернення від західних країн щодо випливу ЗГРЛС на безпеку функціонування цивільної авіації та морського судноплавства. Незважаючи на те, що Радянський Союз всіляко заперечував існування секретного об’єкту, перед розробниками системи була поставлена задача по усуненню даного недоліку.
Читайте також: Вело маршрут та екскурсії на каяках – відродження Чорнобиля
Незважаючи на численні допрацювання станції, її так і не перевели у бойовий режим роботи – роками проводили лише випробування. Ба більше, за допомогою радару неможливо було ефективно визначати окремі цілі чи невеликі групи цілей.
ЗГРЛС працювала надійно лише у випадках масованих атак балістичних ракет вірогідного противника. Наприклад, ймовірність визначення групових цілей становила 0.7, в той час як окремих — 0,1-0,2.
До того ж, секретний об’єкт споживав велику кількість електроенергії. Фактично, його живив один енергоблок АЕС, а ціна на будівництво радара виявилася вдвічі більшою, ніж зведення всіх енергоблоків Чорнобильської атомної станції.
У вересні 1986 року станцію офіційно мали поставити на бойове чергування. На жаль, аварія на ЧАЕС не дозволила цим планам реалізуватися. Спочатку об’єкт був законсервований, але пізніше стало ясно, що при існуючому рівні радіації обслуговування та робота радару неможливі.
З цієї причини частину особливо цінного устаткування ЗГРЛЗ вирішили вивезти до росії. Після здобуття Україною незалежності, з’явилася ідея підірвати конструкцію, але ця пропозиція одразу була відкинута через радіаційну загрозу. Рішення повного демонтажу об’єкту теж не було затверджене через великі витрати. Таким чином, влада вирішила залишити антену непорушною.
Зараз ця гігантська конструкція привертає сталкерів і туристів з України та за кордону. У 2021 році за ініціативи Міністерства культури радіолокаційну станцію «Дуга» в Чорнобилі занесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.
«Із часом об’єкти, що розташовані в Чорнобильській зоні, поступово руйнуються. Якщо не вживати жодних заходів – Зона з роками буде спустошуватися. Цього не можна допустити, адже наша спадщина – не лише місцевість навколо електростанції. А й будівлі на її території», – зазначав міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко
Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм 
, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!
