Дружба з Елеонорою Рузвельт, надздібності та нещасливе кохання: топ-10 фактів про легендарну снайперку Людмилу Павличенко

13:09  |  10.05.2021
Людмила Павличенко

Події Другої Світової війни багаті на подвиги та імена справжніх героїв того часу. Саме вони, прості люди, ціною власної долі, приносили себе в жертву в ім’я перемоги над ворогом і на благо своєї країни. Однією з таких була Людмила Павличенко — найуспішніший снайпер Другої Світової війни, яка залишила позаду себе навіть вправних в цій справі чоловіків і 309 німців, серед яких десятки офіцерів армії Гітлера.

Життя до війни

Людмила Павличенко в студентські роки

Людмила Павличенко народилася в місті Біла Церква 12 липня 1916 року. Проживала там до 14 років, згодом сім’я переїхала до Києва. Паралельно з навчанням в десятому класі почала працювала шліфувальницею на заводі «Арсенал». В 1937 році вступила на історичний факультет Київського університету. Студенткою займалася планерним і стрілецьким видами спорту. Німецько-радянська війна застала Людмилу в Одесі на дипломній практиці. З перших же днів військових дій дівчина добровольцем пішла на фронт.

Розлучитися з некоханим першим чоловіком завадила війна

Людмила Павличенко

Коли Людмилі було 15 років вона вперше закохалася. Роман тривав недовго і з часом перервався, проте згодом Людмила дізналася про свою вагітність. Тоді її тато, який на той час був офіцером НКВС, відшукав батька дитини і змусив одружитися. Але міцну родину пара створити не змогла, через деякий час подружжя розійшлося. Людмила збиралася подати на розлучення та повернути своє дівоче прізвище, проте не дозволила війна.

Читайте также: Як це було: Київ в окупації

Надздібності Людмили Павличенко

Людмила Павличенко

Існує версія того, що у Людмили Павличенко була особлива будова очного яблука. Окрім чудового  зору, вона відзначалася тонким слухом, дивовижною інтуїцією та вражаючою пам’яттю.  Вона напам’ять знала балістичні таблиці, якнайточніше визначала відстань до об’єкта з поправкою на вітер, ліс відчувала так, немов була звіром. Поговорювали, ніби вона заговорена від смерті знахаркою і ніби чула все в радіусі півкілометра.

Втім, все легенди про свої надздібності Людмила розсіяла сама: «Ненависть загострила мій зір і слух, зробила мене хитрою і спритною; ненависть навчила мене маскуватися і обманювати ворога. Нічим не можна вгамувати спрагу помсти. Поки хоч один загарбник ходить по нашій землі, я буду нещадно бити ворога».

«Рекорд» снайперки

Людмила Павличенко

За час війни Людмила була єдиним снайпером, на рахунку якого виявилося 309 німецьких військових, включаючи кілька десятків офіцерів. «Коли я пішла воювати – спочатку відчувала одну тільки злість за те, що німці порушили наше мирне життя. Але все, що я побачила потім, породило в мені почуття такої незгасимої ненависті, що її важко висловити будь-чим, окрім кулі в серце гітлерівця», – говорила снайперка.

Читайте:  В СНБО говорят, что локдаун будет на 100%

Читайте также: Новая Украина ценой собственной жизни: харьковчане, погибшие 20 февраля на Евромайдане

Єдине справжнє кохання

Олексій Киценко і Людмила Павличенко

На фронті Людмила Павличенко познайомилася з снайпером Олексієм Киценко. Саме його до кінця своїх днів снайперша згадувала, як справжню любов. Вони воювали разом, разом днювали-ночували. Незабаром Леонід і Людмила подали рапорт командуванню про укладення шлюбу, однак в 1942-му Кіценко загинув під час виконання завдання. Він був важко поранений та помер прямо у Людмили на руках. Тоді ж загинула майже вся її 25-та Чапаївска дивізія, а вона чудом врятувалася, проте стріляти більше не змогла – від стресу і напруження почали тремтіти руки.

«Незламна»

Фільм "Незламна"

У квітні 2015 року на екрани вийшов фільм “Битва за Севастополь”, присвячений Людмилі Павличенко. Проте через російсько-український конфлікт на території України даний фільм вийшов у прокат під назвою “Незламна”. У даній стрічці Людмила Павличенко представлена ​​як етнічна українка. За  словами Сергія Мокрицького – режисера стрічки, цей фільм передусім – не про війну, а про дивовижну українську дівчину зі складною долею. Картина охоплює період з 1937-го по 1957 рік.

Читайте также: Блокада Донбасса: истинные причины по мнению харьковчан

Пісня про снайперку

Людмила Павличенко

В 1942 році Людмила Павличенко в складі радянської делегації відвідала США і Канаду. Американська публіка з великою помпезністю зустрічала “дівчину-снайпера, українську героїню”. Людмила побувала в Чикаго, Міннеаполісі, Денвері, Сіетлі, Сан-Франциско. А в Голлівуді зустрілася навіть із Чарлі Чапліном. Імовірно, саме тоді американський співак і музикант Вуді Гатрі написав пісню «Miss Pavlichenko», однак записана вона була тільки 1946 року.

Зважаючи на те, що Людмила Михайлівна Павличенко пішла із життя досить рано, а саме 27 жовтня 1974 року, то цілком можливо, що вона так і не почула цієї пісні, в якій співак звертався до українки: «Більш ніж три сотні нацистів загинуло від твоєї зброї» (For more than three hundred nazis fell by your gun).

«Джентльмени, чи не здається вам, що ви дуже довго ховаєтеся за моєю спиною?!»

Людмила Павличенко на поштовій марці 1976 р.

Саме там, у США, під час одного з виступів, якими Людмила надихала союзників, вона виголосила одну з найкрилатіших своїх промов: «…Джентльмени, — рознісся над багатотисячним натовпом присутніх дзвінкий голос. — Мені двадцять п’ять років. На фронті я вже встигла знищити триста дев’ять фашистських загарбників. Чи не здається вам, джентльмени, що ви дуже довго ховаєтеся за моєю спиною…?!» Послідувала пауза, а потім аудиторія вибухнула овацією.

Читайте:  В Киеве демонтировали памятник в честь дружбы с Москвой

Дружба з Елеонорою Рузвельт

Людмила Павличенко під час зустрічі з Елеонорою Рузвельт

Павличенко, яка приїхала в 1942 році з радянською делегацією в Америку дуже сподобалася Елеонорі Рузвельт — дружині президента США. В ході спілкування вони сильно подружилася та впродовж довгих років продовжували листуватися, а в 1957 році Елеонора навіть прилетіла в гості до Людмили в Москву.

Життя після війни

Людмила Павличенко

У 1943 році Павличенко отримала звання Героя Радянського Союзу, після війни вона закінчила університет, працювала науковим співробітником Головного штабу ВМФ, в комітеті ветеранів війни. З життя пішла у віці 58 років. Причиною смерті став цироз печінки.

Руслана Сторожук

Читайте Мой Киев в Телеграме telegram ico!

Если вы нашли опечатку на сайте, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: