12 серпня 1962 року через канал радіозв’язку на весь Всесвіт зазвучала українська пісня «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю». Виконав її перший льотчик-космонавт, двічі герой Радянського Союзу, генерал-майор авіації, уродженець Узина, що на Білоцерківщині, Павло Попович.
В пострадянських країнах він більш відомий як «космонавт номер чотири». Міг би стати і «номером один», але партійне керівництво вирішило інакше. З політичних переконань першість в космосі, і не тільки, тоді віддавалася росіянам…
Павло Попович народився у місті Узин Білоцерківського району Київської області. Дитинство хлопчика було звичайним, схожим на життя багатьох інших юнаків того часу, окрім однієї особливості. Молодик ще з ранніх років почав цікавитися літальними апаратами і мріяв освоїти професію, що поєднувала б його з небом.
«Під Узином є великий аеродром, а тому я мріяв ще змалку стати льотчиком і обов’язково – винищувачем», – розповідав Павло Романович.
З приходом фашистської навали, здавалося, що це прагнення може так і залишитися нездійсненною мрією. Однак зі звільненням Київщини від загарбників, з’явилися реальні шанси на її здійснення. Розповіді знайомих про «залізних птахів» ставали лише черговим джерелом натхнення для юного Павла Поповича.
«Тоді я працював водовозом у пекарні, що забезпечувала хлібом військовий гарнізон. Не можу не згадати одного знайомого — Семеновича. Саме він мені, малому, розповідав про літаки та небо», — пригадував космонавт.
Після закінчення військово-повітряних навчальних закладів, Павло Попович отримав можливість побачити безмежний космічний простір. Проте перед тим як безпосередньо відправитися в небо, йому необхідно було пройти інтенсивну підготовку та жорсткий відбір.
Підготовка включала в себе комплекс фізичних та психологічних тренувань, вивчення різних аспектів космічної техніки і науки, а також потрібно було пройти спеціальні завдання: польоти на літаках у умовах невагомості, випробування на центрифузі, вібростенді і термокамері.
З деяких джерел відомо, що під час підготовки Павло Попович витримував гравітацію 12 G (тобто його «тиснуло в підлогу» ще 12 Поповичів). Для порівняння, сучасні космонавти зазнають навантажень втричі менше.
Частиною психологічної підготовки було тривале перебування в сурдокамері. Там людина в умовах ізоляції, без звуків та світла перебуває у повній самотності. Подібні випробування мають великий вплив на психіку та фізичний стан людини.
Павло Попович показав тоді відмінний результат. В принципі, як і на всіх інших етапах підготовки. Він став одним із шести кандидатів для виконання першого у світі космічного польоту.
У Москві вже теж визначилися з шісткою кандидатів для космічних польотів: Гагарін, Титов, Ніколаєв, Биковський, Карташов (пізніше його замінили на Мелінбурга) і Попович. Останній розумів, що йому навряд чи випаде шанс відправитися в космос першим, адже через політичні обставини в пріоритеті були росіяни.
Тоді представниками цієї нації були Юрій Гагарін та Герман Титов. Останньому на заваді до першості стало власне ім’ям. Воно вважалося не зовсім “вдалим” як для першого космонавта “країни робітників і селян”, тому він полетів другим.
Сергій Павлович Корольов — конструктор космічних кораблів сказав: «Першими полетять Гагарін і Титов, а ви, хлопці, уособлюватимете дружбу народів — українець і чуваш» (про Попова та Ніколаєва).
Українець Павло Попович став четвертим космонавтом Радянського Союзу, який 12 серпня 1962 року здійснив свій перший космічний політ, що в свою чергу став ще й першим груповим космічним польотом. На відстані 5-6 кілометрів один від одного кораблі «Восток-4» (Попович) та «Восток-3» (Ніколаєв) мали виконати ряд завдань.
Їхня місія включала проведення різних наукових та технічних експериментів, а також взаємний візуальний контакт на орбіті. Космонавти фотографували кораблі один одного, проводили перші експерименти з радіозв’язку між апаратами на навколоземній орбіті.
Додатково до цього, вони брали участь у військовому експерименті, де «Восток-4» повинен був засікти «Восток-3», що виконував роль військового супутника-цілі.
Історія зустрічі двох кораблів доволі кумедна. Почувши в мікрофонах голос Ніколаєва:
— «»Беркут», я — Сокіл», — Попович вирішив відповісти зовсім не по уставу.
— «Андрюшо, я тебе чую, чую добре!»
— Який я Андрюша? Я — «Сокіл», — відповів розгублений та дисциплінований Ніколаєв.
— «Та кинь ти, Андрюхо! Переможців не судять. Подивися, яка тут краса!» — відповів Попович.
А ще на орбіті Павло Попович вперше виконав відому українську пісню «Дивлюсь я на небо, та й думку гадаю…». Цікаво, що «Соколом», як вже зазначалося раніше, був його товариш Ніколаєв, а Попович мав позивний «Беркут».
Тоді українська мелодія лунала одночасно як у космосі, так і на Землі. Під час цього польоту відбулися перші відеорепортажі з орбіти, які транслювали по телебаченню СРСР та в системі Інтербачення.
Після повернення на Землю Павла Поповича часто запитували, чому українські пісні такі сумні. Відповідав він, що його народ завжди першим давав відсіч атакам загарбників, і пісні були відображенням цієї боротьби. Не було настрою для веселощів типу «Малинки-Калинки».
Павло Попович, український космонавт, відзначився двома значущими космічними польотами. Під час першої експедиції він перебував у космосі протягом 2 діб 22 годин 57 хвилин. Доповідаючи Хрущову про політ, він сказав рідною мовою: “Я перший радянський космонавт з України!”.
По завершенню цього польоту йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу, а В’єтнам відзначив його званням Героя Праці за вагомий внесок у розвиток космічної науки.
Другий космічний політ Павла Поповича відбувся з 3 по 19 липня 1974 року. Під час цього польоту він був командиром космічного корабля «Союз-14» і разом з бортінженером Юрієм Артюхіним виконав різноманітні наукові дослідження, зокрема вивчали Землю, атмосферу, космічний простір.
Також вони займалися біологічними дослідженнями та виконували завдання для військово-промислового комплексу СРСР. Ці польоти були важливими для розвитку космічних досліджень і внесли значний внесок у науку та технології космічних польотів.
Павло Романович ніколи не забував про свою рідну Україну, де він народився, де минули його дитинство та юність. Розповідаючи про свої враження від космосу, Павло Романович зазначав: “Коли літав, згадував Україну, мій рідний Узин, тополі край дороги, верби над Россю, дім, в якому виріс, рідних, друзів. І так закортіло додому…”.
До кінця життя пишався своїм українським походженням і тією честю, яка випала на його долю. Так, 2001 року в інтерв’ю українському журналу “Авиация и Время” він сказав:
“Якщо уважно проаналізувати, космонавтика походить з України. Лишень подивіться: Кибальчич, Кондратюк, Корольов, Челомей, Янгель, Глушко… Українці зробили величезний внесок у розвиток світової космонавтики. І я українець, до того ж перший український космонавт, і я пишаюся цим”.
Помер перший космонавт-українець, двічі Герой Радянського Союзу, генерал-майор авіації 29 вересня 2009 року на відпочинку в селищі Гурзуф у Криму від інсульту. За тиждень йому мало виповнитися 79 років.
Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм 
, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!
