В передмісті Києва, в невеличкому, але дуже затишному містечку Ірпінь, на березі одноіменної річки розташувався дуже цікавий дім. Переоповідають, що цей будинок дуже загадковий і приховує в своїх стінах чимало таємниць. А ще в ньому живе привид молодої балерини…
Один з найбагатших промисловців Києва Іван Чоколов разом зі своїм братом Михайлом заснував на Поділі винокурно-дріждовий завод. Незважаючи на спільний родинний бізнес, чоловік фактично не займався справами підприємства.
Він віддавав перевагу громадській діяльності, виступав за скасування кріпацтва та навіть обирався на кілька термінів поспіль гласним Думи.
А ще володів кількома друкарнями, які, видавали книги, брошури, географічні атласи, нотні збірки. Упорядковував поетичні збірки відомих українських поетів тощо.
В особистому житті Іван теж прагнув певної незалежності. Вже в доволі зрілому віці, незважаючи на свій шлюб, багатий промисловець закохався в молоду балерину.
Щоб дружина не запідозрила його зраду, Чоколов вирішив побудувати на березі річки Ірпінь любовне гніздечко, в якому таємно зустрічався з молодою танцівницею.
Чи то через постійну зайнятість чи через небезпідставні підозри жінки, купець все рідше навідував свою коханку. Балерина запідозрила щось неладне, а коли дізналася про наявність в чоловіка сім’ї не витримала подібної новини та в розпачі здійснила на горищі будинку самогубство.
Переоповідають, що з тих пір в домі живе привид тієї дівчини. Він інколи з’являється в парадній залі, сідає поблизу каміну і очікує на появу свого коханого.
Читайте також: Будинок з ірисами — як у Києві з’явився та чим прославився зелений дім Грабара
Згодом, після смерті Івана Чоколова, який за деякими даними раптово помер від алкогольного сп’яніння, історія будинку продовжилася.
В 1936 році рішенням Раднаркому УРСР дім разом з прилеглою до нього територією був переданий Союзу письменників України та отримав назву Будинок творчості.
Важко знайти такого письменника, який хоч раз не побував в так званій ірпінській творчій Мецці. Кімнати маєтку впровж багатьох років не пустували, а деякі з них навіть отримували імена поетів, які найчастіше оселялися там.
До прикладу, в центральному корпусі будинку була «тичинівська» кімната, адже саме в ній полюбляв зупинятися Павло Григорович Тичина. Саме на ірпінській землі вперше з його власних вуст прозвучав вірш «Чуття єдиної родини».
«Того ж таки літа з ініціативи Павла Григоровича було здійснено невеличкий письменницький десант на човні вниз по річці Ірпінь., аби поласувати юшкою. І тут я побачив Тичину, якому «ніщо людське не чуже»…
Піймавши на вудочку маленьку пліточку, поет бурхливо реагував на удачу – радів і стрибав на одній нозі, мов хлопчисько, жартома вихваляючи себе як неперевершеного рибалку…
Купаючись, пірнав надовго під воду, добре плавав наввимашки, викликаючи охочих позмагатися на швидкість, його піднесений настрій заполоняв усіх» (Сергій Воскрекасенко «Тичина в Ірпені»)
Читайте також: Графський дім у Ворзелі — або як в Уваровому домі транслювали кіно
Атмосфера перебування в будинку була неймовірною. Чого тільки вартували ландшафтні дизайни з алеями та клумбами, розмаїття буйної зелені та доглянутих доріжок.
А ще ж мальовнича річка Ірпінь та набережні для прогулянок уздовж води. Тож не дивно що така невимушена та специфічно-романтична вабила до себе письменників.
В Ірпінському маєтку завжди панувала дружня атмосфера. Митці спілкувалися між собою, жартували, обговорювали актуальні події, рецензували, іноді сперечалися, а найголовніше творили.
Саме тут народилася легендарна «Рідна мати моя…» Андрія Малишка. Тут Майборода вперше наспівав свої «Білі каштани». Натан Рибак тут писав «Переяславську раду» тощо.
У 1938-му році ірпінський Будинок творчості письменників став так званим центром управління колективу перекладачів «Кобзаря» на російську мову. Очолював роботу Максим Рильський, а Олександр Довженко в місті знімав кадри для своїх фільмів.
«На тихому Ірпінському березі написано чимало книг. Перелічити їх не так просто…І не просто назвати письменників різних поколінь, котрі обирали Ірпінь для відпочинку, роздумів і праці.
Хто з них був першим?…Може, Леся Українка? Вона милувалася цими зеленими луками і цими заповідними лісами, і вона не раз гостила в Ірпені. Бували тут і Панас Мирний, і Карпенко-Карий, і Олександр Купрін, і Степан Васильченко – скільки їх, гучних і славних імен!» (Петро Сєвєров «Зелене містечко»)
Читайте також: Покинутий палац Остен-Сакенів — від розкішного палацу до згарища
На жаль, вже багато років ірпінський Будинок творчості письменників не є центром натхнення, таланту і фантазії. Дім занедбав, бруківка розсипалася, територія заросла деревами. А з приходом в 2022-му році до міста кацапської навали маєток був ще й розгромлений та «згвалтований» московитами.
Сьогодні місто Ірпінь потроху оживає і відроджується. Можливо колись, з часом, в Будинку творчості письменників знову загориться творче поетичне вогнище уже оновленої України.
Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм 
, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!
[…] Однією з колишніх специфічних рис вулиці був колись свого часу і свого роду видавничо-поліграфічний комплекс підприємств та закладів. Так, у будинку №91 містилися представництва німецьких фірм «Клейм та Унігер», «Закс і Ко», «Альберт і Ко» з виробництва друкарського приладдя, шрифтів, ротаційних машин, і там же — друкарня Хорошанського. […]