Андріївська церква займає особливе місце серед численних історичних пам’яток Києва. Цей шедевр західноєвропейської барокової архітектури, що височіє над київським Монмартром — Андріївським узвозом, приваблює киян і гостей столиці не лише своєю пишною красою і незвичним місцем розташування, а й численними легендами, з якими пов’язана історія цього храму. А вона, як відомо, почалася задовго до появи самого міста.
Лаврський чернець Нестор, відомий як автор і упорядник “Повісті минулих літ” свідчить, як на одному з київських пагорбів апостолом Христовим Андрієм Первозваним було здійснено пророцтво про заснування Києва.
Вважається, що саме на тому місці, де святий встановив хрест і сповістив про майбутній “великий город і благодать Божу” спочатку було збудовано дерев’яну Хрестовоздвиженську церкву, а згодом постав величний храм на його честь. Ця красива легенда здавна надихає киян, але чи можна ставитися до неї, як до історичного факту? Чи міг апостол Андрій, один з учнів Христа мандрувати територією сучасної України?
Згідно з “Житієм апостола Андрія Первозваного”, написаним ченцем із Константинополя Єпифанієм у Х ст., святий дійсно відвідував узбережжя Чорного моря і піднімався берегами древнього Борисфена (сучасного Дніпра) на північ. Тож, цілком імовірно, що Андрій міг дістатися київських пагорбів і навіть піднятися на один із них.
Але що саме проголосив вражений дивовижним краєвидом апостол достеменно невідомо, бо літопис, написаний багатьма століттями пізніше — це єдине історичне джерело, що цитує його слова. Щодо хреста, нібито встановленого Андрієм на дніпровських кручах, слід зазначити, що хрест як символ християнства почали використовувати лише з IV ст. — набагато пізніше описаних у літописі подій.
Читайте також: Костел святого Миколая: неоготичний шедевр, якому більше 100 років
Андріївська церква будувалась як храм царського дому Романових у Києві. Розпорядження про початок будівництва видала донька Петра, І російська імператриця Єлизавета у 1744 році. Вона особисто брала участь у закладці першого каменю у підмурів’я майбутньої церкви. Серед істориків побутує думка, що неостанню роль у цих подіях відіграв фаворит і ймовірний коханець цариці Олексій Розумовський. На його прохання Єлизавета відвідала його рідну Гетьманщину і звернула особливу увагу на Київ. Місто так сподобалось імператриці, що вона вирішила збудувати неподалік Києво-Печерської Лаври свою резиденцію (нині — Маріїнський палац).
Трактування літописної оповіді виявилось доволі оригінальним. Зображена на передньому плані дівчина одягнена у традиційну українську спідницю, римський воїн має козацькі вуса, а обличчя вершника видається дуже знайомим.
Напередодні історичного візиту монаршої особи до Києва було збудовано спеціальну переправу через Дніпро — плавучий міст. Керував надважливим будівництвом француз Даниїл де Боскет. На той момент інженер досліджував стан київських оборонних споруд. Невдовзі саме йому було доручено обстежити складний рельєф гори, де мав постати новий храм.
Як відомо, автором проекту Андріївської церкви був славетний італієць Бартоломео Растреллі, на той час — головний архітектор всієї Російської імперії. Не дивлячись на свою зайнятість (будівництво Смольного монастиря у Санкт-Петербурзі) він погодився взятись за новий проект у Києві.
Растреллі працював над кресленнями, постійно узгоджуючи свої задуми із самою царицею. Замовниця переймалась найменшими деталями оздоблення “сімейного” храму і тому з натхненням керувала діями архітектора. Зокрема, пурпуровий колір іконостасу, що є колоритною родзинкою інтер’єру, обирала згідно своїх смаків особисто Єлизавета Петрівна.
Попри те, що саме Растреллі є автором архітектурного проекту церковної будівлі, зовнішнього і внутрішнього оздоблення, іконостасу, кафедри для проповідей та ківорію, сам зодчий насправді ніколи не відвідував Київ і не бачив свого дітища на власні очі. Процес будівництва контролювався дистанційно з Петербурга.
Хто ж здійснював реалізацію задуму великого Растреллі в Києві? Це доручили російському архітектору Івану Мічуріну, який з перших днів роботи зіткнувся з неабиякою інженерною проблемою — великою кількістю грунтових вод.
Дійсно, місце для зведення храму виявилося не простим. Під час будівництва довелося відводити частину підземних джерел вниз на Поділ. Завдяки цій технології на Контрактовій площі з’явився один з перших київських фонтанів — Самсон. Вода до нього надходила з Андріївської гори дерев’яними трубами.
Нещодавно реставратори, розбираючи святий престол, неочікувано натрапили на сенсаційну знахідку — послання з минулого. Під скляним ковпаком знайшли текст, який там зберігався з 1767 року, з точною датою освячення.
Незважаючи на те, що храм розмістили на стилобаті — прямокутній споруді, що заглиблена в землю майже на 5 метрів, грунтові води продовжували створювати серйозні проблеми і періодично загрожували храму руйнацією.
Через це виникла ще одна легенда — про магічне джерело, що нібито з’явилося на місці, де святий апостол Андрій встановив свій хрест і де тепер знаходиться церковний престол. Віряни були переконані, що нестримні води рано чи пізно вирвуться назовні й затоплять все навкруги. Цією небезпекою вони пояснювали і відсутність на Андріївській церкві дзвонів, вібрація від яких могла збурити “вселенський потоп”.
Церковні дзвони дійсно не були передбачені проектом, але не через небезпеку затоплення Києва і всього світу. Річ у тім, що потреби дзвонами збирати паству на службу Божу щонеділі не було. Відправляти літургію в палацовому храмі передбачалося лише у випадку візиту до міста представників монаршої сім’ї та на великі релігійні свята.
Читайте також: 10 украинских замков и дворцов, которые навсегда могут исчезнуть
Будівництво Андріївської церкви тривало понад 20 років, і його фундаторка до урочистого освячення у 1767 році не дожила. Її пам’ять вшанували згідно із цікавою українською традицією розміщувати в церкві портрети її благодійників — ктиторів. Ктиторський портрет Єлизавети Петрівни довгий час розміщувався в храмі, але до наших днів не зберігся. Інші живописні твори, що представлені в інтер’єрі пам’ятки, також становлять не менший інтерес для дослідників.
Один з них — “Таємна вечеря”, що розташована у вівтарній частині. З цим твором пов’язаний цікавий міф. Довгий час вважалось, що ікону написав славетний Леонардо да Вінчі, а храму її нібито подарувала імператриця Катерина ІІ. Ця версія певний час додавала царському храму ще більшого авторитету і неабияк тішила містян. Та згодом з’ясувалося, що автором “Таємної Вечері” є російський художник Олексій Антропов.
Ще один твір, який довго залишався неатрибутованим — “Вибір віри князем Володимиром”. В основі сюжету — оповідь Нестора Літописця. На масштабному полотні зображено представників різних церков: католиків, православних, мусульман та іудеїв. Київський князь, що сидить на підвищенні у соболевій мантії, уважно слухає представника Візантії, який тримає перед ним розгорнуту книгу.
Цю картину у різьбленій рамі було передано Андріївській церкві у 1844 році на честь святкування ста років від моменту її заснування російським графом Дмитрієм Шереметьєвим. Оскільки підпису автора на полотні немає, довгий час його вважали твором невідомого художника ХІХ ст. Після багаторічних досліджень реставратори з’ясували, що картину написав латиський художник Йоганн Еггінк.
Незвичайну історію має живописна робота одного з учнів Карла Брюллова Платона Бориспольця “Проповідь апостола Андрія”, що розташована праворуч від іконостасу. Художник написав її у Парижі, сподіваючись здобути європейське визнання. Трактування літописної оповіді виявилось доволі оригінальним. Зображена на передньому плані дівчина одягнена у традиційну українську спідницю, римський воїн має козацькі вуса, а обличчя вершника видається дуже знайомим. Якщо придивитись уважніше, то в цьому образі легко вгадуються риси Тараса Шевченка, з яким автор товаришував. На жаль, національний колорит у Європі не оцінили.
Створюючи картину Борисполець й гадки не мав, що вона згодом опиниться в Андріївській церкві і прославить його ім’я. Втративши зір, митець передав її київському митрополиту Арсенію, який швидко і без вагань знайшов для картини належне місце. З 1867 року й дотепер полотно прикрашає інтер’єр храму.
У січні 2019 року сталася епохальна подія — Українська церква отримала від синоду Вселенського патріархату у Стамбулі томос на автокефалію із відновленням ставропігії. Видається цілком закономірним, що саме Андріївську церкву з її легендарною історією було обрано для проведення богослужінь Константинопольським патріархом і його представниками в Україні.
Нещодавно реставратори, розбираючи святий престол, неочікувано натрапили на сенсаційну знахідку — послання з минулого. Під скляним ковпаком знайшли текст, який там зберігався з 1767 року, з точною датою освячення.
Наразі в храмі тривають реставраційні роботи, по завершенню яких двері історичної та культурної пам’ятки знову відкриються для вірян, поціновувачів мистецтва і всіх охочих. І хтозна, можливо Андріївська церква відкриє нам свої нові таємниці.
Катерина Шевчук
Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм 
, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!
[…] Читайте также: Андріївська церква: міфи і реальність […]
[…] Читайте также: Андріївська церква: міфи і реальність […]