Алла Горська - пригоди на Київщині, художня майстерня та вбивство

Алла Горська. Автопортрет

Алла Горська — художниця-шістдесятниця, яка належала до плеяди української інтелігенції. Все своє коротке життя малярка відстоювала свободу. Вона прагнула жити у вільній країні і, народившись б зараз, — могла б взяти зброю до рук, щоб захистити країну. Аллу вбили, адже радянський режим не любив тих, хто мав сміливість говорити — жінці проломили голову та залишили помирати. Сьогодні згадуємо про незвичайну жінку, про її кохання, життя та громадянську позицію.

Кримське коріння

Алла Горська народилася у вересні в місті Ялта. Маля застало останні сонячні промені і ще тепле море. Батько дівчинки був одним із організаторів радянського кіновиробництва. Людина, творча за натурою — він не тільки добре виконував свою працю, але й привчав малу доньку до тонкого мистецтва кіноіндустрії. До слова, тато Алли певний час очолював кіностудію “Ленфільм”, яка була однією з найпопулярніших на той час.

Мати дівчинки працювала вихователькою в дитячих санаторіях, тож нерідко і мала Алла була на роботі з мамою. Пізніше жінка працювала художником-костюмером у Ленінграді. Загалом, родина Горської була прикладом привілейованої сім’ї у тогочасному суспільстві: батьки добре заробляли, мали повагу серед товаришів і все складалося добре, допоки не прийшла війна. Батько дівчинки незадовго до нападу Німеччини на СРСР поїхав керівником групи до Монголії на зйомки фільму «Його звуть Сухе-Батор», а от брат Арсен вступив до лав народного ополчення — в піхотному бою чоловік загинув.

Переживши блокаду у Ленінграді, Алла з матір’ю переїжджають до Алмати, а звідти до Києва, де родина починає нове життя. Тато Горської обіймає посаду директора кіностудії, а мама працює костюмером. Життя потроху налагоджується, але втрата брата позначається на всій сім’ї.

Читайте також: Циклічна історія. Частина 8. Становлення одного з найславетніших українських гетьманів Івана Мазепи

Справи малярські

Алла з відзнакою закінчила столичну художню школу імені Тараса Григоровича. Талант дівчинки до малярства помітив викладач Володимир Боднаренко — саме він допомагав юнці опановувати техніки малювання. Після закінчення навчання Горська вступає на живописний факультет Київського художнього інституту. Допитлива студентка завжди хотіла знати більше — вона могла годинами досліджувати важкі техніки та завжди мала, що запитати у викладачів.

У студентські роки Алла познайомилися зі своїм майбутнім чоловіком Віктором Зарецьким. Історія кохання цих двох зворушлива — обоє мали тягу до малярства, обоє не лізли за словом у кишеню. Згодом пара відкрила власну художню майстерню на вулиці Філатова.

Фотографія інтер’єра ресторану «Наталка» (первісна назва «Полтава»). Розписи Алли Горської у співавторстві з Віктором Зарецьким і Борисом Плаксієм. Репродукція з альбому «Ресторани і кафе Києва». 1969 рік

Ця маленька мрія стала для них реальністю завдяки важкій праці. Алла не боялася роботи — натхнення черпала там, де тогочасні жінки не ступали. До прикладу, чимало її робіт створені за спостеріганням того, як працюють шахтарі у Донецьку.

Тендітна дівчина, жвава та говірлива, вона сиділа разом із роботягами та розмовляла про життя. Власне, за її роботи шахтарського циклу Горська була включена до Спілки художників, з якої потім була успішно виключена — за те, що наважилася зробити вітраж із зображенням Тараса Шевченка.

Читайте також: Столичні толоки — як кияни організовують суспільний простір

Мандрівки світом і Україною

Алла Горська з товаришами: Григорій Синиця, Василь Стус і Віктор Зарецький. Донецьк, 1966

Горська любила нові горизонти і була частиною шістдесятників, її товаришами була тогочасна інтелігенція, яка прагнула зробити Україну незалежною, зокрема Василь Стус та Галина Севрук. Художниця чимало часу провела у мандрівках. Так, за своє коротке життя вона побувала у Середній Азії, відвідала Самарканд, Бухару та Ургенч. В мандрівках створювала нові полотна аквареллю, у всіх починаннях Горську підтримував її чоловік. Ці двоє були немов пташки-нерозлучники.

1965 рік для української інтелігенції був точкою відліку до масових незаконних арештів, які ініціювала радянська влада. Після арештів близьких по духу людей Горська стала на захист репресованих.

Жінка активно бере участь у правозахисному русі — власне, саме це і почало муляти очі владі СРСР. Художниця і раніше потрапляла у немилість через свої проукраїнські погляди, але з активізацією правозахисного руху вона стала кісткою в горлі тоталітарної машини. Цю кістку дали наказ ліквідувати.

Читайте також: Повітряна тривога, або як живе Львів під час війни

Вбивство

Похорон Алли Горської. Біля автобуса під будинком художніх майстерень по вул. Філатова. Київ, 7 грудня 1970 року

Горську почало переслідувати КДБ — жінку намагалися залякати. Часом навіть не ховаючись, ділки йшли за художницею. Чималу роль зіграла діяльність малярки, адже вона разом з Лесем Танюком та Василем Симоненком оприлюднила факти масових розстрілів киян у Биківнянському лісі. Це місце стало могилою для науковців, митців та всіх тих, кого не влаштовував сталінській режим. Сьогодні геноцид українського народу у Биківні прирівнюють до трагедії Аушвіцу та Катинського розстрілу.

У віці 41 рік Горську вбила російська влада — жінку знайшли з проломленою головою. Повертаючись назад, пояснимо, як було сплановане вбивство. 27 листопада 1970 року Алла мала поїхати у Васильків до свекра, щоб забрати швейну машинку. Першочергово жінка мала їхати додому з чоловіком.

Алла Горська. «Козак Мамай». Картон, олія. 1960-ті

Однак кадебісти подбали про те, щоб вона була сама. Ввечері перед поїздкою до пари завітала дружня компанія, весь вечір провели за розмовами з вином, а зранку Віктор не прокинувся. Алла вирішила не турбувати коханого і пішла сама. Вона мала повернутися ввечері 28 листопада, але її не було.

Зарецький з товаришами прокинулися лише об 11 дня — схвильований чоловік подався дзвонити до Алли, але не зміг додзвонитися. Віктор помчав у Васильків, втім було вже пізно. В цей час Горська лежала у домі свекра у льосі з пробитою головою, а самого свекра знайшли з відрізаною головою на залізничній колії. Спочатку радянська влада звинуватила у вбивстві самого Зарецького, потім вже його батька. На похорон Алли Горської зібралися сотні людей, ховали жінку у закритій труні.