8 червня 1949 року вперше був опублікований роман-антиутопія Джорджа Орвелла «1984». В описаних у книзі характеристиках вождя, державних інституцій, внутрішньої та зовнішньої політики чітко простежуються аналогії з СРСР епохи Йосипа Сталіна та сучасною путінською росією.
Більше того, чимало людей вбачають в цитатах із книги основні наративи рф під час війни з Україною. Наприклад, славнозвісне гасло партії з роману звучить «Війна – це мир, свобода – це рабство, неуцтво – це сила». Далі добірка найбільш видимих аналогій та цитат Орвелла з роману «1984».
В одній із цих імперій живе Вінстон Сміт – працівник міністерства правди, органу влади, що спеціалізується на знищенні та переписуванні минулого під нові стандарти. Крім того, воно займається пропагандою цінностей існуючого устрою.
Чоловік щодня бачить як те, що відбувається в реальному житті, перекроюється на догоду політичним інтересам правлячої еліти, і замислюється над тим, наскільки все це є правильним. У його душу закрадаються сумніви. Він заводить щоденник, якому сміливо повіряє свої думки.
З часом Вінстон все більше починає ненавидіти постулати свого уряду, який повністю нівелює права громадян і намагається чинити опір системі. Але чи є шанс протистояти проти цього безжального апарату, де людина – лише гвинтик у системі цієї машини?
У сучасній росії, хоч книга офіційно і не входить до списку забороненої літератури, за її роздачу можуть затримати та посадити до в’язниці (у російському місті Іваново (Московська область) затримали активіста Дмітрія Силіна, який безкоштовно роздавав книги Джорджа Оруелла «1984»).
Тоді як звичайних людей за дарування роману звинувачують в «дискредитації російської армії», офіційні особи всіляко намагаються відхреститися від небезпідставних порівнянь Океанії Орвелла з путінською державою.
Речниця російського міністерства закордонних справ Марія Захарова переконує, що роман-антиутопія «1984» англійського письменника описує не путінську країну, а сучасний Захід.
Але незважаючи на чергові безглузді заяви російських посадовців, аналогія не є необгрунтованою. Для прикладу, наведу кілька основних моментів з антиутопічного роману, які дуже сильно нагадують стан суспільства в радянській державі та, як наслідок, в путінській росії.
Вважається, що один із персонажів роману повністю змальований з генерального секретаря Комуністичної партії Радянського Союзу Йосипа Сталіна. Зовнішність і манера більшовицького диктатора майже у всьому збігається з описом лідера Океанії, який зображений в цьому творі.
Старший Брат постає суворим чорновусим чоловіком середніх років. За сюжетом, він є одноосібним та беззаперечним керманичем своєї країни. Його політика побудована на насильстві, терорі та залякуванні, з навіюванням постійного страху жителям своєї держави.
Частим лозунгом твору є: «На кожному майданчику зі стіни дивилася все та сама особа. Портрет був виконаний так, що, куди б ти не став, очі тебе не відпускали. СТАРШИЙ БРАТ ДИВИТЬСЯ НА ТЕБЕ».
Сучасним прототипом океанського диктатора називають російського диктатора володимира путіна. Можливо, за зовнішніми ознаками президент рф і не схожий на Старшого Брата, але дії та політика майже у всьому збігаються.
У своїй книзі-антиутопії Джордж Орвелл не залишає поза увагою цензуру та пропаганду, яка була жорсткою як і у радянському союзі, так і є в сучасній росії.
У книзі головний герой, працюючи в Міністерстві правди, вимушений фальсифікувати історію. Вінстон Сміт змінює фотографії й переписує історичні дані. Усе це заради маніпулювання людьми, щоб вони «звикали» до конкретної нав’язаної ідеології.
В СРСР основним об’єктом цензури була «антирадянська пропаганда». До неї включалося все, що не відповідало поточним ідеологічним установкам: військові та економічні секрети (наприклад, інформація про місця ув’язнення і географічні карти), негативна інформація про стан справ у країні (катастрофи, економічні проблеми, міжнаціональні конфлікти, негативні соціальні явища, тощо), будь-яка інформація, яка могла викликати небажані алюзії.
А чим путінські пропагандисти не схожі на міністрів правди? Хіба вони не створюють паралельну інформаційну реальність, у яку вірять мільйони. Вони сіють агресію та ненависть, яка примушує сусідні народи воювати між собою. Коли доходить справа до опису ситуації в Україні, на жаль, їм вірять більше ніж родичам і друзям.
В романі «1984» Джордж Орвел окрім Океанії зображує ще 2 країни: Євразію та Остазію, в описі яких радянська влада побачила нібито зовнішніх ворогів. Нагадують вони США, з якими СРСР вів довготривалу холодну війну.
Уявних ворогів собі створює і путінська росія. Кремлівські пропагандисти точно знають, що краще перекинути власноруч створені проблеми на вигаданих «ворогів» та скинути відповідальність з себе, аніж пояснити власні безглузді дії.
Окрім цього, без вигадки існуватиме ймовірність того, що російський народ все ж прокинеться і почне задавати незручні питання своїй владі, що безумовно є недопустимим явищем в тоталітарній країні.
Люди в Океанії – гвинтики цілісної системи. У книзі вони всі свої інтереси мають спрямовувати на благо партії. У жителів цієї держави немає приватного життя, а кожна дія й навіть думка контролюється.
Політиці радянського союзу та сьогоднішньої путінської росії теж притаманні такі риси. Як і тоді, так і зараз влада нівелює всі можливі права громадян, ущемляє право на вільне вираження думок, на свободу розповсюдження та отримання інформації тощо. Ціль таких дійст єдина — тотальний контроль над життям народу.
Сюжетна лінія «1984» доводить, що люди можуть стати непокірними та борцями за свободу навіть при потужній пропаганді. У романі Орвелла це Вінстон Сміт. Хоч у нього й не вдалося, та він намагався протистояти системі. Чоловік певний час сумнівався, що його країна – місце щасливих людей.
Факт такого «пробудження свідомості» не подобався владі СРСР, так як і зараз не подобається владі рф. На жаль, поки що через відсутність в сусідній країні громадянського суспільства, активну пропаганду та жорстку протидію російської влади на прояви невдоволення супротив в державі супротив є незначним.
Але монолітність може луснути і в такій відверто тоталіристичній країні. І там теж може знайтися свій Вінстон Сміт, який на відміну від книги, зможе досягнути своєї мети.
«Якщо хтось хоче керувати і продовжувати панувати, потрібно вміти зміщувати відчуття реальності».
«І якщо всі інші прийняли брехню, яку нав’язала партія — якщо всі записи розповідали одну й ту саму історію — то брехня увійшла в історію і стала правдою».
«Зрештою партія оголосить, що два на два — п’ять, і доведеться в це вірити. Рано чи пізно вона видасть такий наказ, до цього неминуче веде логіка її влади. Її філософія мовчазно заперечує не тільки вірність твого сприйняття, але і саме існування зовнішнього світу. Єресь з єресей — здоровий глузд».
«У своїй масі люди слабкі і боягузливі, не готові до свободи і бояться правди, а значить, треба, щоб хтось сильний керував ними і обманював їх».
[…] […]
[…] […]