Весілля за тиждень та мрії стати трактористкою — історія майстрині петриківського розпису Марфи Тимченко

09:00  |  17.08.2022
Робота Марфи Тимченко

Марфа Тимченко змалку мала тягу до фарб. Ще будучи дівчинкою, вона тулилася до мистецтва, як до рідної матері. Сьогодні роботи Марфи можна побачити у найкращих музеях України, але особливу любов Тимченко плекала до Києва — це місто подарувало їй визнання та добрих товаришів. Полотна художниці прикрашають стіни галерей та досі тішать око киян. Водночас, все могло скластися зовсім інакше, бо сьогодні знана малярка планувала стати трактористкою. Як Марфа опинилася в Києві, що прикрого їй підготувала доля та де сьогодні помилуватися розписом малярки — читайте в матеріалі.

Батьківські настанови

Півні у квітах. 1962 р. папір, гуаш, темпера, робота Марфи Тимченко

Півні у квітах. 1962 р. папір, гуаш, темпера, робота Марфи Тимченко

Марфа народилася у невеличкому селі Петриківка, що на Дніпропетровщині, мальовничі місця виховали в дівчинці любов до природи та здатність помічати красиві речі. Так, вже у зрілому віці жінка згадувала, що батьківська оселя не була взірцем розкоші, але завдяки турботі там завжди панував порядок, а сусідські діти любили заглядати всередину, щоб помилуватись малюнками.

Справа в тому, що мати Марфи була майстиреню на всі руки, а особливо жінка горнулася до малярства, вона вправно розмальовувала комини та печі для заможних людей. Раніше, візерунки на печі підфарбовували кожного року перед великими церковними святами, тож мати Марфи стала швидко затребуваною працівницею, згодом вона бралася до фарб вже з сестрами майбутньої художниці.

“У нашій хаті не було багатства, але вона гарно вимальована, ось подивіться, яка піч, які орнаменти – це ж яка краса! Рушники вішали на ікони, стояла прялка, мама ткала полотно з льону. Мабуть, це малювання від неї перейшло. Вона була така чепурушка, дуже чистою хату тримала. Коли приїжджали командировочні з Дніпропетровська, то вели їх до нас. І діти сільські завжди заглядали у наші вікна: «Як у Марфушки гарно в хаті». Мама на кожне свято білила, все знімала, прала, нові малюнки наклеювали”, — згадувала художниця в одному з інтерв’ю.

Вчитель майбутньої малярки Олександр Статева, засновник і перший директор художньої школи Петриківського розпису.

Вчитель майбутньої малярки Олександр Статева, засновник і перший директор художньої школи Петриківського розпису.

Тимченко швидко опановувала декоративні техніки — багато чому вона навчилась у матері та сестер. Дівчинка народилася 1922 року, тож своє дитинство вона запам’ятала щей Голодомором, це були часи коли матір боялася залишити її саму, побоюючись чуток про канібалізм. Марфа як і будь-яка тогочасна дитина не доїдала і боролася за право вижити.

В якийсь момент, мати юнки захворіла, тож дівчинка почала працювати в колгоспі; без взуття вона ходила по 2-4 кілометри, зранені ноги давалися взнаки. Розуміючи своє становище Марфа приглядалася до колгоспної праці, планувала стати трактористкою. Однак, учитель майбутньої малярки Олександр Статева, вирішив інакше, він побачив у ній талант і запросив до художньої школи, яку організував в селі за підтримки столичного керівництва.

Читайте також: Цілющі води Черче – курорт на Галичині та колиска для родини композиторів Лепких

Студіювання і перший в житті трамвай

Робота Марфи Тимченко

Робота Марфи Тимченко

Марфа легко здала вступний іспит в художню школу, вона часто практувалася вдома малювати, тож і з малюнком квітки білокінь впоралася на відмінну. Школа в Петриківці для багатьох стала надією на давньо забуті мрії. Жінка згадаувала, що тоді на екзамені були люди дуже різного віку; і ті кому вже було за 30 років і такі, як вона ще зовсім юні дівчата та хлопці.

За два роки праці Марфа стала вправною ученицею, її роботу відправили в Київ, як одну з найкращих. Саме тоді для дівчини з’явився шанс навчатися у столичному технікумі. Ця подія втішила і водночас неабияк злякала юну Марфу, батьки на радощах спакували для студентки валізу, зроблену з фанери, і раптово на неї поклали великі надії та сподівання. Дівчина боялася розчарувати родину, але й вчитись дуже хотіла, зібравшись духом вона разом з односельцем рушила в Київ здавати вступні екзамени. Особливо хвилювалася за іспит “Конституція” (політика).

“Батько нас провів до Дніпропетровська, посадив на поїзд. Приїхали ми до Києва, вийшли на Привокзальну площу до трамваю, здається, тоді другий номер ходив. Сіли ми на лавочку, я й кажу: «Петя, спитай, як нам добратися до Лаври». «Я стісняюсь». «Ну ти ж хлопець!» Мовчить. І сиділи ми так майже до заходу сонця, бо соромилися розпитати людей.

Я обдивлялася дівчаток, як вони одягнені, взуті в туфельки, і думала: «Чи я колись буду мати такі платтячка і туфлі?» А вже смеркалося, треба їхати. Я набралася сміливості й запитала в якоїсь сільської жінки, як доїхати до Лаври. Добралися ми туди…”, — згадувала Тимченко про свої пригоди у студентські роки, коли вперше в житті побачила трамвай.

У технікумі вже навчилася петриківські дівчата, зокрема там були Галя й Віра Павленко, Марія Приймаченко та інші, вони й допомогли Марфі освоїтися, бо в гуртожитку дівчині не видали навіть подушки та ковдри, подруги принесли мандрівниці кожух, яким вона й вкривалася.

Читайте також: Добропарк — перлина Київщини та місце для відпочинку

Все зрушлося, Почалася війна…

Робота Марфи Тимченко

Робота Марфи Тимченко

Іспиту, якого так боялася Марфа не відбулося, її взяли одразу коли побачили малюнки. Марфа старанно навчалася, аж поки наука не стала платною, дівчина мала думки лишати все, але заступився за неї учитель математики, який побачив талант у юнці і запропонував оплатити науку. Художниця вирішла влаштуватись на роботу у Київський експериментальний кераміко-художній завод, щоб закінчити технікум власними силами, але платили там мало, тож заклад Марфа не закінчила.

Дівчина влаштувалася на роботу у Коростенський порцеляновий завод, пропрацювала на цьому виробництві лише півроку, завод закрився через початок війни. Всі плани, які будувала малярка розчинилися, тепер головним завданням було вижити, вона овернулася у Петриківку, де працювала у колгоспі. Дивом Марфа уникала вивезення молоді на каторжні примусові роботи до Німеччини, їй декілька разів вдалося втекти, в Києва, вона ночувала як і багато людей просто на галявині в Ботанічному саду.

По закінченню війни з 1952 року Тимченко працювала митцем порцеляни на Київському експериментальному кераміко-художньому заводі, там вона провела за роботою близько 30 років. Вироби художниці показували у США, Франції, Німеччини, Японії та інших країнах, її авторські вази дарували політичним діячам, зокрема Річарду Ніксону, Мао Цзедуну, Фіделю Кастро, Йосипу Тіто.

Читайте також: Ринок нерухомості: що відбувається з житлом у столиці

Кохання й виставки

Робота Марфи Тимченко

Робота Марфи Тимченко

Свого чоловіка Івана пані Марфа зустріла у Києві, юнак теж був пов’язаний з мистецтвом та навіть навчався в одному з дівчиною технікумі, з початком війни пішов на фронт, отримавши контузію він лікувався на Подолі. Марфа з подругою почувши про юнака з рідної школи пішли його провідати.

Іван, ж після оджуання теж зачастив в гості до дівчат, десь за тиждень Марфа з Іваном розписалися і прожили разом 60 років, вони працювали разом, разом долали незгоди та скрути.

Марфа Тимченко, фото з сімейного архіву

До свого захоплення фарбами Марфа долучила і доньку, яка радо продовжила материнську справу.

Одним з найважливіших доробків родини Тимченко було оздоблення стін магазину іграшок «Казка» у Києві, над цим сім’я працювала майже рік. У 2002 році магазин було викуплено концерном «Європродукт» (зараз RedНead Family Corporation), під час реконструкції всі розписи закрили гіпсокартоном. Аж у 2017 році компанія RedНead Family Corporation, до мережі якої належить магазин, анонсувала реставрацію розписів учнями Марфи Тимченко, які частково брали участь у створенні оригіналу.

Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм telegram ico, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!

Если вы нашли опечатку на сайте, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter

Оставьте комментарий

*

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: