Київщина здатна здивувати чималим переліком красивих місць та локацій, архітектура не виняток. Так, в смт Немішаєве розташувався мальовничий замок Остен-Сакенів.Про нього сьогодні й піде мова, цікаво, що офіційно ця пам’ятка у реєстр не внесена, хоча активісти вже неодноразово зверталися до влади із проханням це зробити.
Замок в Немішаєві має довгу та цікаву історію. Його фундація починається за часів, коли власником цих земель на Київщині, був таємний радник граф Карл Сакен, який служив закордоном, а до Києва приїхав, щоб тут осісти, маєток Карлу подарували в 1805 році. До слова, точний рік будівництва невідомий, втім є дані що маєток звели в першій половині ХІХ століття.
Через роки замок знову потрапив у руки Карла молодшого, нащадка Сакенів. Загалом, рід Сакенів володів багатьма землями Київської області, зокрема їм належали села Мироцьке, Микуличі, Пилиповичі, Бабинці, Пороскотень.
Цікава доля спіткала власників цих земель, один з них збожеволів. У народі подейкували, що лихо сталося з чоловіком через те що, він шахрайськими схемами заволодів територіями. Мова йде про пана Оштахова, чоловік мав у власності землю близько 15–20 років, а згодом збожеволів і помер. Після смерті Оштахова керувала господарством його дружина.
Однак, жінка не могла власноруч впоратися із справою, тож невдовзі продала його. Купцем виявився німець за походженням Варген, чоловік продав землі з палацом міністру двору графу Воронцову-Дашкову (нащадку намісника царя на Кавказі).
За згадками та розповідями старожилів, у 1899 – 1900р.р. Воронцовим-Дашковим був збудований винокурний завод. Завод набув популярності, виноград для вин звозили селяни, до того ж село почало процвітати, люди на виноробні отримали роботу, а зарплату платили там непогану. На виноробню навіть водили екскурсії, ще тоді коли це не було мейнстримом.
Читайте також: Маршрут на вихідні: вернісаж у ботсаду, прогулянка на ВДНГ та херсонська кава
В 1904 році землі і маєток Воронцова-Дашкова вирішено було продати, прибуток впав і території більше не вважалися рентабельними. Це позначилося і на самому процесі торгів. Воронцов розумів, що продати все в одні руки буде важко, тож взявся малими частинами торгувати.
Граф оголосив про намір продати землі, слуги в палаці готувалися до зустрічі почесних гостей — для купців підготували фуршет, екскурсії та розваги. На фаетонах до розкішного палацу під’їжджали багаті покупці в пошуках ласого шматка землі.
Серед цього різнобарвного натовпу виділявся бідно одягнений чоловік з торбою на прізвисько Кулик. Присутні на торгах не звертали увагу на чоловіка з торбою, вигляд у того був не багатий, хіба що велика торба за плечима приковувала погляди слуг, які боялись, щоб той тишком чогось не поцупив. Однак, як виявилося Кулик мав у торбі кучу грошей, своєю чергою він відірвав на торгах чи не найбільше землі. Друге місце посіла поміщиця Страдецька.
Читайте також: Мацуда Джюко і його «Привид Києва»: японське бачення столичної легенди
Кулику дісталася центральна частина замку, ліс та земля дотична до будинку, окрім того, кінний завод. Кулик був простим селянином з с. Миронівки (біля м. Біла Церква). За життя він був скнарою, лишнього ніколи не витрачав, таким чином накопичив кругленьку суму.
Однак, попри гроші Кулик, був неграмотний, на освіту він не вважав за потрібне витрачатися. Селяни, які потрапили під владу Кулика хвилювалися за своє подальше життя, даремно як виявилося. Кулик одразу ж закрив кінний клуб, бо той не приносив прибутку, а ще довів до ладу територію самого палацу, бо та поросла кущами.
Місцеві ще довгий час складали легенди звідки в простого селянина такі великі гроші. Подейкували, що він вкрав їх у польського священника, а ще були версії, мовляв Кулик скуповує волів за безцінь у п’яних чумаків, а потім перепродує маржину.
Після кінного заводу, Кулик взявся до впорядкування землі, тут почали сіяти городину на продаж. Чоловік не давав ладу всім справам, тож згодом почав здавати землю в оренду селянам і поміщикам, тут справи пішли краще, в маєтку Кулик також навів лад. Сам ж оселився в скромній хатчині, якось він намагався ошукати поміщика, за що поплатився дорого.
Тогочасний голова Київської земської управи Демченко вирішив скористатися цим випадком для майбутньої кар’єри. Він погрожував Кулику, що за неповагу до царя на нього чекає суворе покарання і змусив того за власні кошти збудувати школу в селі. Щастя Кулика завершилося після жовтневого перевороту, тоді все майно чоловіка було націоналізовано.
Однак, його не знищили, як часто тоді робили. Натомість на базі палацу відкрили дитячий садок, потім клуб Немішаївського біохімзаводу, не обійшлося і без гіпсового постаменту Леніна, який зіпсував фасад будинку. На початку XX століття маєток роду Сакенів був доладний та причепурений, поруч розташувався парк із фруктовими деревами, альтанка, оранжереї та навіть ставок.
Читайте також: Втрачений Київ: якою була садиба Барбана
У 2000 році маєток Остан-Сакенів зазнав лиха, уночі в палаці сталася пожежа. Було знищено усі меблі, сама споруда була і, на жаль, досі перебуває в аварійному стані
Палац не відновлювався з моменту пожежі, і він поступово руйнується. Станом, на 2012 р. від нього залишилася фактично лише фасадна стіна і залишки вежі. Парк перебуває у занедбаному стані, колишні казарми робітників використовуються як приватні житлові будинки.
Залишки палацу викупила церковна громада, певний час навіть велася мова, що маєток відновлять, а на його базі збудують монастир, однак у 2018 році замок повернули громаді селища. Тепер руїни від графського маєтку знаходяться в селищі Немішаєве по вул. Біохімічній. Надія не те, що замок відновлять гасне з кожним роком, однак охочі ще мають в запасі декілька років, щоб помилуватися залишками колишньої слави.
Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм 
, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!
[…] Читайте також: Покинутий палац Остен-Сакенів — від розкішного палацу… […]
[…] весь район Відради повний старої одеської забудови. Він починається Мавританською аркою, а закінчується […]