Київ — це хрустка перепічка, черги в Макдональдсі, постійні затори, каштани та недобудоване метро на Троєщину. Таким він здається для нас, місцевих жителів. Однак, є ті, хто вперше тут побував і має зовсім інший асоціативний ряд. Нам закортіло дізнатися, якою бачать нашу столицю іноземні туристи.
Я приїхав сюди із Алжиру два роки тому. У нас громадяни від’їжджають до Франції, оскільки наші держави мають гарні стосунки завдяки колишній колонізації та державній мові (можливо хтось не знає, але французькою розмовляють майже всі). Однак, я вирішив відправитися в іншу подорож – полетіти до України. Це можна порівняти із лотерейним квитком.
Спочатку було вкрай важко у спілкуванні: більшість людей тут говорить українською та російською мовами, не володіючи навіть базовими навичками англійської. Я збагнув, що швидше опаную державну мову, ніж вони зрозуміють моє прохання.
Мене здивувала столиця довірою людей один до одного. У транспорті пасажири, сідаючи позаду автобусу, спокійно передають великі купюри через ряд людей, котрі стоять, а потім таким самим ланцюжком повертається назад до копійки здача. Моя країна не може похизуватися такою чесністю жителів.
Не можу забути смак українського борщу, який скуштував у місцевому ресторані. Навіть намагався приготувати вдома схожий, не зовсім вдало. Певно, причиною тому є колорит, талановиті кухарки і сезонні продукти. Традиційний напій — горілка теж сподобалась, бо ми через вологий клімат переважно п’ємо пиво, іноді вино, а кус-кус заміняє борщ.
Обожнюю Поштову площу, курити з друзями кальян біля Дніпра, милуватися заходом сонця та радіти, що витягнув-таки щасливий лотерейний квиток.
Я – громадянин Банґладешу, приїхав взимку на навчання до України. Перші враження були неоднозначні: красиві пейзажі, виставка з льодових фігур, -14 ° і дівчата з голими ногами у кросівках. Але далі чекали ще більші сюрпризи —замість чергового морозного дня до столиці прийшло потепління з дощем. Декілька пар шкарпеток, рукавички і підштаники довелось зняти, а тим часом дівчата і далі ходили із відкритими щиколотками. Мені важко було зрозуміти логіку та увійти в оцей божевільний ритм погоди.
Здивувався не менше тому, що чимало мешканців не знають, як дістатися до певних історичних місць.Були випадки, що ми знаходились навіть майже біля Софії Київської , а дехто казав, що це Михайлівський собор.
Тут навчається чимало студентів із країн Африки та Азії через низьку вартість в університетах і можливість влаштуватись на підробітки. Інколи, це змушує забувати, що ми перебуваємо в Україні.
А ще мені настільки сподобались розкішне оздоблення церков, людний Андріївський узвіз, Маріїнський парк і Оболонська набережна, що у мене закінчилась пам’ять на телефоні. Не знаю навіть, який Київ красивіший: вдень чи вночі…але він однозначно лишиться в серці.
Моя мама родом із України, проте ми ще в дитинстві переїхали на татову Батьківщину – Грецію. Античні міста та нова культура заполонили серце, але не виштовхнули звідти національну приналежність. Останній раз відвідувала Київ 2 роки тому. Отож, поділюсь деякими спостереженнями.
Метро завжди переповнене, а таксі стоять у кілометрових заторах. Жителі постійно кудись біжать: я зупинилась, щоб сфотографувати пса на Хрещатику та поділитися шматком булочки з пташками поблизу Макдональдса та помітила, як жінка тягнула хлопчика за руку подалі від тварин, бо не мала часу на забаганки дитини. Теж саме, коли запитала у таксиста, чи бував він у місцевому театрі та чи куштував київську перепічку, відповідь прозвучала така ж сама – “нема коли”.
Дивує те, що українці досі не навчились толерантно ставитися до представників інших культур і релігій. На вулиці доводилось часто чути жарти-образи у бік темношкірих чи мусульман.
Я отримала задоволення, відвідавши Ботанічний сад Гришка, Воздвиженку, Русанівські фонтани. Незважаючи на те, що Києву є чим приємно здивувати гостей, йому є куди ще і рости, рівняючись на європейські столиці.
Що можу сказати? Для мене Київ – це другий Берлін. Я тут вперше і тому маю дивовижні відчуття, ніби не виїжджав із дому. Коли ми ще пролітали над Україною, я помітив високі будівлі, як хмарочоси, та зелені широкі поля. Але, якщо чесно, очікував побачити набагато більше старих будиночків.
Не бути концентруватися на схожих рисах, краще назву відмінні. Я прокатався трамваєм і потягом, ціни тут на транспорт набагато нижчі. Те ж саме стосується вартості продуктів у супермаркетах. Я витрачаю щомісячно в середньому 300-350євро на їжу (близько 9 тисяч гривень). Тут як мені сказали, це середня зарплата.
Мені запам’ятався випадок, коли запитав у перехожого, я хочу м’ясо, де можна купити, а він думав, що я хочу зустрітися, бо ці слова співзвучні (Iwannameat -meet). Я показав йому Google-перекладач.
Проте, не беручи до уваги мовні непорозуміння, хочеться відзначити чистоту міста. Парки тут прибрані, відвідувачі-курці викидають недопалки у смітник. Не знаю, можливо, так лише поблизу визначних місць. Найбільше вразив Андріївський узвіз із картинними галереями під небом.
Читайте також: Де можна відчути дух Франції в Києві.
Ще 5 років тому я приїхав сюди із Лівії навчатися на перекладача. Тоді столиця здалася мені сірою, погода не радувала, йшов дощ і я не мав парасольки. Примхливі умови змусили відчути, наче опинився в Англії. “Подружитися з Києвом – буде нелегко,”— зробив я висновок.
Пізніше я допоміг жінці декількома гривнями доплатити покупки у супермаркеті, по очам помітив, що вона здивувалася доброті іноземця. Через декілька днів зустрілися знову, виявляється, вона продавчиня галантереї неподалік моєї квартири. Хотів придбати парасольку, а жінка вирішила подякувати ще раз, зробивши знижку 40%.
Тоді я відчув, Київ — не такий вже і великий, і наповнений добрими жителями. Тут діти діляться іграшками, люди похилого віку – порадами і домашньою випічкою, а молодь —лайфхаками списування на екзаменах.
Ще помітив, у ресторанах і кав’ярнях різних кухонь світу настільки завжди людно, що можна назвати столицю України “Меккою смачної їжі”. Сподобались вареники із капустою, узвар і Київський торт.
І незважаючи на закінчення бакалаврату з однієї спеціальності, все-таки вирішив лишитися тут ще для отримання другої — міжнародний менеджмент. А там далі може і побудую сім’ю з прекрасною українкою.
Я — власник турецької туристичної компанії “Galatatour”. Відвідую часто Київ для підписання договорів із українськими колегами. Мій перший приліт сюди згадую і серце шалено б’ється: тоді на мене напали на вулиці вночі, хотіли викрасти телефон і гаманець, але мої навики самооборони допомогли зберегти життя. Потім були випадки, коли нетверезі чоловіки у центрі чіплялись до жінок і нам із другом доводилось їх захищати.
Але навіть це не зупинило мене відвідувати нічні клуби. Красиві дівчата здатні запаморочити голову і вкрасти серце. Дружба з кількома з них триває до нині. А деякі і не хочуть навіть спілкуватися, думають нам від них потрібні лише стосунки на одну ніч. Любі жінки, це не так.
Я не шанувальник Києва. Він мені здається дуже шумним. Тут чимало заводів, підприємств, хочеться більше зелених зон, спокійних місць, як у менших містах України.
Читайте також: Де в Києві краще не гуляти на самоті.
Я приїздила до своєї знайомої в Київ. Вона показала мені, де збирається молодь на вихідних, що п’ють, їдять і де відриваються вночі. Мені було комфортно спілкуватися з громадянами завдяки російській мові, то ніякого мовного бар’єру не відчула.
Київ славиться історичним минулим, тож не оминула я і пам’ятки архітектури, заходила у декілька церков і милувалась співом хору. Оскільки, я ще та любителька солодощів, то тільки-но тільки-но бачила вишукані яскраві тортики чи еклери, відразу діставала гаманець. Інтер’єр кав’ярень приносить теж естетичну насолоду і чимало селфі.
Існує вислів: “Побачити Париж … і померти ”. Говорячи про Україну, можна сказати інакше: “Побачити Київ… і закохатися!”
Всім привіт, мене звати Вассім і я громадянин Тунісу. Відвідування Києва з друзями було незвичним досвідом. Я тут побув лише два дні, але встиг оцінити щирість жителів. Вони ніколи не відмовлять, якщо попросити їх побути трішки фотографом і зможуть розповісти дещо про столицю.
Архітектура міста, запах кави і свіжих круасанів із пекарень — ці три речі залишаться у моїй пам’яті. Київ, до речі, виглядає краще, ніж на світлинах в Інтернеті. Дорогі ціни і хитрі таксисти — от ці дві речі хотілось би стерти зі спогадів.
Наостанок скажу, мрію приїхати ще раз і поглянути на місто з іншого ракурсу.
Читайте також: Сім готелів Києва, які вас здивують
Це дуже далека і неймовірна країна. Я багато читав, перш ніж приїхати з Колумбії. Був дуже здивований, що найглибша станція метро Європи знаходиться в Києві, а ще тут одна з найкоротших і найширших центральних у світі.
Також сподобався клімат. Лякали, що тут божевільна погода, але мені пощастило прогулятися без дощу навіть.
Що не сподобалось? Вуличні собаки, нетверезі інколи люди та безхатченки у переходах. Також тут процвітає корупція в університетах: українські друзі декілька разів при зустрічі розповідали про хабарі за екзамени.
А ще я раджу іншим туристам попередньо вивчити базову лексику української чи російської, я довго розпитував у магазинах ціни на продукти і намагався пояснити назви продуктів.
Проте, відзначу непогану англійську поліцейських і медиків, які допомагали моєму однокласнику одного разу під час подорожі.
Вирушаючи з Києва на Батьківщину, я познайомився з дівчиною в аеропорту, і випадково забув книгу на кріслі. Певно, то хороша причина повернутися.
Аня Калиниченко
Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм 
, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!
[…] Читайте також: У ритмі Києва: що тут змушує серце іноземців битися шви… […]