Фото: Євген Малолєтка
Війна торкнулася кожного з нас — хтось на власні очі бачив вибухи та смерть, а хтось — в екрані смартфону. Діджиталізація суспільства створила унікальне в своєму роді явище — повне включення у події. Де б ви не були, за допомогою свого телефону чи ноутбука можна перенестися у інший світ.
Сьогодні про війну в Україні знає кожен — Бразилія, Канада, Франція, Ірландія, США. Будь де ви побачите у місцевих газетах фото Зеленського чи розбомблені будинки. За цими фото стоять люди з історіями. Сьогодні розповідаємо про тих, хто тримає об’єктив під звуки артилерійських залпів — фотографи на війні.
Євген Малолєтка — саме завдяки цьому чоловіку весь світ побачив шокуючі кадри з Маріуполя, зокрема і розбомблений російськими окупантами пологовий будинок. Євген народився в Бердянську — це затишне місто в Запорізькій області. Освіту отримав в Київському політехнічному інституті, а невдовзі після закінчення ВУЗу юнак почав публікуватися, як фотожурналіст для агенцій УНІАН та PHL.
Протягом 2013-2014 років фотограф освітлював масові протести, які призвели до повалення злочинної влади президента-втікача Володимира Януковича в Україні. В цей час Євген постраждав від працівників “Беркуту”, які під час зйомки зламали йому руку і розбили камеру.
З початку повномасштабного вторгнення росії в Україну Євген Малолєтка робив фоторепортажі з Маріуполя — розбиті будинки, покалічені російськими бомбами люди, порожнє і сіре місто, яке ще недавно вирувало життям, на фото Євгенія оживають. 15 березня фотограф залишив Маріуполь у складі евакуаційної колони — його знімки розлетілися по всіх світових ЗМІ. росії не вдалось приховати своє справжнє обличчя.
Читайте також: Війна в днях — 50 знімків української боротьби за свободу
Єфрем Лукацький — з 1989-го року фотокореспондент Associated Press. Єфрем працював у найгарячіших точках — Чечні, Афганістані, Іраку, Секторі Гази, у Придністров’ї, знімав затримання Саддама Хусейна. На жаль, в 2022 році Лукацькому довелося знімати війну у власній країні. Фото Єфрема публікували практично всі провідні світові ЗМІ, серед яких Time, Newsweek, The New York Times, The Guardian, та The Independent.
«Це найважча для мене війна. Я бачив жахливі руйнування, але вони були не тут, не у наших містах, а ця війна йде в мене вдома. Це дуже важко сприймати», — каже фотокореспондент. — «Якщо ти перебуваєш на іншій війні, десь за кордоном, ти знаєш, що ти повернешся додому, там усе буде спокійно.
На вулиці цвістиме магнолія. А тут ти весь час у стані стресу, тому що помічаєш своїх друзів зі зброєю в руках, боїшся, що вони загинуть. Коли йдеш і бачиш, як ворог б’є по житлових масивах, бачиш людей, у яких не стало житла, розумієш, що їхнє життя обнулилося. Все зламано», — уривок з інтерв’ю фотографа виданню “Детектор Медіа”.
Максим Левін — український фотокореспондент, документальний фотограф, киянин та чоловік, який прагнув зробити фото, яке здатне зупинити війну. Максим працював фоторепортером у журналі «Пенсія», газеті «Київські відомості», фотоагентстві «Фотолента» та УНІАН; «Газеті 24», фрілансером для журналів «Фокус», «Профіль», «Український тиждень», агентств «Reuters»та «Associated Press», відеографом і фотографом у hromadske.
Максим Левін висвітлював війну в Україні, яку розв’язала росія. Зв’язок з Максом був втрачений 13 березня 2022 року, коли він відправився у село Гута-Межигірська Вишгородського району Київської області, щоб документувати наслідки російської агресії. 1 квітня тіло фотографа знайшли з вогнепальним пораненням. Максима Левіна вбили росіяни, двічі вистрілили в голову навмисно. Йому було 40 років. В нього лишилися четверо неповнолітніх дітей, цивільна дружина та літні батьки.
Макс Левін був співавтором проекту AFTERILOVAISK – це документальний мультимедійний проект, створений для збереження подій серпня 2014 року. В ньому зібрано унікальну авторську хроніку подій того часу.
Читайте також: Розмовляй українською: цікаві інтернет-ресурси для вдосконалення рідної мови
Сергій Михальчук — український кінооператор, заслужений діяч мистецтв України. Праця цього чоловіка подарувала Україні одні з найкращих фільмів, зокрема “Мамай” та “Поводир”. У соцмережах Михальчука можна побачити обличчя війни — це ті самі чоловіки, які не сплять, щоб спали інші, їхні втомлені лиця зі шрамами стали вартовими спокою держави. Столиця на кадрах Сергія стає іншою.
Андрій Дубчак почав знімати війну одним із перших, ще в 2014 році, коли все тільки починалося. Зараз чоловік показує світу боротьбу українського народу проти російських загарбників. Андрій — засновник проєкту Donbas Frontliner, це незалежне репортерське інтерактивне медіа про військовий конфлікт та гібридну війну рф проти України.
Ліндсі Оддаріо — американський фотожурналіст. Її робота часто зосереджується на конфліктах та питаннях прав людини, особливо на ролі жінок у традиційних суспільствах. Ліндсі неодноразово знімала фоторепортажі у гарячих точках, не оминула вона і цю війну. Її кадри з України були на головних обкладинках New York Times, зокрема родина вбитих росіянами мирних мешканців, які намагалися евакуюватися з Ірпеня.
Читайте також: Крим в руках росії: до та після зелених чоловічків
Салван Джордж знімає наслідки “русского мира” в Україні — заплакані обличчя на Одеському вокзалі, матір, яка хоронить сина, та море в час війни. Фото Салвана публікуються на перших шпальтах видання The Washington Post. До цього чоловік знімав мирне життя.
Керол Гузі знімала Бучу разом з усіма її наслідками після російського вторгнення. Закатовані тіла мирних мешканців назавжди залишилися на фото Гузі, її очима війну в Україні бачать мільйони людей за кордоном.
Нагадуємо, що новини без цензури публікуємо в Телеграм 
, підпишись зараз, щоб не пропустити важливе!
[…] Читайте також: За кадром: хто знімає війну в Україні […]